20 лютого 2017, понеділок

Як в Росії пояснюють війну з Україною

коментувати
Знавці, які раніше заявляли про те,що антизахідні настрої вже в минулому, опинилися в скрутному становищі. Тепер, намагаючись пояснити український конфлікт,вони використовують геополітику

Війна Росії проти України спростувала чимало експертних прогнозів, поставивши тим самим під сумнів здатність експертного співтовариства аналізувати ситуацію і передбачати подальший розвиток подій. Наприклад, шановані російські експерти довго стверджували, що росія стала «постімперською державою і причин для протистояння між Заходом і Росією або відродження російського неоімперіалізму немає. «Туга за імперією в минулому. Росія рухається до сучасності. Захід знову став союзником Росії», - стверджували вони в 2012 році.

Але в 2014-му почалася криза, і знавці, які раніше заявляли про те,що  антизахідні настрої вже в минулому, опинилися в скрутному становищі. Тому тепер, намагаючись пояснити український конфлікт,вони використовують геополітику. Ось нова мантра: «Щоб передбачити подальші кроки Росії в Україні, необхідно зрозуміти ключовий момент: РФ керувалася своїми геополітичними міркуваннями, які не мають нічого спільного з російським експансіонізмом або імперською ностальгією. Ці міркування лише деякою мірою пов'язані з необхідністю президента Путіна забезпечити собі підтримку всередині». Яке цікаве аналітичне відкриття!

Давайте поміркуємо над тим, про які ж «геополітичні міркування» могла йти мова, та чи дійсно вони ніяк не пов'язані з експансіонізмом і імперською ностальгією? Чому раптом «експерти» звернулися до ідей теоретиків Джона Маккіндера, Альфреда Мехена, Карла Хаусхофера і Фрідріха Ратцеля?

Фраза про те, що Україна стала «місцем геополітичної битви» між Росією і Заходом, поступово перетворилася на аксіому

Директор Російської ради з міжнародних справ Андрій Кортунов пропонує наступне пояснення подібного захоплення геополітикою: «Геополітична парадигма, трактує світ як неминуче протистояння кількох «великих просторів» або світових регіонів, що легко обґрунтовує бажаність і навіть необхідність гегемонії «центральної» держави у своєму світовому регіоні і, відповідно, невід'ємне право цієї держави на свою виняткову сферу впливу. Нарешті, географічний детермінізм геополітики («рельєф як доля») може бути підставою для висновку про безальтернативну, заздалегідь визначену історичну місію держав, народів і політиків. Про місію, яку не можна вибрати, але потрібно усвідомити, прийняти та виконати».

Тому немає сенсу виснажувати себе в пошуках причин внутрішніх процесів, які  відбуваються сьогодні в Росії, також не треба і цікавитися причинами російської традиції «великої держави»: «Це ж геополітика, ідіот!».

Постійно повторювана фраза про те, що Україна стала «місцем геополітичної битви» між Росією і Заходом поступово перетворилася на аксіому. Російсько-український конфлікт – серце великої геополітичної конфронтації між Росією і Заходом), вважає декан Факультету світової політики і економіки НДУ ВШЕ Сергій Караганов, а разом з ним і більшість прагматиків.

Але чому прагматики не попереджали нас, що так зване «перезавантаження» російсько-американських відносин, а також програма ЄС для розвитку відносин з Росією «Партнерство заради модернізації» (яку багато хто з них підтримував), у відповідності з логікою геополітики, неминуче призведе до конфронтації? Чому ще донедавна прагматики розповідали про «стратегічний діалог» між Росією та Сполученими Штатами, намагаючись переконати нас, що обидві сторони (як росіяни, так і американці) можуть співпрацювати і навіть стати партнерами, коли, як виявилося, вони прихильники геополітичної теорії, згідно з якою геополітичне зіткнення неминуче? Коли прагматики говорять серйозно, а коли вони прикидаються?

Давайте розглянемо ще одне питання: чи дійсно геополітика виключає такі поняття як експансіонізм і імперіалізм, як запевняють прагматики. Насправді, це ключові складові геополітичного підходу, і щоб зрозуміти зв'язок між ними, подивимося записи провідних ідеологів геополітики.

Варто відзначити один неприємний факт: в основі фашизму та нацизму також лежить геополітика. Можливо, сучасні прихильники геополітики не читали, наприклад, одного з провідних її теоретиків Карла Хаусхофера, і не чули про його теорію «життєвого простору» (Lebensraum), що стала однією з передумов нацистської доктрини? В іншому випадку залишається лише сподіватися, що вони подумають двічі, перш ніж виправдовувати свої висновки геополітикою.

Німецький експерт Егберт Ян пояснює новий сплеск популярності геополітики Росії «почуттям невизначеності» російської політичної еліти, а також її спробами подолати це почуття небезпечними механізмами. Він зазначає, що у поствоєнній Німеччини «геополітика, як спроба створити сфери впливу або навіть домогтися світового домінування, стала табу, оскільки багато  хто інтерпретує її як легітимацію ідеології, раніше вона служила агресивній та деструктивній політиці націонал-соціалістів». Однак, те, що було заборонено в Німеччині, стало популярною теорією в Росії, а згодом і в деяких країнах Заходу, де російська інтерпретація того, що відбувається швидко знайшла відгук.

Одним з найбільш популярних геополітичних аргументів є загроза розширення НАТО, яка неминуче поглине Україну, і тим самим поставить під загрозу безпеку Росії. Оскільки багато експертів, певно, розуміють неспроможність цієї аргументації, вони почали звинувачувати і «розширення ЄС». Як сказав колишній посол Великобританії в Росії Тоні Бретон, «ЄС лише погіршив ситуацію, наосліп натрапивши в найуразливіший кут заднього двору Росії». З його твердженням погоджується американський політолог Джон Міршаймер, який запевняє, що Угода про асоціацію між Україною та ЄС «звучить як чорний вхід для членства в НАТО».

Політологи Раджан Менон і Юджин Румер у своїй книзі «Конфлікт в Україні: Кінець порядку, встановленого після Холодної війни» (Conflict in Ukraine: The Unwinding of the Post-Cold War Order) пропонують цілий ряд факторів, які спричинили драматичні події в Україні. Однак, складається враження, що один з факторів вони вважають найбільш істотним: гамбіт Брюсселя в спробі відвернути Україну від Росії, не беручи при цьому до уваги чутливість Росії.

А тепер питання до тих, хто вважає, що Угода про асоціацію між Україною та ЄС  - «чорний вхід в НАТО»: хіба Брюссель не готував такі ж угоди для кількох інших країн, у тому числі Азербайджану та Вірменії, які не є ані демократичними, ані потенційними членами НАТО? В Угоді про асоціацію немає навіть натяку на гарантований шлях до членства в Євросоюзі, не кажучи вже про членство в НАТО. Насправді, ця ідея була б кошмаром для Брюсселя.

Угоду сформульовано навмисно розпливчасто, щоб звільнити ЄС від будь-яких зобов'язань, при всій повазі до цих країн. Давайте також не забувати про те, що до осені 2013 року Москва особливо не турбувалася про Асоціацію між Україною та ЄС. Лідери ЄС неодноразово це підтверджували, особливо екс-глава Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу, який постійно спілкувався з Путіним і не чув від нього ніяких заперечень з цього приводу. Отже, в позиції Брюсселя не було ніякого максималізму, Москва не висловлювала жодних побоювань!

Переклад НВ

Продовження колонки читайте в розділі Думки. Слідкуйте за оновленнями

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Лілії Шевцової. Републікування повної версії тексту заборонене.

Більше думок тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.