22 жовтня 2017, неділя

Ми – нація емігрантів. Що потрібно знати українцям

коментувати
Ми – нація емігрантів. Що потрібно знати українцям
І ті, хто поїхав, і ті, що хочуть виїхати, і ті, хто залишилися тут, можуть дозволити собі не сваритися і будувати разом своє особисте і наше спільне майбутнє

«Дай мені, Господи, душевний спокій, щоб змиритися з тим, чого я не можу змінити; силу, щоб змінити те, що я можу змінити; і мудрість відрізнити перше від другого». Ці слова вперше виголосив нібито святий Августин ще в V столітті, хоча сьогодні їх приписують також іншим авторам. Різних часів і народів. Серед них - німецький богослов ХІХ століття Карл Фрідріх Етингер, американський проповідник ХІХ століття Рейнхольд Нібур і український блаженний ХХ століття Климентій Шептицький, брат митрополита Андрея Шептицького.

Але нехай авторство встановлюють історики та богослови. Нам важлива суть слів у цьому тексті, які допомагають у складних життєвих ситуаціях та спірних питаннях просуватися до істини. Зокрема, вважаю, і в обговоренні теми еміграції, яка розбурхала українські соцмережі і медіа в останні три-чотири дні.

Вододіл думок по лінії «емігрувати чи ні», засудження сторонами один одного за протилежну позицію, а тим більше звинувачення в #зраді – шлях в нікуди. А точніше - в минуле. Але ж нам в інший бік – в майбутнє. Якщо бути відвертим, то українці, за великим рахунком, це – нація емігрантів. І почалася хвиля міграції за межі наших рідних земель ще задовго до від’їзду перших галичан у США, Канаду і Бразилію в кінці ХІХ століття.

Втеча на нічию землю у степи дикого поля та створення Запорозької Січі – це теж справа рук українців-емігрантів, які не хотіли жити за законами Речі Посполитої, насамперед економічними. Коли Січ була зруйнована і за велінням Катерини січовики мали перебратися на Кубань, саме серед запорожців, що на це не погодилися, з'явилися перші емігранти в Османську імперію, які створили Задунайську Січ.

Де б не жили українці, Україна у нас одна

Першими політичними емігрантами стали, звичайно ж, Мазепа з рештою вірних йому козаків, які після Полтавської поразки перебралися на територію нинішньої Молдови, а потім Румунії. А його соратник Пилип Орлик з командою однодумців об'їздив головні європейські держави в пошуках підтримки української козацької державності, написавши з цього приводу цілий ряд маніфестів до впливових політиків і монархів того періоду.

Далі були всім відомі три хвилі еміграції. Перша, суто економічна – кінець XIX – початок XX століття – еміграція селян з Галичини, Буковини і Закарпаття в США, Канаду і Бразилію, а також селян з Чернігівщини, Полтавщини і Харківщини в Сибір і на Далекий Схід. Друга хвиля – суто політична – між двома світовими війнами – в основному виїжджали культурні, політичні та військові діячі Центральної Ради, УНР, Директорії та Гетьманату. Третя – політична – після другої світової, коли на заході шукали притулок учасники українського руху опору, а також заробітчани, вивезені на примусові роботи в нацистську Німеччину, які після закінчення війни побоялися повертатися в Україну через репресії.

З розпадом СРСР і досі триває четверта хвиля еміграції. Вона не почалася вчора-сьогодні – після Майдану. Вона йде ось уже чверть століття. І це треба враховувати. До того ж Україна тут не унікальна. На Захід їдуть (і весь час після падіння Берлінської стіни в 1989 році виїжджали) поляки, чехи, словаки, румуни, болгари, латиші, литовці та естонці. Їдуть і росіяни, і навіть білоруси. Це глобальний процес. Якщо хочете, то це велике переселення народів, яке ніколи не припинялося, і ми – лише частина цього загальносвітового процесу. Такий світ. Це слід сприймати як об'єктивну реальність (читай вище) з душевним спокоєм, бо змінити цього не зміг навіть СРСР, який хоч і опустив залізну завісу, але все ж з кінця 60-х минулого століття почав відпускати спочатку євреїв, потім видворяти дисидентів, а перед розпадом радянського ладу штучно створену греблю просто прорвало. І потік, який кинувся у бік Заходу, не вичерпався досі.

Звичайно ж, є маса внутрішніх причин сьогодні залишити країну в пошуках кращого життя. Але все ж я радий, що навіть за таких умов багато хочуть залишитися в Україні. А значить, ми можемо знайти в собі сили, щоб змінити те, що ми можемо змінити. Багато чого вже робиться. Не так швидко, як хотілося б. З помилками. Але країна поступово стає іншою.

А для того, щоб відрізнити те, що ми можемо змінити, від того, що не можемо, нам потрібна мудрість. А вона проста – іті, хто поїхав, і ті, що хочуть виїхати, і ті, хто залишилися тут, можуть дозволити собі не сваритися і будувати разом своє особисте і наше спільне українське майбутнє. Навіть перебуваючи один від одного за тисячі кілометрів, на різних материках і континентах, в різних земних півкулях і часових поясах. Дякувати долі, сучасні технології знімають всі межі. Де б не жили українці, Україна у нас одна. Це доведено історією. Особливо останніми трьома роками. Ми можемо об'єднуватися тоді, коли важко. Немає більше залізної завіси. Та й повертатися сюди, як і їхати туди, можна теж коли завгодно.

Кожен може робити свій внесок у загальну справу. І тут, і там. І робить. Наприклад, українці – трудові мігранти – протягом всіх останніх 25-ти років є найбільшим інвестором в українську економіку, допомагаючи своїм рідним і близьким, а значить, допомагаючи своїй країні. В Європі та Америці навчаються десятки тисяч українських студентів. Вони одні з найкращих. Наші ІТ-спеціалісти творять дива. Приклади відомі. І ми ними пишаємося.

При цьому ми – ті, хто, все ж, залишається, і небагато тих, хто повернувся, не сидимо і не будемо сидіти склавши руки. Робимо і будемо далі робити свою роботу. Крок за кроком. І тоді, я впевнений, і у тих, хто виїхав, і у решти все вийде. Головне – спілкуватися між собою, обмінюватися думками та ідеями один з одним, їздити один до одного в гості, передавати і отримувати досвід, нові знання, хрестити і одружити дітей, бути щирими, по-людськи щасливими, цінуючи те, що маємо, при цьому далі допомагаючи нашій армії, пораненим і тим, хто втратив дах над головою через російську агресію.

І тоді ми обов'язково досягнемо успіху. Великого. Як мрія. Для всіх нас.

Ось побачите.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.