4 грудня 2016, неділя

Що заважає змінити наші університети

коментувати
Держава віддає прийняття рішення на відкуп тій більшості співробітників вишів, які не хочуть нічого змінювати

Нещодавно мені довелося випробувати на собі чинну в Україні систему виборів ректора вишу. Одразу скажу, що вибори завершилися безрезультатно, оскільки в нас, у Харківському національному університеті радіоелектроніки, де я з кінця минулого року виконую обов'язки ректора, виник правовий казус: два кандидати, які посіли в першому турі друге і третє місця, набрали абсолютно однакову кількість голосів, що не передбачено жодними нормативними актами.

Однак зараз не про це, зараз йдеться про набагато принциповіші речі.

У системі освіти працюють абсолютно ті ж механізми, що і в бізнесі. Отже, уявіть, що ви – власник багатьох великих підприємств і вам необхідно визначитися з тим, хто буде їх очолювати. Як ви це будете робити?

Оголосіть вибори, щоб співробітники самі проголосували за того, хто буде керувати вашим підприємством? Чи будете шукати на ринку менеджерів з досвідом, проведете з ними співбесіди, з'ясовуєте їхнє бачення розвитку бізнесу, після чого дасте раді директорів визначити кращого з кращих?

На мій погляд, відповідь тут очевидна. І як людина, яка сама є власником бізнесу, можу сказати, що ніколи б не зупинився на першому варіанті.

Однак у вишах, які здебільшого перебувають на державному фінансуванні і безпосередньо підпорядковані Міністерству освіти і науки, менеджер обирається виключно співробітниками і студентами. Чи правильно це?

Звісно, виш – це самоврядна система та університетська демократія – одна з основ демократії в суспільстві. Таке самоврядування як цінність вище будь-якого розмитого державного інтересу, але в тій же Німеччині, наприклад, ректор - призначається на посаду, і навряд чи хтось звинуватить німців у недемократичності.

Так от, змушений констатувати, що саме зараз механізм виборів, прописаний в законі про вищу освіту, є реальним гальмом для розвитку ВНЗ. Він настільки недосконалий, що з цим треба терміново щось робити.

Програми кандидатів у всіх вишах зводяться до набору гасел у дусі «все буде більше, глибше і краще»

Невеликий приклад з особистого досвіду. З призначенням на посаду я відсунув від керма університету трьох проректорів, які збудували кланову систему керування, ми оголосили тотальний наступ на корупцію, почали впроваджувати більш справедливу систему оплати праці, де грошова винагорода поєлнана з результативністю роботи.

Всі ці кроки наштовхуються на сильний опір. І в якийсь момент стає очевидно, що є досить численні сили, зацікавлені в тому, щоб тіньові схеми продовжували існувати. І якщо ми прибираємо ці схеми і змінюємо систему оплати, то багато їхніх учасників опиняються за бортом нової системи заохочення. Чи будуть вони голосувати за керівника-реформатора? Ні. Вони зроблять все, щоб законсервувати чинну систему і тим самим позбавлять університет майбутнього.

Ця ситуація, я впевнений, характерна для багатьох українських університетів, адже всі вони в своїй масі, з одного боку, несуть відбиток «радянської» моделі, з іншого - вражені такими хворобами, як корупція, патерналізм, безініціативність. І жоден ректор просто не може собі дозволити проводити справжні структурні реформи. Ректор мусить бути «хорошим» для пасивної більшості, інакше гарантовано отримає відставку на найближчих виборах

Ось і виходить, що приходить один кандидат до виборців і каже: «Якщо ви оберете мене керівником, то будете працювати продуктивніше, зможете краще розкрити свій талант і заробляти більше грошей, а наш виш стане передовим. На жаль, не всі дійдуть до цієї мети, з деякими доведеться розпрощатися».

А потім з'являється інший кандидат зі словами: «Ви пам'ятаєте, як добре ми весь час жили? Ми відпочивали на наших спортивних базах, як одна сім'я, ми могли підробляти на стороні. Ми будемо жити так само, як і раніше. Грошей багато не заробимо, але життя наше буде щасливим».

Чи потрібне соцопитування, щоб розуміти, хто переможе на цих виборах? На жаль, ні. Чи є розуміння в аудиторії, яка голосує, що вибір другого кандидата ставить хрест на існуванні вишу вже в середньостроковій перспективі? Теж немає.

А зазирніть у програми кандидатів у всіх вишах, і ви побачите, що здебільшого вони зводяться до набору гасел в дусі «все буде більше, глибше і краще». Там немає ніяких KPI, і тому всі знають, що ніхто ніколи за виконання програми з них не запитає. Просто нема за що питати.

А що власник? Чи готовий він до того, що підприємства при такій системі виборів збанкрутують? Чому за нинішніх умов держава до такої міри не вважає себе добрим господарем, що віддає прийняття рішення на відкуп тій більшості співробітників вишів, які не хочуть нічого змінювати? Найбільш поширена відповідь, яку доводилося чути: «Система призначення керівника міністерством призводить до корупції збоку держчиновників». Згоден, це так. Де ж вихід? Де та форма, яка поєднувала б інтереси університетського самоврядування з інтересами державної політики у сфері освіти?

Думаю, зараз, коли реформи нам потрібні буквально як повітря, щоб остаточно не загубитися в глобальному світі, потрібно включити додаткові «фільтри» і додаткові рівнів для виборів ректорів.

Потрібно на рівні умови виставити жорсткіші вимоги до змісту програм кандидатів. Це мають бути не набори обіцянок, а реальні бізнес-плани розвитку вишу, розписані по роках. Що дасть можливість усім зацікавленим сторонам (державі в особі МОН як власнику і колективу як виборцю) буквально по цифрам контролювати виконання обіцянок, включаючи при необхідності механізм відкликання з посади.

По-друге, безумовно, необхідний виборчий етап всередині вишу: так, керівник не може подобатися всім, але все-таки повинен мати опору в особі великої частини колективу, хоча б найбільш пасіонарної, інакше це буде поле постійного конфлікту.

По-третє, після першого етапу голосування у виші – має проводитися другий етап, на який допускаються не два кандидати, а всі, хто подолав певний виборчий поріг (наприклад, 15% або 20%). І на цьому другому етапі фактично має відбуватися конкурс програм, які захищаються кандидатами перед колегіальним зборами, де мають бути представлені і сам МОН, наглядова рада міністерства, і всеукраїнські та регіональні асоціації роботодавців (таким перехресним контролем вбивається ймовірність чиновницької корупції).

За такої системи збережеться демократичність процесу, але в нього будуть включені всі зацікавлені сторони: професорсько-викладацький склад, студенти, роботодавці і держава.

Сьогоднішня модель керування вишами, яка спирається на більшість у вишах, стає гальмом на шляху до розвитку університетів. А кожен день зволікання у розвитку - це гарантія колосального відставання від цивілізованого світу, який у сфері науки й освіти йде вперед семимильними кроками. Мої колеги зараз повертаються з Марокко, де укладали угоди про співпрацю з провідними місцевими університетами. Так от, система вищої освіти у цій африканській країні набагато випереджає нашу. Я вже не кажу про західні країни. Кожен день зволікання відкидає нас назад, а чинна система виборів ректора відкидає назад на десятиліття.

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Едуард Рубін   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Едуард Рубін
Едуард Рубін

В. о. ректора Харківського національного університету радіоелектроніки

Інші погляди автора
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.