9 грудня 2016, п'ятниця

Найстрашніший суд

коментувати
Фінальну стадію суду російська влада вирішила обставити за всіма правилами поганого бойовика

Фінальну стадію суду російська влада вирішила обставити за всіма правилами поганого бойовика

Після побаченого під час винесення вироку Надії Савченко здригаєшся при думці про те, куди намагається затягнути Україну наш північно-східний сусід

У ростовському Донецьку, де відбувався судовий процес у справі Надії Савченко, ми побачили в мініатюрі всю систему російської влади, яка протистоїть Україні. Силовики, спецслужби, армія, ряджені бородаті козачки і зігнані для телекартинки адепти Новоросії.

Коли повз нас у бік кордону проїхала вантажівка з російськими військовими, втому 20-годинного шляху з Києва немов рукою зняло. За словами українських консулів, таку техніку тут бачать регулярно. Дипломати вже півроку супроводжують процес над Савченко і встигли вивчити місто вздовж і впоперек аж до захопленого кордону з самопроголошеною ЛНР.

«А навіщо взагалі потрібні два Донецька?» - запитують депутати, які вперше опинилися в прикордонному містечку в Ростовській області. «Раніше місто називалося Гундоровкою», - зазначає один з консулів. «Гундоровка набагато краще підходить», - одностайно погоджуються вісім народних депутатів і прес-секретар президента Святослав Цеголко – українська команда підтримки Надії Савченко.

Фінальну стадію суду російська влада вирішила обставити за всіма правилами поганого бойовика: навколо невеликої будівлі був виставлений озброєний спецназ, поліція й козаки. Десяток автоматників і судових приставів надійно закривали прохід до основної частини суду. Вони на свій смак вирішували, кого пропускати далі, а кого - ні. Суворий режим контролю поширювався навіть на туалет. Щоб вийти, треба було отримати спеціальний дозвіл від людини з рушницею.

Найголовніше, що ти розумієш, повертаючись з Росії додому - те, за які свободи борешся в Україні

Перш ніж потрапити до зали суду, де слухалася справа Савченко, необхідно пройти перевірку надворі, потім на вході в будівлю, потім в передбаннику і нарешті безпосередньо біля дверей зали № 11. Приміщення дуже маленьке. Сусідня № 10 набагато більша. У залі, де слухається справа, до якої прикута увага всього світу, стоїть лише вісім тримісних лав з розрахунку на 24 особи. На другий день винесення вироку їх залишилося всього сім. Мабуть, вирішили, що 24 пар вух теж багато.

Перед входом до цієї малої зали маленького суду невеликого міста стовпилися бажаючі бути присутніми на процесі. Пара ефесбешників у цивільному тихенько віддавала команди підполковнику (одному з небагатьох, хто не приховував свого обличчя), кого пускати, а кого - ні. Пізніше я з ним розговорився, запитавши, чи не соромно йому за свою державу, яка хоронить безіменних солдатів у донецьких степах, не робить нічого для звільнення полонених, гірше того – навіть не визнає своїх? Він довго думав. Потім відповів, що це тонке політичне питання.

Швидко заповнивши залу тими, кого вважали потрібними, російські судові пристави залишили більшу частину членів українського парламенту і західних дипломатів за дверима процесу. У відповідь на наше обурення охоронці зауважили: «Не обурюйтеся, тут вам не Майдан». Слухати вирок довелося стоячи в проході.

Судовий процес, що в Москві, що в Ростові не відрізнявся оригінальністю. Всі аргументи адвокатів, як, наприклад, документи з ПАРЄ, що підтверджують право Савченко на імунітет від судового переслідування, або експертиза телефонів, яка доводить, що Савченко не було в районі загибелі російських журналістів, оскільки вона перебувала в полоні, відкинуті судом як неспроможні. Зате показання бойовиків («Савченко поводилася зухвало, як типова бандерівка») послужили доказом її провини.

Те, що відбулося далі, вже стало популярним мемом. Суддя Леонід Степаненко на сміх у залі відреагував, як суворий шкільний вчитель хімії: «Кому смішно, видалю з зали». Надя відразу відреагувала: «Мені смішно». Але суддя, людина з українським прізвищем, ймовірно, не зрозумів ні української мови, ні гумору, ні історичного моменту, в який вляпався. Він вершив російське правосуддя.

Якщо відверто, то між українською і російською судовими системами поки різниця невелика – ті ж телефонне право, корупція, непрофесіоналізм. Але при цьому у самих росіян не відчувається відторгнення до таких форм правосуддя. Немає відрази до попрання прав людини і неповаги до законів навіть своєї країни.

Найголовніше, що ти розумієш, повертаючись з Росії додому, – за які свободи борешся в Україні. Тоталітарній дисципліні і порядку слід протиставити інститути, які захищають права людини, а не замовлення правлячого режиму. Нас очікує ще довга дорога в цих похмурих дюнах. Після побаченого в ростовському Донецьку здригаєшся при думці, до якої альтернативи нас тягне північно-східний сусід. Судова реформа, реформа права і правоохоронних органів - не просто галочка в порядку денному, це життєво важливі перетворення. Щоб, зрештою, стало так, як про це 13 років тому написав другий український президент: Україна – не Росія.

Матеріал опубліковано в журналі Новое Время від 25 березня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене.

Більше точок зору тут


Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.