10 грудня 2016, субота

Що скаже Путін в Нью-Йорку

коментувати
Що скаже Путін в Нью-Йорку
Єдина карта, яку Росія може розігрувати на сесії Генасамблеї ООН, - сирійська

Від Путіна різко відвернулася фортуна. 15 років щастило, як божевільному: і високі ціни на нафту, і війна в Іраку на його користь спрацювала, і нікчемність західних лідерів, і Буш, і ідіот Янукович – все йшло йому в скарбничку. Але раптом, як у казці про рибака та рибку, «золота рибка» відвернулася і все пішло шкереберть.

Мало того, що в Україні його плани провалилися, так ще й ціни на нафту впали. Речі не пов'язані між собою, але сталися одночасно. І нічого з цим не поробиш.

Не щастить російському президентові. Тим не менш, раптово на обрії знову з'явився привид колишньої везіння: в той самий момент, коли він знаходиться в найнеприємнішій ситуації, в Сирії відбувається різке загострення конфлікту. В Європу рвуться сотні тисяч біженців.

Для Путіна все складається відмінно. По-перше, Європі не до України. По-друге, там не знають, що робити. По-третє, у нього в наявності військова база в Сирії і особливі відносини з Башаром Асадом. Так що він знову біля керма і може виступати не жалюгідно виправдовуючись, а в ролі господаря становища.

Таким чином, єдина карта, яку Росія може розігрувати на майбутньому сесії Генасамблеї ООН в Нью-Йорку – це, звичайно ж, не українська карта (де сказати абсолютно нічого й розраховувати на чиєсь співчуття не доводиться), а сирійська.

Цю сирійську карту Путін зобов'язаний розігрувати. Але тільки, що це за карта? Ніхто вже не розуміє, що там відбувається: війна всіх проти всіх, сотні тисяч вбитих, мільйони біженців і т. д. Що може сказати Росія, крім розповідей про те, що ІДІЛ – це погано? Що вона може запропонувати?

Воювати проти Асада Путіну не з руки. Йому, звичайно ж, начхати на нього (як, втім, і на Україну, і на ІДІЛ, і на Сирію), але йому не начхати на своє слово

Наскільки я розумію, теоретично РФ могла б запропонувати три речі.

По-перше, полегшити європейський тягар розміщення біженців і прийняти частину з них в Росії. Європа, звичайно, такій пропозиції аплодувала б, однак інтернаціональні громадяни Росії і затяті антифашисти - ні. Крім глибокого і щирого обурення і здивування, ця заява нічого б не викликала.

Вся психологія російського суспільства по відношенню до Сирії обмежується лише зловтіхою (не щодо проблем Сирії, до яких усі глибоко байдужі, а щодо Європи), сльозами невинних сирійських дітей країну Достоєвського не проймеш. Мовляв, отримаєте, гади. Ви танцюєте, а ми в куточку сидимо і лапки потираємо. Це консенсусна позиція серед росіян, тому рішення прийняти біженців означає піти проти громадської думки. Та й скільки їх взяти? Кілька тисяч – будь ласка. Кілька сот тисяч – та ви що, з глузду з'їхали?

До цього потрібно додати, що сирійські біженці найменше прагнуть до Росії. І змусити їх сюди приїхати можна хіба що зброєю. Адже біженці біжать навіть не в Угорщину, а виключно в Німеччину і непогано, щоб у Швецію з Данією. Тобто, вони добре розуміють, з якого боку масло на бутерброді, тому в Росію їх і калачем не заманиш.

Таким чином, цей варіант відпадає.

По-друге, приєднатися до коаліції, котра воює проти ІДІЛ. Теж непогано, як для Заходу, так і для Путіна, який виявиться хорошим хлопцем. Але є маленька деталь: західна коаліція, яка воює проти Ісламської держави, одночасно воює і з Асадом.

Воювати проти Асада Путіну не з руки. Йому, звичайно ж, начхати на нього (як, втім, і на Україну, і на ІДІЛ, і на Сирію), але не начхати на своє слово. Втрачати престиж, втрачати амбіції і військову базу, втрачати союзника і свій особистий віртуальний капітал – цього він не може собі дозволити.

Навпаки, він всіляко захищає Асада. Його пропозиція може звучати наступним чином: якщо коаліція змінить свій фронт щодо Асада і повністю зосередиться на зовнішньому ворогові (ІДІЛ), то ми цілком можемо з нею співпрацювати. Але це поставить у те ж незручне становище пана Барака Обаму та інших. З якого їм дива втрачати своє обличчя, змінювати свою політику і відмовлятися від своїх слів? Вони не збираються цього робити. Перше ж посилення військової присутності Росії в Сирії на боці Асада і проти ІДІЛ викликало аж ніяк не вдячність з боку американців, а критику і додаткове невдоволення.

Так що варіант вступити в коаліцію прекрасний, і всі одразу забудуть, що Путіну не подають руку, і переступлять через ситуацію з Україною. Ти тільки вступай у нашу коаліцію, яка і проти ІДІЛ, і проти Асада, але аж ніяк не в ту, яку ти вигадав.

По-третє, найголовніша допомога, яку Путін теоретично може надати в Сирії – це направлення військового контингенту для боротьби з Ісламською державою.

Адже що росіяни будуть робити в антиІДІЛівскій коаліції? Давати розумні поради? Дякую, не треба. Дипломатично засуджувати ІДІЛ? Самі вміємо. Бомбити? Так, загалом, теж не треба, самі вміємо, і літаків вистачає.

