7 грудня 2016, середа

Сєню замінить Наташа. Що в Україні не так

коментувати
Досить втягуватися в розмови про персоналії. В країні досі не відбулося реформування системи управління

Багато західних партнери відзначають, що нинішня політична криза в Україні нагадує часи після Помаранчевої революції, напередодні розвалу коаліції. Мовляв, тоді теж були проблеми між прем'єром і президентом, і зараз відбувається те ж саме. Іноді подібні думки поділяють і самі українці.

На ділі ж, нам час чесно визнати, що всі кризи лише частково пов'язані з конкретними персоналіями, більшою мірою мова йде про системні збої, прописані в самій Конституції. В Україні так і не відбулося реформування системи управління, не впроваджено так зване new governance. У нас не криза Кабінету міністрів, не криза відносин між окремими політиками, а криза державного управління, виконання влади.

У нас збереглися нездорові залишки авторитарної системи: Адміністрація президента дублює структуру Кабміну і далі переходить в обласні, районні та міські держадміністрації. Вертикальний принцип побудови влади характеризується неконкурентоспроможністю, в подібній ситуації влада не дозволяє оцінювати себе – вона оцінює себе сама, і це дорога в нікуди.

Найбільша наша проблема - нерозділені гілки влади. За формальної наявності парламентсько-президентської республіки зберігається рудимент старої ієрархічної системи, зацикленої на одному інституті, інституті президента. Тому, вважаю, що демонтаж цієї системи повинен бути ініційований саме президентом. Від нього має запуститися системна зміна принципу роботи української влади. На ділі це означає спрощення закону «Про імпічмент» і відмова від впливу глави держави на виконавчу гілку влади.

У нас не криза Кабміну, у нас криза виконання влади

Чому? Тому що вертикаль передбачає тільки верховенство - вона не приймає функції нагляду. Як тільки в Україні виникає якась система координат, люди на ментальному рівні задаються питанням, хто ж у ній головний. Українці вважають, що першим політиком в країні є президент, що він за все на світі відповідає. Так, в ході передвиборної кампанії президент обіцяє нам все, але, згідно Конституції, Україна є парламентсько-президентською республікою, і повноваження глави держави значно обмежені: будь-які його обіцянки в рамках мінського процесу повинні бути підтримані парламентом, будь-які реформи теж повинні пройти через парламент.

В умовах справжньої європейської демократії з всенародно обраним президентом його головна функція – бути гарантом, що між різними гілками влади немає протиріч. Немає і не може бути якихось міністрів, призначуваних президентом – це нонсенс. Не повинно бути такого, що прем'єра запитують про корупцію в міністерстві, а він пропонує звернутися з цим питанням до президента. Тим не менш, у нас люди до цього навіть на рівні риторики спокійно ставляться.

Ця невизначеність ускладнює проблему все сильніше і дозволяє чиновникам уникати відповідальності. Запитаєш президентське оточення - воно скаже, що реформи валить уряд; запитаєш уряд - він скаже, що реформи валить парламент, який не голосує за їх законопроекти; запитаєш парламент - він відповість, що уряд пропонує відверто корупційні законопроекти. І так по колу.

Тим часом, функція президента в тому і полягає, щоб не допускати дублювання повноважень між різними органами влади, зберігаючи лінію розмежування між ними. Він обирається на всенародних виборах. Відповідно, у нього не повинно бути ніякого відношення до виконавчої влади, він представляє країну на міжнародній арені і повинен бути безумовним авторитетом. Він не може бути частиною якогось бізнесу, у нього не може бути корумпованого оточення і конфлікту інтересів.

Тому інститут президента в Україні має бути демократизовано, аби не являти собою вершину вертикалі влади. Наявність вертикалі влади означає її закритість, корумпованість і безконтрольність.

Тим не менш, наша влада сьогодні не говорить про системні зміни. Вони говорять про те, що Сєню замінить Наташа; ми чуємо про персоналії, а не про зміну системи. Нас втягують у розмови про персоналії: як не Саакашвілі, то Більдт. Але кого не встав у цю неврегульовану систему відносин, ефекту не буде.

Хтось скаже: потрібно проводити вибори. Але за яким законом, за якою системою? Відповідь очевидна: вибори знову проведуть за змішаною пропорційно-мажоритарною системою, тому що вона вигідна Адміністрації президента. За мажоритарників трималися всі авторитарні моделі, в тому числі Кучма з Януковичем. Нам кажуть, що зняти Яценюка, не розваливши при цьому коаліцію, неможливо. Чому? Тому що, знову ж, система не реформована. І ми борсаємося в рамках цієї системи як сліпі кошенята.

Іншими словами, щоб подолати нинішню політичну кризу, потрібно реформувати систему влади. Майдани, бунти, дострокові вибори – це тільки погіршить ситуацію, і все одно будуть діяти в рамках старої системи. І не треба втягуватися в розмови про персоналії - окремі люди нічого не змінять. Новий прем'єр нічого не змінить, «кононенки» не зникнуть, а Мартиненко і без депутатського мандата буде впливати на Енергоатом і міністра енергетики.

Більше думок тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.