19 листопада 2017, неділя

Сто років в обнімку з пісуаром Дюшана

коментувати
Без Дюшана ми б не відчували задоволення від мінімалізму і хай-тека в наших будинках. І, можливо, кожен би прагнув до свого межигірського раю, як Янукович, Пшонка і навіть Трамп

У 1917 році в світі мистецтва трапився черговий переворот, життя якого щедро підтримує головний галерист України. У ті часи соціальні та художні потрясіння були нормою. Йшла Перша світова війна, Російську імперію лихоманило революціями, а в галереях і салонах новаторських імпресіоністів раз поз раз змінювали авангардисти незліченних напрямків.

Уже Пікассо явив світові Авіньйонських дівчат, а Малевич - свої Квадрати, коли Марсель Дюшан, випробувавши себе в різних модних художніх тусовках, покинув рідну Францію в пошуках визнання в США. За океаном, на подив самого Дюшана, його прийняли як знаменитість.

Тоді мало хто міг без підписів під експонатами зрозуміти, що власне зображено на картинах. Багатьох, навіть тонких естетів, це просто ображало. А газети, та й критики, про новаторів найчастіше переказували скандали, які трапилися на вернісажах. Коли в 1894 році Клод Моне показав публіці серію своїх робіт Руанський собор, в першу чергу повідомлялося, що один з відвідувачів, подивившись виставку, покусав якусь жінку, - мовляв, от як впливають на людей вибрики в мистецтві.

А Дюшан, здавалося, взагалі вирішив скинути всіх богів. Ще в Парижі він притягнув до майстерні сушарку для пляшок. Побачив у ній індустріальне бароко. А велосипедне колесо, встановлене на табуретці, назвав вершиною мистецтва. У всякому разі друзів він прибив зухвалою заявою: «Моя ідея полягала в тому, щоб вкласти мізки туди, де завжди були тільки очі».

   

Якимось чином про витівки Дюшана дізналися в Штатах. А тамтешня богемна публіка виявилася більш відкритою до всіляких експериментів, незважаючи на жорсткий консерватизм смаків широких мас. Та й взагалі, художній смак, переконував усіх Дюшан, хороший він, чи поганий – головний ворог мистецтва. І в артистичних колах Нью-Йорка це сприйняли із захопленням.

Але те, що запропонував Дюшан у 1917 році, порвало навіть найбільш незакомплексованих естетів. На виставку Товариства незалежних художників як експонат він приніс пісуар, знятий в громадському туалеті. Назвав твір - Фонтан. Підписав R. Mutt (англ. дурень). Пісуар на виставку не пустила рада Товариства.

Потім вже противники Фонтана виправдовувалися, що Дюшан подав його анонімно, що виникло непорозуміння. Хоча у багатьох в головах тоді пульсував аргумент: «Це вже занадто».

Дюшан образився, але опублікував фото Фонтана в художньому журналі Сліпий (важливі ж не очі, а мізки). Знімок зробив знаменитий Альфред Стігліц, один з перших фотохудожників, підписавши його Відхилений незалежними. Арт-критик Луїза Нортон додала до Фонтана велике есе, яке яскраво пояснювало задум Дюшана.

Бомба вибухнула в потрібний час і в потрібному місці. В майстерню Стігліца почала ломитися богема, а потім і звичайні відвідувачі. Та так, що було вирішено продавати квитки охочим подивитися на Фонтан. Звістка про пісуарну маніфестацію Дюшана облетіла світові арт-спільноти. Епатажного француза почали завалювати замовленнями. Багатьом колекціонерам раптом захотілося придбати Фонтан. Не знайшовши у великому Нью-Йорку точно таких пісуарів, Дюшан змушений був замовити порцелянові репліки. Зараз тільки відомих в світі копій - 17(!). У 1999 році одну з них аукціон Sotheby's продав за $1,7 млн.

Це примха товстосумів? Чи божевілля? Можливо.

Однак, чим ми зобов'язані Дюшану, його послідовникам і щедрим покупцям? Він підштовхнув художників, а за ними і звичайних споживачів до того, щоб тренувати вміння бачити в звичайних, готових речах суто мистецьку привабливість, яка навіть не передбачалася творцями. Без цього, власне, без Дюшана ми б не відчували задоволення від мінімалізму і хай-тека в наших будинках. І, можливо, кожен прагнув би до свого межигірського раю, як Янукович, Пшонка і навіть Трамп. А стіни наших квартир обклеювали б шпалерами «в жутких розочках».

У цьому сенсі висока ціна за Фонтан на Sotheby's - важливе цивілізаційне капіталовкладення. Це маніфестація, заклик до художників - відкрийте щось нове, вплиньте на світ, на смаки, моду, повсякденність, і цьому обов'язково знайдеться гідний грошовий еквівалент.

Але відвідуючи вернісажі PinchukArtCentre, я часом не можу позбутися відчуття, що межує з претензією. Художники - нехай молодість їм у виправдання - все частіше вхолосту використовують столітні принципи Дюшана.

Між Дюшаном і лауреатами премій РАС все частіше видно дві великі різниці. У першого це був вчинок. Епатажний, для когось - образливий. І віддувався за нього Дюшан сам. А от другі - пливуть за течією. Можливо, самі того не розуміючи, вони перекладають на глядача, відвідувача виставки свої обов'язки. Звичним у художників мемом - нехай кожен побачить у моєму творінні щось своє. Іншими словами, розумійте, як хочете. І якщо глядач не розуміє або, не дай бог, йому не подобатися, значить, він без мізків.

І друга, теж важлива відмінність. Дюшан за право виставити Фонтан заплатив шість доларів (в сучасних грошах - 600). Посильний внесок, але все-таки заплатив. Він відмовився від щорічного допомоги у $10 тисяч (знову плюс два нулі) від колекціонера і арт-критика Вільяма Аренсберга - хотів бути абсолютно вільним. Працював в бібліотеці і давав приватні уроки французької.

А от годованці Пінчука борються за премію, потім за стипендію, потім щось створюють. І чомусь потім ми рідко про них чуємо.

І ще одне. От подивіться на колесо Дюшана. Припустимо, ніхто не знає, що саме він автор, і уявимо його серед робіт 21 художника на вернісажі, що відкрився в РАС минулої п'ятниці. Чи прийде колесо Дюшана до переможного фіналу? Думаю, не факт.

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.