16 грудня 2017, субота

Незалежна Україна: урок довжиною в століття

коментувати
Ще в 1917 році українці могли не тільки проголосити, але побудувати і захистити свою державність. Чому вони зазнали поразки?

Прийдешній 2017-й рік - це рік сторіччя створення Української Центральної Ради і утворення Української Народної Республіки. Ще сто років тому українці могли не тільки проголосити, але побудувати і захистити свою державність. Як це зробили Польща та Фінляндія, країни Балтії, що на той час входили до складу Російської імперії, як і українські землі. Але історія вже дала нам урок з трьома голодоморами 1921-го, 1933-го і 1947-го років, двома найкривавішими в історії людства війнами, репресіями, мільйонами жертв, в фіналі ще й найбільшою екологічною катастрофою на Чорнобильській АЕС. Це урок довжиною в століття, який ми проходимо до сих пір і з якого ми зобов'язані нарешті зробити головний висновок, виконати свою роботу над помилками і отримати те, про що мріяли наші предки століттями - справжню державну незалежність, вільну і економічно сильну європейську країну.

Про це сказано багато і не раз. Найголовнішими помилками Української народної республіки і її лідерів були ідеалізм, інфантилізм і пацифізм. Вони складалися в одному простому твердженні - ми не збираємося ні на кого нападати і ні з ким воювати, тому армія нам не потрібна. І якщо сьогодні хтось скаже, що такий підхід - наслідок лівих поглядів більшості тогочасних лідерів молодої української республіки, я не погоджуся. Юзеф Пілсудський теж був соціалістом, але у поляків все було інакше - і у них вийшло. Принаймні, вони отримали шанс – 20 років незалежності до початку Другої світової.

Потрібно враховувати, що в кінці ХІХ - першій чверті ХХ століття марксистська ідеологія, ідеї соціальної справедливості та солідарності були не просто в моді. Це був соціал-демократичний тренд якщо не загальносвітової, то загальноєвропейської думки вже точно. Остаточне падіння монархій, крах трьох найбільших континентальних імперій (австро-угорської, прусської і російської), проголошення республіканського правління практично у всіх новостворених країнах Європи. Це зокрема й те, що переживали тоді українці, а також народи європейської частини Російської імперії: поляки, литовці, білоруси, латиші, естонці, фіни, молдавани, грузини, вірмени, азербайджанці та, звичайно ж, росіяни.

Всі зовнішні проблеми лише посилювали нашу внутрішню неспроможність

Аристократія і велика буржуазія, будучи меншістю, спочатку цьому протистояли. Більшість - інтелектуальний клас, крамарі, дрібні ремісники, селяни, робітники - навпаки були на передовій суспільно-політичних змін.

Згодом в більшості новостворених держав Європи вищі класи знайшли спільну мову з більшістю суспільства і були інтегровані в побудову своїх національних проектів як носії і основа їх економічної стабільності, недоторканності інституту приватної власності, вільних ринкових відносин в економіці.

У той же час марксизм на більшій території колишньої Російської імперії став гібридним і трансформувався в більшовизм, який спалив всі мости до суспільного примирення між класами і різними соціальними групами, і почав червоний терор, обіцяючи світле майбутнє трудящим і світову пролетарську революцію.

У Української народної республіки були всі передумови для того, щоб стати демократичною і навіть вже тоді соціально орієнтованою європейською державою. Зі свободою слова, віросповідання, політичних поглядів, прямими і загальними виборами, міжнаціональною толерантністю і багатьма іншими речами, якими сьогодні пишається цивілізований світ. Все це було задекларовано в універсалах і інших нормативно-правових актах. Примітно, що навіть на українських грошах написи були чотирма мовами: українською, російською, польською та єврейською.

Після першого зіткнення з більшовиками і в результаті Брестського миру вступу в союзницькі відносини з Німеччиною і Австро-Угорщиною армія УНР стала фактором. Залізна Запорізька дивізія під командуванням полковника Петра Болбочана блискавично промайнула від Києва до Харкова, далі на Лозову, Олександрівськ, Мелітополь, майстерно без допомоги німців та австрійців взяла Перекоп, перейшла Сиваш, звільнила від більшовиків Джанкой, Сімферополь і Бахчисарай. І тільки гетьманський переворот в Києві не дав українському війську піти на Севастополь. Але все ж український прапор 29 квітня 1918 було-таки піднято на кораблях Чорноморського флоту, а жителі Криму вітали українських визволителів.

Гривня цінувалася тоді вище, ніж «керенки», радянські рублі і «денікінки», а карбованець Українського Гетьманату становив 0,75 німецької марки або 0,50 австрійської крони. І це при тому, що австро-німецькі окупаційні війська ввели спекулятивний валютний курс для торгівлі з Україною на користь своїх держав. Цікавий факт - тодішній курс гривні і карбованця тримався завдяки запасам цукру, борошна, спирту та інших продуктів, які контролював уряд УНР і які у воєнний час є стратегічно важливими.

У нас звикли описувати той період української історії під трагічним кутом зору. Мовляв, ми були в трикутнику смерті, оточені червоними з північного сходу, денікінцями з півдня і поляками із заходу. Антанта від нас відвернулася, як від союзників центральних держав, які програли першу світову. Підтримували проект єдиної і неподільної небільшовицької Росії. І так, це була об'єктивна реальність. Але все ж через сто років ми повинні подивитися на себе прагматично і об'єктивно. Адже битва за Україну і за наше майбутнє не закінчена, вона триває. А правда така, що всі зовнішні проблеми лише посилювали нашу внутрішню неспроможність, були її продовженням. І ця внутрішня неспроможність часто і сьогодні себе проявляє.

Саме вона - причина всіх наших бід. А ворог нічого нового не придумав. Діє за старими більшовицьким лекалами. Спекулює і провокує соціальне, міжетнічне, міжконфесійне і політичне протистояння. Проект терористичної ЛДНР, це практично той же проект більшовицької УРСР, який червоні проголосили в захопленому Харкові, а потім у кривавий спосіб масштабувати на всю Україну.

Тому для нас сьогодні важливе соціальне примирення. Більшовицьке «Відібрати і поділити!», як би заворожуюче звучало для багатьох, необхідно назавжди залишити в минулому. А свої соціальні права, поліпшення оплати та умов праці необхідно навчитися відстоювати цивілізовано, через профспілки, через громадські організації та суди. Ми не можемо собі дозволити бути нетолерантними на етнічному або релігійному ґрунті. Ми багатонаціональна і поліконфесійна країна. Це потрібно цінувати. Ми насамперед громадянська нація, і це здорово. Про значення армії годі й говорити. Тепер після 25-ти років незалежності це, мабуть, найповажніший державний інститут. І цим можна пишатися.

Але найважливішим вважаю постійну чесну відкриту комунікацію в суспільстві. З кожного важливого питання. Без підкилимних ігор, маніпуляцій. Розумію, що це ідеальна модель, але до неї потрібно прагнути і зарубати собі на носі - ніхто ніколи не виграє в цій країні за рахунок іншого. І це повинно стати головним правилом нашого життя - від ЖЕКу до парламенту.

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.