17 серпня 2017, четвер

Ми – нація емігрантів. Що потрібно знати українцям

коментувати
Ми – нація емігрантів. Що потрібно знати українцям
І ті, хто поїхав, і ті, що хочуть виїхати, і ті, хто залишилися тут, можуть дозволити собі не сваритися і будувати разом своє особисте і наше спільне майбутнє

«Дай мені, Господи, душевний спокій, щоб змиритися з тим, чого я не можу змінити; силу, щоб змінити те, що я можу змінити; і мудрість відрізнити перше від другого». Ці слова вперше виголосив нібито святий Августин ще в V столітті, хоча сьогодні їх приписують також іншим авторам. Різних часів і народів. Серед них - німецький богослов ХІХ століття Карл Фрідріх Етингер, американський проповідник ХІХ століття Рейнхольд Нібур і український блаженний ХХ століття Климентій Шептицький, брат митрополита Андрея Шептицького.

Але нехай авторство встановлюють історики та богослови. Нам важлива суть слів у цьому тексті, які допомагають у складних життєвих ситуаціях та спірних питаннях просуватися до істини. Зокрема, вважаю, і в обговоренні теми еміграції, яка розбурхала українські соцмережі і медіа в останні три-чотири дні.

Вододіл думок по лінії «емігрувати чи ні», засудження сторонами один одного за протилежну позицію, а тим більше звинувачення в #зраді – шлях в нікуди. А точніше - в минуле. Але ж нам в інший бік – в майбутнє. Якщо бути відвертим, то українці, за великим рахунком, це – нація емігрантів. І почалася хвиля міграції за межі наших рідних земель ще задовго до від’їзду перших галичан у США, Канаду і Бразилію в кінці ХІХ століття.

Втеча на нічию землю у степи дикого поля та створення Запорозької Січі – це теж справа рук українців-емігрантів, які не хотіли жити за законами Речі Посполитої, насамперед економічними. Коли Січ була зруйнована і за велінням Катерини січовики мали перебратися на Кубань, саме серед запорожців, що на це не погодилися, з'явилися перші емігранти в Османську імперію, які створили Задунайську Січ.

Де б не жили українці, Україна у нас одна

Першими політичними емігрантами стали, звичайно ж, Мазепа з рештою вірних йому козаків, які після Полтавської поразки перебралися на територію нинішньої Молдови, а потім Румунії. А його соратник Пилип Орлик з командою однодумців об'їздив головні європейські держави в пошуках підтримки української козацької державності, написавши з цього приводу цілий ряд маніфестів до впливових політиків і монархів того періоду.

Далі були всім відомі три хвилі еміграції. Перша, суто економічна – кінець XIX – початок XX століття – еміграція селян з Галичини, Буковини і Закарпаття в США, Канаду і Бразилію, а також селян з Чернігівщини, Полтавщини і Харківщини в Сибір і на Далекий Схід. Друга хвиля – суто політична – між двома світовими війнами – в основному виїжджали культурні, політичні та військові діячі Центральної Ради, УНР, Директорії та Гетьманату. Третя – політична – після другої світової, коли на заході шукали притулок учасники українського руху опору, а також заробітчани, вивезені на примусові роботи в нацистську Німеччину, які після закінчення війни побоялися повертатися в Україну через репресії.

З розпадом СРСР і досі триває четверта хвиля еміграції. Вона не почалася вчора-сьогодні – після Майдану. Вона йде ось уже чверть століття. І це треба враховувати. До того ж Україна тут не унікальна. На Захід їдуть (і весь час після падіння Берлінської стіни в 1989 році виїжджали) поляки, чехи, словаки, румуни, болгари, латиші, литовці та естонці. Їдуть і росіяни, і навіть білоруси. Це глобальний процес. Якщо хочете, то це велике переселення народів, яке ніколи не припинялося, і ми – лише частина цього загальносвітового процесу. Такий світ. Це слід сприймати як об'єктивну реальність (читай вище) з душевним спокоєм, бо змінити цього не зміг навіть СРСР, який хоч і опустив залізну завісу, але все ж з кінця 60-х минулого століття почав відпускати спочатку євреїв, потім видворяти дисидентів, а перед розпадом радянського ладу штучно створену греблю просто прорвало. І потік, який кинувся у бік Заходу, не вичерпався досі.

Звичайно ж, є маса внутрішніх причин сьогодні залишити країну в пошуках кращого життя. Але все ж я радий, що навіть за таких умов багато хочуть залишитися в Україні. А значить, ми можемо знайти в собі сили, щоб змінити те, що ми можемо змінити. Багато чого вже робиться. Не так швидко, як хотілося б. З помилками. Але країна поступово стає іншою.

А для того, щоб відрізнити те, що ми можемо змінити, від того, що не можемо, нам потрібна мудрість. А вона проста – іті, хто поїхав, і ті, що хочуть виїхати, і ті, хто залишилися тут, можуть дозволити собі не сваритися і будувати разом своє особисте і наше спільне українське майбутнє. Навіть перебуваючи один від одного за тисячі кілометрів, на різних материках і континентах, в різних земних півкулях і часових поясах. Дякувати долі, сучасні технології знімають всі межі. Де б не жили українці, Україна у нас одна. Це доведено історією. Особливо останніми трьома роками. Ми можемо об'єднуватися тоді, коли важко. Немає більше залізної завіси. Та й повертатися сюди, як і їхати туди, можна теж коли завгодно.

Кожен може робити свій внесок у загальну справу. І тут, і там. І робить. Наприклад, українці – трудові мігранти – протягом всіх останніх 25-ти років є найбільшим інвестором в українську економіку, допомагаючи своїм рідним і близьким, а значить, допомагаючи своїй країні. В Європі та Америці навчаються десятки тисяч українських студентів. Вони одні з найкращих. Наші ІТ-спеціалісти творять дива. Приклади відомі. І ми ними пишаємося.

При цьому ми – ті, хто, все ж, залишається, і небагато тих, хто повернувся, не сидимо і не будемо сидіти склавши руки. Робимо і будемо далі робити свою роботу. Крок за кроком. І тоді, я впевнений, і у тих, хто виїхав, і у решти все вийде. Головне – спілкуватися між собою, обмінюватися думками та ідеями один з одним, їздити один до одного в гості, передавати і отримувати досвід, нові знання, хрестити і одружити дітей, бути щирими, по-людськи щасливими, цінуючи те, що маємо, при цьому далі допомагаючи нашій армії, пораненим і тим, хто втратив дах над головою через російську агресію.

І тоді ми обов'язково досягнемо успіху. Великого. Як мрія. Для всіх нас.

Ось побачите.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.