19 серпня 2017, субота

Три трагедії по-київськи

коментувати
Люди часто залишаються сам-на-сам з бідою й навіть не знають, якої допомоги вони потребують

Інколи вони отримують зовсім не те, що їм потрібно. Держава до питання надання допомоги підходить за уніфікованою процедурою (діагноз-комісія-матеріальна допомога), забуваючи, що кожен випадок – окремий, їх неможливо стандартизувати. Ось три історії, які красномовно ілюструють ту недосконалу систему соціальних послуг, що діє в Україні.

Чи вирішить проблеми людини з глухотою телефон?

В одній з сімей, що мешкає в Голосіївському районі столиці, живе уже дорослий  юнак з глухотою. Медико-експертна соціальна комісія, розглянувши його випадок, в індивідуальній карті реабілітації за його діагнозу цукровий діабет, не врахували його глухоту й прописали йому… мобільний телефон. Тобто держава (місто) не може забезпечити його глюкометром (400 грн за упаковку). Натомість надає йому телефон, щоб він в екстрених випадках (а це іноді навіть кома) міг кудись зателефонувати або відправити повідомлення й повідомити про брак глюкози в крові. Сьогодні цьому хлопцеві 19 років й він стоїть перед вибором – як довести своє право на навчання у вузі. Йому у цьому відмовляють під тим проводом, що він може померти від коми прямо на парах. Рівень його розумових здібностей (а вони – високі) нікого не цікавить. Його мама змушена просити про допомогу у недержавних організацій, аби дістати дорогі препарати. І вона мене запитує, чому за діагнозу його сина, вона не може отримати від держави те, що йому потрібно для життя. Чому їй натомість пропонують непотрібні речі? При цьому вона навіть не просить про дороге, щорічне лікування.

Мама працює на трьох роботах, аби, платити за регулярні начебто лікувальні масажі

Як не здичавіти від безвиході?

Інший випадок трапився у Києво-Святошинському районі м. Києва. Одна мама з дівчинкою була прописана в гуртожитку. На місці її роботи обіцяли, що вона зможе приватизувати своє помешкання або ж дадуть нову квартиру, враховуючи той факт, що чоловік її покинув, а донька страждає на часті епілептичні напади. Мама не особливо переймалася питаннями пошуку нової роботи, де б вона могла, приміром, заробляти більше. Вона чіплялася за це житло, працювала удень та вночі. Дитина залишалася вдома сама, а вчитель з найближчої школи-інтернату приходив до дівчинки додому двічі на тиждень. Так тривало не один рік. Дівчина лишалася на самоті й зрештою виросла й закінчила надомну школу. Зараз їй 22 роки. Але тривале перебування на одинці з собою наклало відбиток на її психічному стані. Не можна сказати, що вона здичавіла, але вона часто влаштовує істерики, цурається інших людей. І у підсумку – вона є неготовою до самостійного життя. Що можна було зробити в цьому випадку? Насамперед, провести бесіди з мамою, і розповісти їй про її особисту відповідальність за майбутнє своєї дитини, пояснити їй, що вона не повинна прив’язувати дитину до себе, що її треба готувати до дорослого життя й не порушувати її прав. Тут мали б зіграти свою роль кваліфіковані соціальні працівники (яких в Україні обмаль). Далі – держава б надала дівчині, точніше цілій сім’ї, послугу з соціально-психологічної реабілітації. Роль надавачів соціальних послуг могли б виконати громадські організації. За правильного підходу надання соціальних послуг, працевлаштуватися й мати власну сім’ю.

«Реабілітація» до нестями

В іншому районі Києва мешкає сім’я з трьох осіб: бабуся, мама й син восьми років. Хлопчикові діагностовано ДЦП, плюс - букет інших порушень (мікроцефалія, епілепсія, розумова відсталість). Мама працює на трьох роботах, аби, як хтось її переконав, платити за регулярні начебто лікувальні масажі. Один сеанс, як вона розповідала, коштує 50 доларів. Можливо, ці масажі справді корисні й потрібні. Але це може зробити й кваліфікований державний масажист або реабілітолог, якщо він володіє відповідними навичками. Крім того, я помітила, що мамі ніхто ніде не пояснив, як потрібно поводися з дитиною, яка, найвірогідніше, назавжди буде прикутою до ліжка. Ніхто з нею не спілкується й не надає психологічну підтримку. І сьогодні в неї вдома – атмосфера гнітючого глухого кута. А взагалі, такій дитині має бути надана послуга з паліативної допомоги, бо масаж їй може навіть шкодити. Як дитині вгамувати біль, як підбирати протисудомні препарати, хто це все визначав? Родина і змучена мама (тато пішов, дитині ще й півроку не було), боїться нашої медицини як вогню, а цей «реабілітолог» ще й навіював родині, мовляв, до лікарів та соціальних служб не звертайтесь, бо вони тільки нашкодять. Що держава чи місто могли б зробити у цій сім’ї? Насамперед фахівці соціальної роботи повинні були виявити цей випадок. Адже йдеться про пряме порушення прав дитини на гідне життя. Так, мама до інтернату дитину не віддала, але й у сім’ї цій дитині не так вже й солодко. Її «реабілітують» до нестями самотужки і за шалені кошти. Зате мама інколи отримує від міста продуктові набори.

Спочатку потрібно чітко визначити потреби кожної людини, що опинилася в скрутних життєвих обставинах. Люди з інвалідністю повинні отримувати те, що їм потрібно. Комусь – візок, комусь протез, комусь послугу з психологічної чи фізичної реабілітації. А не «універсальний» набір допомоги. Києву варто подбати про відновлення інституту соціального працівника, велику кількість яких так необережно було звільнено. Крім того гроші варто б було вкласти у їхнє навчання, у вміння супроводжувати конкретний випадок, планувати вихід  людини із складних життєвих обставин.

Якщо держава не зможе сама вирішити проблеми людей та забезпечити їх соціальними послугами у відповідності до прийнятих в державі стандартів, то тоді треба замовити ці послуги у недержавних організацій. Тоді справді проблеми вирішуватимуться поступово.

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.