17 серпня 2017, четвер

7 завдань для нового голови Нацбанку

коментувати
За словами Валерії Гонтаревої, її місія завершена. Але це не означає, що новому голові Нацбанку належить спочивати на лаврах

10 травня стало останнім робочим днем Валерії Гонтарєвої на позиції голови Нацбанку. За словами самої Гонтаревої, її місія завершена. Однак це не означає, що новому керівнику НБУ належить спочивати на лаврах. Перед ним стоїть як мінімум сім важливих завдань.

1. Проблемні кредити. На жаль, питання проблемних кредитів не вирішене ні індивідуально банками, ні системно на рівні держави. І тягнеться воно ще з кризового 2008 року. Ні судова система, ні виконавча служба не стали працювати краще, а закони про захист прав кредиторів так і лежать у парламенті. Ринок поганих боргів не з'явився — ніхто не хоче купувати "квиток на війну", коли зброя заряджена холостими патронами.

НБУ в даному разі роботу зробив: після стрес-тестів банки відобразили реальну величину поганих кредитів в балансах, зарезервували їх, акціонери визнали проблеми і капіталізували банки. Ті ж, хто не знайшов підтримки, пішли з ринку. Сьогодні більшість заходів з вирішення питання з проблемними кредитами перебувають за межами центробанку — у Мінфіні, Мін'юсті, парламенті. Але фокус нового голови НБУ на цій проблемі дуже важливий, в тому числі для відновлення кредитування.

2. Домінування державних банків. 

Держбанки збільшили частку активів на ринку з 8% восени 2008‑го до 52% на початок 2017‑го. В цілому на цей показник вплинула націоналізація найбільшого банку в грудні минулого року, але процес почався набагато раніше.

Через зростання держбанків ринок поступово викривляється в олігополію. По-перше, завдяки 100% гарантуванню депозитів. Приватні банки цього "блага" позбавлені і змушені включати цінову конкуренцію заради залучення вкладників, при цьому держбанки не поспішають знижувати ставки за депозитами, що робить цінову війну безглуздо витратною. По-друге, у держбанків немає належної системи мотивації вести бізнес розумно: новий капітал для них дешевий, а цілей з прибутку ніхто не ставить.

Ринок поганих боргів так і не з'явився — ніхто не хоче купувати "квиток на війну", коли зброя заряджена холостими патронами

І третє: система корпоративного управління в держбанках вимагає серйозного посилення. Потрібен професійний (а не квотно-політичний) менеджмент і незалежні наглядові ради, здатні розірвати пуповину, яка з'єднує адміністративні директиви міністерств та кредитно-депозитні рішення держбанкірів. Не зробивши цього, будемо і далі розглядати в балансах банків сліди попередніх і майбутніх урядів і афілійованих з чиновниками компаній.

М'яч сьогодні на стороні Мінфіну – держбанки в його підпорядкуванні. Але НБУ, як регулятор, відповідальний за фінансову стабільність, повинен проявити наполегливість. І допомогти Мінфіну не забути підготувати банки до приватизації протягом наступних 2-4 років.

3. Корпоративне управління в банках. Банкрутство в 2014-2017 роках близько сотні дрібних і середніх банків показало, що багато з власників сприймали органи корпоративного управління (зборів акціонерів, наглядові ради, кредитні комітети, комітети з активів і пасивів) як інструменти легітимації власних рішень.

Через слабке корпоративне управління ми отримали банки з низьким розкриттям реальних власників, жахливою якістю фінансової звітності, поганим рівнем кредитних практик, високою часткою кредитування пов'язаних осіб. Ціна проблеми — десятки мільярдів гривень, виплачених Фондом гарантування вкладникам збанкрутілих банків. Таких помилок допускати не можна.

На ринку залишилося ще кілька десятків невеликих локальних банків, вимоги щодо капіталу, резервування, розкриттю власності для яких значно посилилися. Нагляд з боку НБУ теж перестав бути підсліпуватим, таким, що не бачить.

