29 березня 2017, середа

Кінець епохи. Передсмертні конвульсії російської системи

коментувати
Майдан в Україні став для Москви приводом перейти до моделі придушення суспільства і почати військово-патріотичну мобілізацію населення, необхідну режиму для виживання

Шок і збентеження стали лейтмотивом реакції Заходу на дії Володимира Путіна в Сирії. І це вже не перший раз, коли Захід відчуває розгубленість. Західний політичний аналіз Росії в останні два десятиліття являє собою кавалькаду нездійснених прогнозів і невдалих спроб аналізу. Найбільш ганебною помилкою було те, що Захід не зумів передбачити розвалу СРСР; західні лідери навіть намагалися перешкодити цьому розвалу.

Американський соціолог і політолог Сеймур Мартін Ліпсет в своїй роботі «Роздуми про падіння комунізму» проаналізував, чому експертне співтовариство було так впевнене у стійкості Радянського Союзу і чому радянологи очікували прямо протилежного тому, що відбулося в реальності. На його думку: «Вчені намагалися пояснити, як працює система. Тому вони шукали інституції та цінності, які стабілізували політику і суспільство». У той же час «ідеологічно критичні журналісти і політики підкреслювали непрацюючі аспекти, структури і поведінку, яка могла призвести до кризи».

Слідом за цим послідував ще ряд помилок. У 1990 західні транзитологи заявили, що російська система буде рухатися у певному напрямку, але незабаром виявилося, що вона рухається в прямо протилежному. На початку 2000-х Росія спростувала припущення, що стане партнером США в боротьбі з тероризмом. Західні оглядачі стверджували, що Єльцин – демократ, а Путін – модернізатор. Західні країни витратили мільярди на підтримку реформ в Росії, поки не зрозуміли, що гроші йдуть на зміцнення авторитарного режиму. Потім Захід закликав до перезавантаження, незважаючи на настрої в РФ, а потім був шокований війною в Грузії і паралізований вторгненням в Україну та анексією Криму. Складно уявити більш серйозний список поразок.

Російська система персоналізованої влади всіляко знущалася над зовнішнім світом, випробовуючи його на уміння не тільки бачити, але і вчитися на своїх помилках. На початку 1990-х російська система відродилася, відмовившись від СРСР, показавши готовність слідувати ліберальним стандартам і прагнення стати партнером Заходу. Ліберальні демократії вирішили повірити в цю вигадку.

Кремль хоче брати участь в міжнародних відносинах за умови, що його справами ніхто цікавитися не буде

Але сьогодні переодягання в лібералів в Кремлі залишилося в минулому. Путінська Росія прагне стати головним противником Заходу. Що вражає в цій зміні, так це те, що відбувалася вона на очах решти світу, який бачив тільки те, що хотів бачити. Це викликає ряд питань щодо здатності Заходу сприймати політичні реалії, а також власні помилки. Що, якщо він повторює ті ж помилки, які вже вчинив стосовно Китаю та Близького Сходу?

Я хочу поділитися парою спостережень про даний етап проекту виживання російської системи. По-перше, давайте розглянемо, наскільки життєздатна боротьба Кремля за виживання. Москва почала шукати привід, щоб перейти до військово-патріотичної легітимації влади, перед українським Майданом.

Падіння режиму Януковича дозволило Кремлю використати Україну в якості випробувального полігону для цієї конфронтаційної моделі. Якщо б Майдану не сталося, Кремлю довелося б шукати інший привід, щоб виправдати перехід Росії в режим «обложеної фортеці». Анексія Криму і війна проти України дозволили владі досягти декількох тактичних цілей: режим відновив популярність, яка почала знижуватися, пробудивши в росіянах імперські амбіції і давши їм образ великої перемоги, нехай і тимчасовий; завдав запобіжний удар по ідеї російського Майдану; випробував межі конфлікту з Заходом і, нарешті, завдав шкоди українській державності, а також завадив іншим пострадянським країнам вирватися зі сфери впливу Росії. Тому Україна для РФ є не тільки метою, але й засобом виконання ряду інших завдань.

Кремль дійсно не хоче ізолювати Росію; він хоче повернутися до формули, описаної англійським філософом Ісайею Берліном в 1946 році: «Вона (Росія) готова брати участь у міжнародних відносинах, але при цьому хоче, щоб інші країни її справами не цікавилися. Іншими словами, прагне відокремити себе від решти світу, при цьому не ізолюючись від нього». Так що ми повернулися в СРСР, який в свій час і жив за цією формулою.

Останні події (російсько-українська війна і вторгнення РФ в Сирію) повинні були б знищити всі ілюзії щодо природи російської системи та її тривалості життя. У часи СРСР і після російська державна система десятиліттями демонструвала всі ознаки занепаду, як за підручником: вона була жорсткою, позбавленою вміння адаптуватися; вона рухалася до спрощення владної вертикалі, не допускаючи й думки про автономію окремих її компонентів і перетворюючи політичний процес в ніщо і, нарешті, демонструвала неопатримоніалізм в крайній формі. До 2013-2014 років можна було бачити, що попередня політична рівновага більше не утримувалась, а нової рівноваги політичні гравці в РФ створити не змогли.

Російська влада була змушена перейти до моделі придушення і військово-патріотичної мобілізації, яка вже показала свою нездатність до утримання на плаву СРСР. Ми бачимо достатньо ознак, які дозволяють укласти, що російська система перейшла до стадії агонії.

Неможливо передбачити, скільки триватиме агонія системи в цей раз. П'ять, десять, двадцять років – хто знає. Точно так само ніхто не знає, яким буде її кінець. Але кінець їй має прийти.

Переклад НВ

Новий час володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Лілії Шевцової. Републікування повної версії тексту заборонено.

Оригінал

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.