Захід нічого не може зробити з Ісламським державою з однієї простої причини: він воювати не хоче. Ніхто не хоче посилати своїх американських, і вже тим паче європейських хлопців на війну в Сирії і приймати у себе вдома цинковий конвеєр. Якщо ти своїми російськими «ваньками» можеш цю амбразуру закрити, так вперед. Велике спасибі, Нобелівську премію миру і щодо України ми дуже сильно зробимо вигляд, що нічого не відбувається, навіть санкції знімемо. Ти нам російську парну телятину, а ми тобі сир.

Але Путін не може слати парну телятину. Не зрозуміють. Адже в Сирії гібридна війна не пройде. Там не відбудешся трьома сотнями або трьома тисячами головорізів і психічно хворих добровольців, які грають у реконструкторів, і одномоментними «укусами» регулярних військ. У Сирії потрібно воювати, тому що армія ІДІЛ – це не Збройні сили України. Це армія, яка до гібридної війні не пристосована і таких тонкощів не розуміє. Сотні тисяч психічно хворих шахідів приїхали з усього світу в Сирію та Ірак аж ніяк не з метою погратися в реконструкторів та обмінюватися гучними промовами в ООН. Вони приїхали з метою вмирати. Це справжні шахіди. І воювати з ними треба, щонайменше, як в Афганістані.

Тобто, Росія повинна не комсомольців і добровольців посилати в Сирію, як це відбувається в Донбасі, а велику армію. І воювати там треба довго і наполегливо – так, як воювали американці у В'єтнамі, а Радянський Союз в Афганістані або німці в Білорусі. Тобто, коли з кишлаку хтось вистрілив, його оточують, спалюють і добивають всіх, хто не загинув одразу.

Як відомо, американці програли у В'єтнамі, росіяни програли в Афганістані і навіть німці програли в Білорусі – правда, не радянській армії, а партизанам.

Таким чином, війна проти ІДІЛ – це довга і неймовірно кривава, а також абсолютно безглузда війна. Якщо ви ще хочете воювати проти ІДІЛ більш-менш гуманно, то тоді ви повинні покласти сотні тисяч своїх. Тому що в Афганістані росіяни поклали 15 тис., а американці у В'єтнамі поклали 50 тис. тільки завдяки тому, що місцеве населення клали мільйонами. За одного свого сто місцевих. Просто випалювали все навкруги, як німці в Білорусі.

Тоді можна відбутися для своїх відносно невеликими втратами. Але якщо ви хочете воювати по-європейськи, то потрібно класти сотнями тисяч.

Тим не менш, це все пусті розмови. Путін свою армію у Сирію ніколи не відправить. Це абсолютно виключено. Це буде Афган-2, який став катастрофою для Радянського Союзу, і Путін це чудово розуміє. Тому він не буде воювати в Сирії.

Військові і технічні фахівці, якісь відморозки і Мотороли, які втекли з України, - це можна. Але це ніщо. Якщо Путін хоче показати себе хорошим хлопцем, розвернути до себе Захід, то за рахунок дешевки цього не зробиш. Рахунок у тебе занадто великий. Гасити кредити нічим, крім як великої російської крові. Але в Росії ніхто тебе не зрозуміє. Це не Україна.

Воювати в Україні – це для росіян зрозуміло. Це ж не війна – так, нісенітниця, войнушка. І потім, це ж Україна, це ж брати. Воювати проти братів – це справа житейська і це по-людськи. Але воювати в якійсь Сирії? Та ще й разом з американцями? Класти наших хлопців проти якогось ІДІЛ? Цього в Росії не зрозуміє жоден чоловік. Тим більше до Ісламської державі в Росії немає ніякого ставлення – ані поганого, ані хорошого. Так, вони начебто погані і всіх вбивають, але, з іншого боку, вони проти американців.

Іншими словами, не наша це справа. Наша справа сидіти в холодочку, потирати лапки і тихо радіти, що вони там один одного винищують.

Така психологія російської людини. А що стосується мусульман, яких у Росії 20%, то там ситуація ще «краща». Влізти в мусульманську війну – це те, чого зараз особливо гостро «не вистачає» Росії. У Радянському Союзі можна було воювати в мусульманській війні, тому що думка узбеків і таджиків нікого не цікавила. А в Росії картинка зовсім інша. І втягування в мусульманську війну російської армії, яка великою мірою складається з мусульман, - це повністю виключено.

Так що ж може зробити Путін на Генасамблеї ООН? Про Україну говорити немає чого, треба говорити про Сирії. Але що саме? Біженців ми прийняти не можемо, в антиІДІЛівській коаліції брати участь не можемо (тому що вона не піде на наші умови) і воювати своїми силами в Сирії, зваливши на себе основний тягар війни, Росія вже точно не буде.

В такому випадку залишаються лише загальні розмови про союз всіх держав, про боротьбу з тероризмом, про те, що ми готові приєднатися, що потрібно підтримати законний уряд Сирії і т. д. і т. п. Ну що ж, непогано. Для промови цілком зійде. Але змінити реальну ситуацію зовнішньополітичного тупика подібна мова не зможе. Вона надає можливість без улюлюкання відстояти в ООН, зірвати якісь оплески, ввічливі посмішки і викрутитися з ситуації. Іншими словами, відстояти урок біля дошки без двійки. Але ніякого реального політичного просування це не дасть.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.