Якщо локальні власники не хочуть втратити банки, вони повинні перестати довіряти лише лояльним і перевіреним працівникам, найнявши, нарешті, професійний менеджмент і незалежні наглядові ради, і серйозно поставитися до питань корпоративного управління. НБУ варто системно підійти до цієї теми, у тому числі з точки зору розвитку фінансової грамотності в самих банкірів.

4. Валютна лібералізація. Під час гострої фінансової кризи 2014-2015 років Нацбанк закрутив гайки на валютному ринку, ввівши драконівські адміністративні обмеження. Після стабілізації в 2016‑му обмеження потихеньку послаблюються. Але давайте будемо відверті: зняття заборон не зробить наш валютний ринок вільним. В його основі лежать ущербні радянські і пострадянські закони, які розглядають операції з валютою десь між спекуляцією і продажем інтересів батьківщини. Потрібна докорінна перебудова моделі функціонування валютного ринку.

Концепція реформи, що передбачає перехід до вільного ринку капіталу, вже розроблена і погоджена з МВФ. Тепер справа за парламентом, який повинен скасувати ненависний декрет про валютне регулювання 1993 року і запровадити цивілізовані європейські правила гри на валютному ринку.

Зрозуміло, що для початку необхідно досягти поставлених цілей щодо інфляції і золотовалютних резервів, але варто користуватися моментом. Багато чого можна зробити ще цього літа, в період низьких валютних коливань. Наступний сезон почнеться в березні 2018‑го. Майбутньому голові НБУ не можна упускати цей період.

5. Відновлення кредитування. 

На тлі макростабілізації кредитування в гривні поступово відновлюється, але темпи все ще незадовільні. Щоб виправити ситуацію, слід збалансувати ринок, основу якого складає пропозиція кредитних ресурсів, а також ціни і попит на них.

Сьогодні у банків є і капітал для кредитування, і вільна ліквідність у розмірі десятків мільярдів гривень. Крім того, багато фінустанов скоригували свої кредитні правила, а значить, вдасться обійти граблі, на які всі наступили в період кредитного буму 2006-2008 років. Але в балансах банків все ще присутня велика частка проблемних кредитів. І оскільки посилення прав кредиторів поки не спостерігається, банкіри ставлять собі просте запитання: чи хочемо ми увійти в ту саму річку ризикового кредитування в Україні? Відповідь — ні.

Що стосується ресурсів, то Нацбанк знизив інфляцію, зробивши свою ключову ставку дієвим інструментом монетарної політики. Як результат, ставки депозитів (основне джерело ресурсів для кредитування) знижуються слідом за обліковою ставкою. За ними знижуються і ставки по кредитах. Але держбанки, які акумулювали 60 % депозитів, не дуже цікавляться прибутковістю, а величина кредитного ризику, закладена в ціну кредиту, не зменшується. Так що без вирішення проблеми держбанків і захисту прав кредиторів зниження ставок за кредитами не передбачається.

До того ж на ринку катастрофічний брак сумлінних позичальників. Безліч олігархічних компаній закредитовані вище прийнятного рівня. Приватизація застопорилася, тисячі держпідприємств, які не отримали нових ефективних власників, не виходять на ринок з попитом на кредити для переобладнання, їм не потрібен робочий капітал.

Багато компаній неблагополучних позичальників пройшли через фіктивні банкрутства і відкрилися під новими іменами, уникнувши вилучення активів, реструктуризації боргів і повернення на позичковий ринок вже з новими власниками з чистою репутацією. Зрозуміло, що старим власникам банки з адекватним менеджментом видавати кредити не будуть – у них все ж не така коротка пам'ять.

