18 грудня 2017, понеділок

Лозниця, Сенцов, Достоєвський

коментувати
«Лагідна» – це перший ігровий фільм Сергія Лозниці, зроблений після початку війни в Україні, і його перший ігровий фільм, де війна не відображена безпосередньо

Це важливо, оскільки в двох попередніх ігрових фільмах Лозниці  як і в деяких його документальних роботах  йшлося про безперервний вплив війни на ту частину світу, яку до 2014-го року можна було називати «пострадянською».

«Щастя моє» (2010) і «В тумані» (2012)  це фільми про те, як тотальна травма Другої світової війни продовжує диктувати сьогоднішні умови існування. У першому випадку цей взаємозв'язок показаний на буквальному рівні. Події фільму роблять круті зигзаги з сучасності у військове минуле і назад, відштовхуючись від випадково розказаної історії або убогого сільського пейзажу, який, здається, так і не відновився після якогось апокаліпсису. «В тумані» вже повністю присвячений Другій світовій війні  картина про нестерпні етичні пастки партизанського руху. Багато з них знову стали актуальними в Україні у 2014 році: на території Донбасу почалася війна, яка на почтаку мала багато ознак «партизанської». Війна, яку розпалили не в останню чергу шляхом пожвавлення міфів і привидів Другої світової.

«Лагідна» виходить на екрани у воєнний час, а війна в цьому фільмі взагалі відсутня  принаймні так здається на перший погляд. Але при уважному перегляді стає зрозуміло, що війна розлита буквально на кожному кроці цієї подорожі всередину бюрократичного монстра сучасної Росії. У деяких сценах ця витіснена війна майже непомітно проривається на поверхню  як, наприклад, у випадковому діалозі про когось, хто недавно поїхав «воювати з фашистами», або у портретній схожості місцевого кримінального авторитета з Віктором Януковичем. Але для розуміння «Лагідної» необхідно враховувати, що її екранний світ оманливий, адже за ілюзією мирного життя постає неоголошена і невизнана війна, яка залишилася за кадром.

Головна героїня “Лагідної” живе у буквальному сенсі на руїнах держави, в якій відбувся повний колапс суспільних зв’язків

(Дисклеймер: в основу фільму «Лагідна» покладене однойменне оповідання Достоєвського, але при цьому до його сюжету фільм Лозниці не має ніякого відношення. Для режисера, за його власними словами, в творі Достоєвського має значення тільки його ідея про «фантастичного стенографа», який автоматично записує всі думки оповідача. Подальший текст  спроба застосувати цей самий механізм до думок глядача фільму «Лагідна»  безвідносно до намірів його режисера).

Чому для розповіді про сьогоднішній військовий час Лозниця обрав саме тему репресивної тюремної машини? Причин може бути багато, але найцікавіша з них, здається, зашифрована в епізоді на російському провінційному вокзалі, де уважний глядач може роздивитися на табло оголошення про потяг "Євпаторія  Магадан". Такого потягу немає і бути не може, але про що тут може йти мова?

Один з найбільш жорстоких військових злочинів російського режиму в Україні  тюремне ув'язнення антифашиста Олександра Кольченка і режисера Олега Сенцова. Саме ув’язнення кримчан Сенцова і Кольченка виявилося, на жаль, фундаментом нового політичного порядку, який сформувався в Росії у 2014 році.

Цей порядок, як відомо, тримається на міфологемі про "повернення Криму", і процес Сенцова і Кольченка був покликаний знищити у зародку будь-який опір цій міфологемі  навіть на рівні уяви. Одночасно з масовим переходом жителів Криму в російське підданство, Сенцов і Кольченко були проти власної волі позбавлені українського громадянства  їм фактично силою було нав'язано громадянство РФ. Можна сказати, що на кожному виданому з того часу в Криму російському паспорті стоїть печатка "кримських в'язнів", а самі Кольченко і Сенцов виявилися заручниками нового символічного порядку в Росії (саме з цим, мабуть, пов'язане маніакальне небажання російської влади їх обмінювати). Загалом, звернення Сергія Лозниці до тюремного апарату як до ключового елементу сучасної російської дійсності  приклад дуже точної політичної інтуїції.

Звісно, відсилкою до справи Сенцова і Кольченка  врешті, досить довільною  ця інтуїція не обмежується. "Лагідна"  це не фільм про в'язницю, і його послання не можна звести до банального міркування про те, що російське суспільство по обидва боки колючого дроту є пенітенціарною системою.

"Лагідна"  це фільм про державу, що відмовилася від виконання всіх своїх функцій, крім репресивної. Самоусунення держави з соціального життя і зведення його функцій до нагляду і покарання не є відмінною рисою сучасної Росії. Подібні процеси йдуть останні три десятиліття у всьому світі  всюди, де відбувається приватизація освіти, медицини, культурної індустрії і так далі, державі залишається лише виконувати поліцейську функцію. Особливість "Лагідної" в тому, що тут ця ситуація показана у найбільш виразному, гіпертрофованому вигляді  на матеріалі сучасної Росії.

Головна героїня "Лагідної" живе в буквальному сенсі на руїнах держави, в якій відбувся повний колапс суспільних зв'язків. На початку фільму ми бачимо середовище, в якому вона існує: автобус радянських часів висаджує її на дорозі посеред чистого поля; її житло  самотній, відрізаний від світу сільський будинок; її робота  охороняти нікому, здається, не потрібну автозаправку. Державі від неї не потрібно нічого, вона  жителька якоїсь лібертарної утопії мимоволі. При цьому, як не дивно, їй самій від цієї держави як суто поліцейської машини все-таки дещо потрібно. Черговий збій у функціонуванні залишків державного апарату  не доставлена у в'язницю бандероль  змушує її вирушити на пошуки свого чоловіка-в'язня.

В політичній теорії є поняття «інтерпеляція»  це, грубо кажучи, звернення до суб'єкта з боку державного апарату, яке тільки і робить його в очах цього апарату видимим (найпростіший приклад  вигук поліцейського в натовп: «Гей, ти!»). В «Лагідній» Лозниці відбувається щось на зразок «інтерпеляції навпаки»: звернення до державного апарату з боку суб'єкта, якого держава, тим не менш, вперто відмовляється бачити.

Це змушує головну героїню продовжувати свої наполегливі спроби звернення до різноманітних інстанцій, безплідні з точки зору її власних цілей, але в той же час вкрай плідні для кінематографічного оповідання. Адже «Лагідна» отримує можливість цілісно описати державу, яка деградувала до стану голого апарату насильства. Держава, яка так глибоко погрузла у війні проти власних громадян, що в неї не залишається інших можливостей, окрім того, щоб поширити цю війну за свої власні межі.

Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.