20 лютого 2017, понеділок

Велика перезмінка, Або довга епоха виносу сміття

коментувати
Нам доведеться розбирати завали, і це навряд чи найкомфортніший період для життя. Ми потрапили в паузу, коли колишні стандарти вже не працюють, а майбутні ще не оформилися

Неважливо, хто винайшов поняття new normal, використовуване тепер міжнародною спільнотою для визначення стану сучасного світу. Воно означає, що запанували правила, які мають бути сприйняті як щось природне і довготривале. New normal дозволяє не думати про сутність нинішньої епохи і про те, що "нормальне" сьогодні може стати аномалією завтра і доказом безпорадності тих, хто відповідає за світолад.

Між тим світ опинився в становищі, яке італійський філософ Антоніо Грамші назвав би Interregnum: коли колишні інститути та стандарти не працюють, а нові ще не оформилися. Ми потрапили в паузу між постмодернізмом, що почався після розпаду СРСР, і новим етапом. Це час розбору завалів. Так, це нормально для історичної перезмінки. Але ненормально, якщо ця перезмінка перетвориться на довгу епоху виносу сміття. І навряд чи це комфортний час для життя.

Нинішня реальність виявляється драматичнішою, ніж епоха холодної війни. Життя підтвердило аксіому про те, що будь-яка система може успішно існувати, якщо у неї є опонент, що змушує цю систему вдосконалюватися. Відхід зі сцени соціалістичного табору, який був для Заходу опонентом, позбавив його зовнішнього стимулу до оновлення. А внутрішньої волі ліберальної цивілізації до саморозвитку виявилося недостатньо. І ми бачимо, як ліберальна спільнота втрачає драйв.

На поверхню виходять ознаки дисфункціональності політичних систем у різних країнах Заходу. Виборча кампанія у США демонструє бунт населення проти істеблішменту, що відображене в підтримці "несистемних" Дональда Трампа і Берні Сандерса.

ЄС грузне в своїй кризі, і Берлін змушений підміняти Брюссель, щоб зберегти європейський проект. Прагнення Америки обмежити свою глобальну відповідальність і її відхід з Європи призвели до в'янення концепції атлантизму, яка десятиліттями цементувала західну цивілізацію.

Звісно, Grexit (обвал грецької економіки), криза євро, драма з біженцями та загроза Brexit (вихід Великої Британії з ЄС), зростання правого націоналізму та лівого руху — аж ніяк не причини глухого кута, в якому опинилася Європа, а лише його прояви. Ліберальна цивілізація, розтрощивши комунізм, опинилася в паралічі, вважаючи, що більше не потребує ідеології та цінностей.

Нинішня реальність виявляється драматичнішою, аніж епоха Холодної війни

Але в політиці, як і в природі, не буває вакууму. І ми бачимо, як останнє десятиліття стало часом пожвавлення глобального авторитаризму. Три авторитарні держави вирішили випробувати свої мускули — Росія, Китай та Іран. Вперше, незважаючи на взаємну недовіру, вони продемонстрували здатність вчитися один у одного, як просувати свій вплив і об'єднуватися в боротьбі з Заходом.

Росія стала ударною силою антиліберального інтернаціоналу. Самодержавство зуміло вижити в 1991 році, виробивши нову формулу існування: "Бути із Заходом — бути всередині Заходу і бути проти Заходу". Мова про здатність російського керівного класу інтегруватися в особистій якості в західну спільноту та використовувати західні ресурси для відтворення єдиновладдя. У світовій історії немає прикладу того, як система в стані деградації використовує свого опонента для виживання, корумпуючи його зсередини. Колишній німецький канцлер Герхард Шредер, колишній британський прем'єр Тоні Блер і численні представники західного політичного та експертного класу, що працюють на авторитарні режими,— це вияв постмодернізму, що полягає у розмиванні ліберальних цінностей.

Західна спільнота двічі в минулому столітті проходила через кризи — в 30‑х і 70‑х роках, які стали поштовхом до її оновлення. Але виходити з нинішньої кризи Заходу буде складніше через ослаблення його захисного механізму, зокрема і в результаті "інвазії" антиліберальної еліти.

Російська анексія Криму та неоголошена війна Росії з Україною, зруйнувавши європейську систему безпеки і правила гри, що оформилися після падіння СРСР, стали тим шоком для Заходу, який змусив його шукати нові засоби самозбереження. Доводиться визнати, що політичні лідери Заходу виявилися не готові до цього пошуку.

Ми бачимо спокусу західного політичного класу повернутися до знайомих рішень. Наприклад, стримати Росію через посилення НАТО, що неминуче викличе відповідні кроки Кремля. Тим більше як стримати самодержавство, якщо воно через російський клас рантьє вже просочилося всередину західного суспільства та сформувало там потужні групи підтримки?

І все ж у західному суспільстві вже є усвідомлення необхідності повернутися до своїх стандартів. Багато чого буде залежати від політичної волі керівних верств і від їх поновлення: нинішні лідери Заходу — це лідери статус-кво, а не прориву.

У контексті майбутнього оновлення ліберальної цивілізації Україна відіграє чималу роль. По-перше, як країна, яка намагається знайти вихід з посткомуністичної моделі, з якої виходити набагато складніше, ніж з комунізму. По-друге, Україна є тестом на готовність Заходу відмовитися від політики компромісів за рахунок відмови від своїх цінностей і перейти до політики на засадах цінностей.

Текст опубліковано в рамках спецпроекту "Україна і світ 2030" в журналі "Новое Время" від 03.06.2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.