7 грудня 2016, середа

Жити вдома чи чекати на смерть в інтернаті?

коментувати
Держава традиційно не звертає увагу на таких людей. Їх формально відвідує соціальний працівник, але для мінімальної допомоги, такої як оформити субсидію, постригти, принести щось з магазину. А от догляд?

Зі Світланою я познайомилася 6 років тому. На той момент, після страшного ДТП, у яке потрапила у 19-річному віці, вона була майже повністю прикутою до ліжка. Фізичний біль залишився у минулому. Під час першої нашої зустрічі їй були властиві пасивність, апатія, інертність, байдужість. Працюючи в соціальній службі одного з районів міста Києва, я вже не раз стикалася з такими випадками. Молоді люди, які внаслідок певних обставин спочатку втрачали здатність рухатися, а потім і надію на бодай мінімальну соціальну адаптацію в суспільстві. 

Спочатку Світлана не довіряла мені. І не дивно, бо сприймала світ з телевізора. Соціальний працівник? В її уяві  – це людина, яка хоче щось забрати. Пропонує допомогу? Реабілітацію в Ізраїлі? Та не дай Бог, там «розберуть» на органи, а отже Світлана  відмовлялася від будь-якої допомоги, головне, щоб підгузок поміняли раз на день. Я пропонувала масажиста. Вона відмовлялася. Я казала: ти можеш вести більш-менш повноцінне життя – спецліжко, візок. Вона і цього попервах не хотіла. Врешті спільними зусиллями разом з  християнами – волонтерами, Міжнародним жіночим клубом Києва зробили революцію в її свідомості. Винесли її старе ліжко, до якого вона звикла, принесли нове спеціальне, багатофункціональне, дали спеціальний столик, протипролежневий матрац, гусак над ліжком… Але крім цього їй, звичайно ж, потрібна була допомога людей, мінімальна не обтяжлива, але потрібна.

Держава традиційно не звертає увагу на таких людей. Їм нараховують пенсію, їх формально відвідує соціальний працівник, але це тільки для мінімальної допомоги, такої як оформити субсидію, постригти, принести щось з магазину. А от догляд? За Світланою доглядала бабуся, єдина рідна для неї людина, якій вже майже 80. Якби з нею щось трапилося, то за відсутності інших родичів опікунів, якою може бути її доля? Мабуть її відразу спрямували б у відповідні заклади. Але наразі мова не про це.

Тоді, 6 років тому, я вирішила боротися за Світлану. Не повинна молода дівчина згасати на очах! Так, здатність рухатися у її випадку відновити неможливо. Але вона мусила почати мислити в раціональному напрямку. І от місяць за місяцем, рік за роком, крок за кроком нам вдалося повернути їй віру в життя та її можливості. Долаючи недовіру до нас, активістів, ми досягнули свого. За три роки Світлана вже мала роботу райтера й заробляла 2-3 тисячі гривень на місяць. Для неї це були величезні гроші! Адже тепер вона могла замовити якийсь подарунок для бабусі, брати участь у фінансовому плануванні витрат їхньої невеликої родини. Для таких людей – це надзвичайно важливо. Фактично Світлана повернулася до життя.

Сьогодні вона все ще прикута до ліжка, і їй потрібна щоденна допомога. Але тепер її дедалі більше турбує питання, що буде з нею, коли її бабусі не стане. Вона готова частково оплачувати догляд за нею з боку соціальних працівників. Але у нас відсутні механізми захисту інтересів таких людей. Самотній неповносправний? Ми дамо тобі раду в спеціальному закладі.

Хто такий соціальний працівник сьогодні? Це людина, яка відвідує невиліковно хворих, але, наприклад, підгузки, вони не міняють, оскільки це, мовляв, не соціальна послуга, а медична. Медики натомість стверджують, що це не їхня справа… Звичайно, часто соцпрацівники йдуть на зустріч нужденним, але це не правило, а радше виняток.

Ми стали зі Світланою подругами. Вона пише вірші, статті. Сплачує комунальні послуги через інтернет. Світлана змогла фінансово забезпечити собі доглядальницю, коли вона потрапила на чотири тижні в лікарню, пережила складну операцію на нирці,  і навіть в такій екстрені ситуації впоралася сама, а люди в лікарні їй всіляко допомагали. Сьогодні Світлані 30 з лишком років. Вона не є тягарем для держави. І не повинна бути. Вона може заробляти. І фактично перед нею є ціле життя.

Світлані найбільше б хотілося жити максимально самостійно вдома. Інтернет замінює їй друзів. Але ще їй потрібен соціальний працівник, людина, якій довірятимуть, бо вона представляє державу, яка не зловживатиме своїм становищем, допоможе Світлані приготувати їжу, поміняти підгузок тощо. Світлана за додаткові послуги заплатить сама. Гадаю, що для держави фінансувати роботу одного справжнього соціального працівника буде дешевше, ніж утримувати людину і разом з нею цілий інтернат. Дома ж і стіни допомагають.

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Лариса Самсонова   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Лариса Самсонова
Лариса Самсонова

Експерт з соціальних питань Інституту суспільно-економічних досліджень

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.