Що стосується фізосіб – то економічний спад і девальвація серйозно вдарили по платоспроможному попиту на автокредити та іпотеку. Але якщо подивитися на макропоказники, то після списання великої кількості валютних кредитів іпотечне кредитування перебуває на найнижчому рівні в Європі. Отже, в найближчі роки при стабільно низькій інфляції і триваючому (а краще – прискореному) зростанні економіки і доходах населення, потреба у кредитуванні з боку фізосіб зросте. До того часу ставки в гривні знизяться до прийнятного рівня, а за рахунок зростання депозитів з'явиться «довга гривня».

Відновлення кредитування — ключ до підвищення прибутковості банківського сектору та залучення нових грошей акціонерів, у тому числі зарубіжних. А прибуток банків за рахунок кредитування з низькими ризиками — основа фінансової стабільності в країні, якої і повинен займатися керівник НБУ, сидячи на Інститутській.

6. Діджіталізація банківського сектора. 

Дві фінансові кризи (2008-2009 та 2014-2015 років), високий рівень проблемної заборгованості і низька прибутковість призвели до того, що банки останні десять років мало інвестували в нові технології. За винятком Приватбанку і ще декількох, автоматизація банківського бізнесу перебуває на рівні середини 2000‑х.

Дослідження, проведене McKinsey та Finalta на замовлення НБУ на початку 2016 року, показує, що через недостатню автоматизацію більше 200 тис. банківських працівників (без Укрпошти) працюють з продуктивністю в 9,5 разів нижче, ніж у Великій Британії. Банки несуть величезні витрати на персонал, і на організацію процесів там, де у зарубіжних банків вже трудяться роботи і штучний інтелект. Настав час вкладати кошти в нові технології.

До того ж консерватизм НБУ у правилах ідентифікації клієнтів банків, організації касової роботи, проведення платежів, надмірні вимоги до звітності теж впливають на продуктивність праці. Сміливі дії нового голови НБУ у цьому напрямку не лише модернізують банківський сектор і знизять витрати на ведення банківського бізнесу, але і підвищать репутацію в очах молодих співробітників.

А банкам сьогодні як ніколи потрібна «нова кров» покоління Y, які можуть мислити по-новому і «не пам'ятають», як банківський бізнес робився в 90-ті або в середині 2000-х. Для такої молоді та з допомогою молоді можна буде побудувати інноваційний банківський сектор, який відображатиме реалії сучасного розвитку суспільства.

7. Фінансова інклюзивність і розвиток не-банків. 

НБУ слід наглядати не тільки за банками. Розвиток нових технологій глобально і локально призводить до того, що стартапи потихеньку відкушують шматочки пирога банківських доходів, не потрапляючи на очі регулятору.

Крім того, на ринок хочуть вийти і великі гравці: мобільні оператори вже давно надають квазібанківські послуги в межах своїх мереж (переказ грошей між рахунками, короткі овердрафти) і планують впровадити технології в роздрібних торгових мережах, не залучаючи до цього банки і платіжні системи.

Поштові оператори пропонують банківські послуги. В Укрпошти 11 тис. відділень по країні — стільки ж, скільки у всіх банків. Більшість операцій з доставки пенсій та оплати комунальних послуг у цих районах неможливі без "велосипеда листоноші". А уявіть, що мільйони тих, у кого немає доступу до фінансових послуг в селах і селищах, зможуть змінити листоношу на смартфон, отримати доступ до послуг, що не обов'язково проходять через банки.

Всі ці зміни призводять до конвергенції банківського і небанківського секторів фінансового ринку, що потребує нагляду і нових правил регулювання цих ринків. Нацбанку ще належить розвинути цю компетенцію, що теж увійде в число завдань для глави НБУ. Для початку, наприклад, пробити закон про консолідацію нагляду за фінансовим сектором, який лежить в Раді близько двох років.

І останнє: важливо зберегти незалежність Нацбанку, хоча бажаючих зазіхнути на неї буде предостатньо. І тут я щиро сподіваюся на нове покоління працівників НБУ, які не дозволять розтоптати те, що так нелегко збиралося по крихтах — інституційну незалежність центрального банку.

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 12 травня 2017 року. Републікування повної версії заборонене

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.