15 грудня 2017, п'ятниця

Чи буде успішним Ердоган?

коментувати
Турки можуть наступити на ті самі граблі, що і 200 років тому. Українцям варто звернути на це увагу

Скільки вовка не годуй, а він все в ліс дивиться – саме ця приказка спадає на думку після заяв президента Турецької республіки Реджепа Таїпа Ердогана щодо позитивного для нього голосування на референдумі про збільшення повноважень голови держави.

Не буду детально зупинятися на 18 статтях турецької конституції, які руйнують систему стримувань та противаг і перетворюють посаду президента у найбажаніший політичний приз, де переможець отримує все.

Хочу звернути увагу на слова, що прозвучали з вуст Ердогана на мітингу його прихильників. Одна фраза стала вже майже крилатою, звучить так: «Сьогодні Туреччина відповіла на питання, яке дискутувалося 200 років». Більшість оглядачів справедливо побачили тут натяк на заміну абсолютної османської монархії на конституційну у 1876 році. Але це сталося 141 рік тому.

Чому Ердоган говорить про 200 років? Для красного слівця? Думаю, ні. 200 років тому в Османській імперії, яка потерпала від внутрішніх негараздів, повстань на периферії та зовнішніх поразок, визріла ідея про необхідність реформ за європейським зразком. Ці реформи, відомі як танзимат, були реалізовані в середині XIX століття і апогеєм їх стало ухвалення першої конституції та обрання парламенту. Правда, проіснував цей парламент лише рік – у 1878 році він був розігнаний, а владу у своїх руках сконцентрував султан Абдулгамід ІІ. Недарма серед противників нинішнього президента Реджепа Таїпа Ердогана зараз популярно порівнювати його з сумнозвісним султаном.

У сучасному світі Туреччина не єдина країна, яка страждає на фантомні імперські болі

Між тим це 200-річне занурення може наштовхнути нас на ще одне поширене серед прихильників поміркованих ісламістів твердження – всі негаразди в Османській імперії почалися тоді, коли правителі запопадливо схилилися перед Заходом. Звідси розмови про «хрестоносців» та «змову проти Туреччини», які падають на родючий ґрунт османського фантомного болю про втрачену велич.

У сучасному світі Туреччина не єдина країна, яка страждає на фантомні імперські болі і очевидно не перша у намаганні сконцентрувати владу в одних руках. По великому рахунку період демократичного розвитку у Туреччині співмірний за часом з українським, а світськість аж ніяк не є синонімом демократії. Важливі демократичні реформи, які провів Ердоган на початку своєї політичної кар’єри, і які надали турецькому суспільству потужний економічний поштовх, проходили під акомпанемент боротьби поміркованих ісламістів зі всевладдям військових. 

Європейські правила були майстерно використані для приборкання армії, а після невдалого військового перевороту її роль практично була зведена нанівець. Біда в тому, що логіка боротьби, такої зручної для пояснень політики «закручування гайок», після втрати впливового ворога неодмінно спричинить пошук нових ворогів, які мають бути співмірними, або навіть підступнішими у своїх намірах. Так звана FETO (Терористична організація Фетхулла Гюлена) класичний зразок такого заміщення. І обіцянка Ердогана відновити смертну кару у Туреччині, яка оцінюється спостерігачами як спроба стальним обручем страху скріпити турецьке суспільство, суспільство, що потерпає від економічної стагнації та війни на периферії, є наочним прикладом такої поведінки.

Чи буде успішним Ердоган? Це питання набуває неабиякого значення і для українців у світлі дискусій про авторитарну модернізацію як альтернативу демократичному розвитку. Успішні приклади автократій, спрощення порядку денного популістською риторикою та воління до сильної руки подекуди знаходить гарячий відгук і в українських серцях.

Як на мене, будь яка дія, що призводить до вихолощування суті політичних інститутів, до їх редукції та делегування повноважень до рук одноосібного лідера, є контрпродуктивною з огляду на заявлені цілі – економічний розвиток та процвітання. Насильницька мобілізація звісно може на короткий час стимулювати розвиток, але його вплив у середньостроковій перспективі буде скороминущим. Суспільство може опинитися у пастці ескалації, де першої жертвою стане суспільна довіра. Натомість, прийде втома, апатія і врешті-решт занепад. Насильство у таких обставинах залишатиметься єдиним способом розв’язання політичних криз, а ерозія інститутів може набути незворотного характеру.

Чи варто туркам знову наступати на ті самі граблі, що і 200 років тому, щоб остаточно переконатися у історичній правоті своїх предків – економічний розвиток без сталих правил гри, без ускладнення і розвитку інститутів, неможливий. Головне, щоб це переконання прийшло вчасно.

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 21 квітня 2017 року. Републікування повної версії тексту заборонене.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.