11 грудня 2016, неділя

Мінські угоди: ні війни, ні миру

коментувати
Мінські угоди: ні війни, ні миру
Переговори, які вже здаються безнадійними, можуть або імітувати пошук рішення, або привести до появи нової мирної угоди

До вересня 2015 року стало очевидно, що Київ вичерпав свій потенціал поступок. Закон про "особливий статус" окупованих анклавів у Донецькій і Луганській областях викликав серйозні сутички на українській політичній сцені і не зміг отримати схвалення Ради. Будь-яка спроба української сторони включити «особливий статус» анклавів у Конституцію до виведення російських військ, демілітаризація анклавів і закриття кордону з Росією стала б подвійним самогубством: української держави і президента України, що несе відповідальність за Мінський процес. Стало ясно, що українське суспільство навряд чи погодиться йти на подальші поступки Москві - навіть під тиском Заходу. «Час Росії проявити добру волю», - кажуть українці. Стратегія Заходу наштовхнулася на непереборну перешкоду.

Західні посередники не зуміли ані переконати, ані змусити Москву співпрацювати. У той же час, Захід не міг здати Україну, оскільки це означало б його відмову від власних принципів і визнання поразки, що могло мотивувати недемократичні держави продовжити випробовувати міць Заходу. Нові санкції США проти РФ, які були запроваджені в грудні 2015 року за невиконання умов Мінська-2, а також продовження санкцій ЄС на шість місяців продемонстрували, що Захід покладає відповідальність на Росію.

У листопаді-грудні 2015 року нова ескалація бойових дій в Донбасі (з застосуванням танків і важкої зброї) довела, що Кремль і його ставленики відновили спроби змусити Київ прийняти московський "мирний план." Сепаратисти оголосили про рішення провести місцеві вибори [20 лютого 2016 року в ЛНР і 20 квітня 2016 року в ДНР] незалежно від позиції Києва. (Незабаром Кремль вирішив "забути" про ці вибори, бажаючи уникнути звинувачень в порушенні умов Мінських угод. Нові сутички, ініційовані сепаратистами, означали, що Москва повернулася до тактики, яку успішно використовувала раніше: військовий тиск з метою примусити іншу сторону піти на поступки.

«Мінськ» став для українців синонімом «Мюнхена»

Ситуація залишається неоднозначною. З одного боку, погіршення економічної ситуації в Росії, відсутність готовності з боку суспільства йти на жертви заради війни, а також прагнення Москви сформувати новий антитерористичний фронт з Заходом дають надію на те, що Кремль може пом'якшити свою позицію щодо України. З іншого боку, криза в Сирії та нездатність Заходу з нею впоратися, криза біженців в Європі, зростання європейського розчарування в канцлері Меркель (рушійній силі європейської єдності в питанні українського кризи), можуть створити у Москви враження, що Захід розгублений і готовий поступитися Росії.

Тож історія далеко не закінчена. Опинившись у глухому куті, Захід може спокуситися російської грою в імітацію, спробувавши переконати світ (і себе також), що Мінський процес якимось чином приведе до стабільного миру (чесне слово!). Росія, зі свого боку, вдає готовність до миру. Українським лідерам теж доводиться прикидатися, а тим часом у Донбасі немає ні війни, ні миру. Ця загальна готовність до вдавання зменшує шанси на реальний мир.

Складається відчуття, що всі сторони сподіваються на замороження конфлікту, щоб рішення можна було придумати колись потім. У доповіді прокремлівського Центру політичної кон'юнктури при обговоренні можливих сценаріїв вирішення конфлікту заморожування на наступні 3-5 років вказано як найбільш "реалістичний" сценарій, тому що він "вимагає менше витрат (зокрема і політичних). «Російський план замороження конфлікту, який підтримується деякими західними силами», торпедуватиме інтеграцію України в Європу і створить джерело постійної нестабільності всередині України (...) але під тиском низки зовнішніх і внутрішніх чинників Україна може бути змушена прийняти цей сценарій», - пише український тижневик Дзеркало Тижня.

Питання в тому, в якій формі відбудеться це заморожування: українська версія Придністров'я, фінансована Росією? Але в цьому разі сепаратисти повинні оголосити про свою незалежність від Києва, а Москва не хоче цього. Або як «Придністров'я плюс» - що означало б, що сепаратисти будуть примусово інтегровані в Україну, а регіони фінансуватимуться за рахунок української держави. (Але на яких політичних умовах, і яким буде вплив Росії на наступних етапах?). Останній сценарій – «фінляндизована» Україна, залишена дрейфувати між Росією та Європою, - був би рівнозначний тому, щоб закласти бомбу всередині української держави і залишити детонатор в руках Кремля.

Я вважаю, що замороження конфлікту в Донбасі - нестійкий варіант. По-перше, російська сторона розглядає постійну напруженість в регіоні як важіль тиску на Україну та отримання вигод від Заходу. По-друге, путінська система потребує приводу, щоб тримати суспільство в стані психічної мобілізації. По-третє, сепаратистські режими в Донбасі не можуть функціонувати в нормальному режимі мирного часу; сепаратисти також потребують напруженості для своєї легітимації. У цей момент заморожування може виглядати як єдине можливе рішення, але збережеться небезпека, що «лід» у будь-який момент може розтанути.

Москва одночасно випробовує всі способи, зокрема й такі, що суперечать один одному. Вона поєднує тактики війни і миру, переговорів і тиску. Сирійська авантюра Москви, розпочата у вересні 2015 року, означала, що Кремль хотів відвернути увагу від війни в Україні, знизити її значущість і перетворити її у свідомості Заходу у «внутрішній український конфлікт». Це є визнанням його нездатності до подальшого розширення на південний-схід і нездатності змусити Україну повернутися у владу РФ. Але Москва наполегливо просуває свою формулу Мінська, і вона добре вміє прикидатися. Рішення Кремля вивести свої "основні сили" з Сирії в березні 2016 року було інтерпретовано деякими спостерігачами як ознака того, що Росія може знову звернути увагу на Україну.

Українці вважають Мінські угоди тимчасовою угодою, яку їх змусили укласти в обхід їхніх національних інтересів. «Мінськ» став для них синонімом «Мюнхена».

Зараз Москва не хоче серйозної ескалації в регіоні, але готова до локальних спалахів напруженості. Ще більш важливо те, що Кремль розглядає "питання Донбасу" як козир для переговорів з західними столицями щодо встановлення нового світопорядку.

У будь-якому разі, Мінські угоди в їхньому поточному вигляді імплементувати не можна, і переговори продовжаться в 2016 році. Переговори, які вже здаються безнадійними, можуть або імітувати пошук рішення, або привести до появи нової мирної угоди, в якій буде передбачено механізм примусу (це ключовий момент).

Український конфлікт продовжує залишатися не тільки серйозним геополітичним, але і цивілізаційним протистоянням. Від його результату залежатиме не тільки система безпеки в Європі, але і світопорядок, як і роль Заходу в визначенні його власного майбутнього.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Лілії Шевцової. Републікування повної версії тексту заборонене.

Оригінал опублікований на The American Interest

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.