9 грудня 2016, п'ятниця

Щось на зразок Миргорода. Слов'янськ два роки потому

коментувати
Я не бачив того Слов'янська. Мирного і безтурботного, нехай і провінційного міста. Приїхав туди рівно два роки тому. Відразу після звільнення

«Щось на кшталт гоголівського Миргорода; є перукарня і годинниковий майстер, отже, можна розраховувати, що років через 1000 в Слов'янську буде і телефон», - писав Антон Чехов майже 130 років тому у своєму щоденнику, зупиняючись у цьому місті по дорозі до Святогорська.

Телефон через тисячу років – це, звичайно ж, неперевершена чеховська іронія. Я б сказав саме та риса його характеру та особливість його творів, яка видавала його українське походження. А ось паралель з Миргородом, тобто «мирним містом» – це те, в чому я заздрю Антону Павловичу. Я не бачив того Слов'янська. Мирного і безтурботного, нехай і провінційного міста. Приїхав туди рівно два роки тому. Відразу після звільнення. Відновлювати роботу відділень банку для соціальних виплат.

Розтяжки, ще не розмінована міськрада, страх в очах місцевих жителів, підірваний міст, залишки снарядів, що стирчать з асфальту, розбиті хати без дахів у передмісті Семенівка, зруйновані садки і школи. Блокпости, нескінченні перевірки документів, багато хлопців у формі. Здавалося, що я потрапив у фільм про війну або зведення з гарячої точки, де буквально день тому пронеслася ураганом смерть, наробила горя і втекла. Смерть втекла від життя.

А так воно, по суті, і було. Що таке вижити майже три місяці під терористами?

Здавалося, що я потрапив у фільм про війну або зведення з гарячої точки, де буквально день тому пронеслася ураганом смерть

12 квітня 2014 року бойовики захопили місто. А вже 14 квітня СБУ перехопили телефонну розмову Стрєлкова-Гіркіна з московськими кураторами. Далі офіційна заява: ми маємо справу з широкомасштабною військовою агресією Росії силами розвідувально-диверсійних груп ГРУ генштабу РФ.

Захоплення міськвідділу міліції, зброї, захоплення міськради, вбивства, розстріли без суду і слідства, пограбування і мародерство. Місто відрізане від залізничного сполучення, без води і світла, без грошей – банки не працюють, без продуктів, закрилися садки і школи.

Перші жертви - депутат Горлівської міськради Володимир Рибак і наш співробітник, активіст Майдану, студент КПІ Юра Поправка. Їхні понівечені тіла знайшли 22 квітня біля річки Казенний Торець. Вони першими прийняли удар на себе. Обидва Герої України посмертно.

Ще однин страшний злочин було скоєно на свято Трійці 8 червня. Тоді після богослужіння до місцевої церкви християн-євангелістів увірвалися головорізи так званої «Російської православної армії» – як на мене, ІДІЛу «російського світу». Схопили двох дияконів Володимира Величка і Віктора Брадарского, а також двох синів старшого пастора Олександра Павенко – Рувима і Альберта. Відвезли. Місяць рідні сподівалися і шукали. Виявилося, всі четверо за допомогу українській армії були вбиті вже на другий день після викрадення і звірячих катувань.

За час окупації в полоні у бойовиків побувало понад 40 журналістів. В тому числі іноземних. Одного з них, італійця, вбито. Два з половиною місяці потому, після звільнення у місті виявили три масові поховання.

Завдяки депутату польського сейму Малгожаті Марії Госевській, яка зібрала і передала всі ці та багато інших фактів в Міжнародний кримінальний суд в Гаазі, тепер є надія на справедливу відплату. Ці злочини не мають строку давності, як і знищення малазійського Боїнгу, і багато, багато іншого.

Але життя перемогло. Рівно два роки тому під натиском нацгвардії та збройних сил за безпрецедентної підтримки волонтерів кремлівська нечисть, яка несла смерть і розруху, залишила місто.

Сьогодні більшість почесних громадян Слов'янська – наші загиблі хлопці, які звільняли місто. Їхні імена тепер стоять поруч з іменами легендарного актора Леоніда Бикова, журналіста-розслідувача Ігоря Александрова, поета-романтика і автора пісні «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю...» Михайла Петренка (він теж з тих країв), інших видатних учених, лікарів, педагогів, які прославили Слов'янськ.

Тоді, два роки тому, я не бачив, як у визволеному місті голодні люди кинулися розбирати сосиски, хліб і гуманітарну допомогу, яка прийшла практично одночасно з українською армією. Мене вразила інша історія. Буду пам'ятати її завжди.

Вже перед від'їздом до Києва, після того, як побував у звільненому Краматорську, а потім у Слов'янську, коли переконався, що роботу банківської мережі відновлено, до мене на центральній площі Слов'янська підійшов сивий чоловік і запитав: «А коли будуть відновлювати школи?» Він не питав про свої виплати, пенсії і не просив допомоги особисто для себе. Він питав про школу. Він був директором школи, в якій терористи влаштували свою базу, спалили підручники, книги, стільці і парти. Перекопали шкільний двір і спортивний майданчик траншеями, влаштували там бліндажі і вогневі точки. У результаті школа отримала чотири прямих потрапляння мін. Дах наполовину знесло. Місцевий дитсадок повністю було знищено.

Я тоді чесно сказав цьому незнайомцю: «Не знаю, я за школи не відповідаю».

Але дорогою назад, мене осяяла думка, що вся країна стала волонтерами і ми не виняток. Вже тоді, як і мільйони українців правдами та неправдами підтримували і передову, і тил, і поранених. Загалом, до 1 вересня школа в Семенівці – передмісті Слов'янська була готова. Діти пішли вчитися. І це, як на мене, головна перемога. Тепер кожен лист, фотографія або відео з цієї школи для мене найприємніша звісточка з Донбасу. Директор розповідає про змагання, художню самодіяльність, у спілкуванні дітей з нашими солдатами.

Два роки потому і по-чеховски кажучи, це дійсно щось на кшталт Миргорода.

Мирного міста. Слов'янська.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.