22 липня 2017, субота

Сміттєвий пиріг

коментувати
Як це нескінченно жахливо й до болю кумедно: площа Карпат плюс площа Кримських гір дорівнює площі гір сміття в Україні

Мене трохи здивувало те, що через трагедію на Грибовицькому сміттєзвалищі всі шишки полетіли у бік мера. І тут справа не у політичних вподобаннях чи поглядах, а у рефлексіях щодо відповідальності. Перша думка: «Як ми до цього докотилися?!». Разом з тим, це не означає, буцімто я вважаю, що відповідальність лише на суспільстві, мовляв, «ми самі мали все зробити і не чекати на владу».

Шведів привчали до сортування сміття із середини ХХ століття. Привчала держава. Але, мабуть, головним словом тут є «привчати». Нічого дивного, адже лінь – все-таки одна із визначальних людських рис. Від неї і пульт до телевізора, і їзда у ліфті з другого на перший поверх, і технічний прогрес, і острів сміття, завбільшки у три України, посеред Тихого океану.

У Нідерландах до звичайних контейнерів можна викинути лише органіку. Якщо кинути туди пластик, папір чи скло – плати штраф у розмірі 70 євро, що багато навіть для тих же голландців. Тож, до прикладу, пляшку з-під напою потрібно нести до відповідного смітника. Якщо його не знайдеш, то це твої проблеми: неси додому і сортуй. Звісно, дехто порушує правила, а його можуть і не застати на гарячому.

У Німеччині, де сортування й переробка сміття дуже ефективні, також не всі охоче сортують відходи. Але коли санітарне вивезення забирає усі мішки із вулиці, а твої залишає у тебе під порогом, то все ж доведеться витрусити сміття й власними руками перебрати й посортувати його у різні пакети й контейнери. Якщо людина не надто переймається якимись-там ідеалами й абстрактною екологією, то позбутися сміття з власного дому вона все ж якось повинна.

Після повені 2008 року на деревах і кущах можна було прослідкувати рівень повені за рознесеним повсюди сміттям

На типовому німецькому сміттєпереробному заводі близько тридцяти різних контейнерів та збірень для найрізноманітніших відходів. Порізно холодильники, монітори, метал, кераміка та цегла, скло. Папір та картон – також у різні контейнери. Окремо приймають опале листя, в яке запускають черв`яків, щоб воно зігнило – тоді його використовують як добриво.

Все сміття, що не пасує, так звана «решта», скидається у велике металеве провалля, звідки металеві щупальця безперервно це вигрібають й кидають в піч. Так виробляють електрику, якою забезпечують частину міста.

По території заводу тут і там походжають спостерігачі й дивляться, чи людина часом не хоче кинути щось кудись не за призначенням. І хоча німці й закон – це часто одна суцільна субстанція, яка виглядає із вікна й махає вказівним пальцем, що ти неправильно припаркувався, проте, нема сумніву, що не кожен німець (й мешканець Німеччини) дотримувався б закону, якби не система, зокрема нагляду за дотриманням правил.

З іншого боку, біля дому, в якому я проживаю, тут, в Україні, стояли два звичайні баки для сміття і по одному для пластику, скла та макулатури. Проте нещодавно два з них – залишили тільки для пластику – забрали. Адже туди постійно викидали все вперемішку, хоча звичайні баки переповненими не були, і всі смітники стоять поруч.

І цим не займаються хулігани чи нічні сміттєві тролі – це прості мешканці. Один із них мав років понад п’ятдесят. І не скажеш – як то часто докоряють старші молодшим – що розум ще не той. Мабуть, то вже здоров`я – макулатура на півтора метра ближче від нього стояла, ніж інші баки.

Виникає запитання, чому у контейнер із пластиком всі чемно кидають лише пластик? Чи тому, що ящик прозорий? Чи тому, що раніше робили якусь рекламу, агітацію? Чому тоді комунальні підприємства із грошей за вивіз не зроблять ще реклами? Але чи це оплатиться, чи не потрібно буде підвищити тариф? Чи на це погодяться громадяни?

Але якщо громадяни не хочуть платити більше, але хочуть, щоб було чисто, то може самим треба було б сортувати і здавати сміття? Але навіщо, якщо навіть німці самі так робити не хочуть без державної системи. Якщо в Україні бодай наявні контейнери для паперу та скла, то чи обов`язково поставити там камеру спостереження й поліціянта з нагайкою, щоб туди не кидати все підряд?

До слова, розмовляв якось із екологом Юрієм Зимою, що вже понад 15 років займається питанням сміття в Україні. І хоч розмова відбулася кілька років тому, ситуація принципово не змінилася - пан Юрій підтвердив це у нещодавній розмові, а також розповів деякі нові аспекти. Він запевняє, що 80% того, що потрапляє на звалище, – це сировина, яка не повинна туди потрапляти, а яку треба переробляти. Тож сміття на українські сміттєзвалища мало би потрапляти у п`ять разів менше. Відтак, теперішня ситуація – це, на його думку, бездіяльність влади й злочинне невігластво людей.

Еколог також розповів, що перш ніж рекультивувати, до прикладу, те ж таки старе звалище у Грибовичах, паралельно потрібно було б відкрити полігон для сміття із значно меншою площею. Потрібно було б звозити лише 20% того, що звозять зараз (інше переробляти). Крім того, можна було б пресувати відходи, що зменшувало б їхній об’єм у 3-4 рази.

Стиснене сміття потрібно складати у котловани, утрамбовувати й присипати землею. Якби це робили у тих-таки Грибовичах, пожежі б не сталося. Такий по суті новаторський для України метод складування відходів мав би діяти у Червонограді Львівської області. Там було зроблено кілька котлованів, куди мали б складувати спресоване спеціальною машиною сміття. Однак на сьогоднішній день об`єкт експлуатується неналежно, і котловани руйнуються.

Боротися із відходами можна також у превентивний спосіб: до прикладу, заборонити багатошарове пакування товарів. Пакувати цукерки, шоколад чи що-небудь інше не в дві обгортки, а в одну.

Але щоб виправити ситуацію, потрібно багато коштів, які, на думку пана Юрія, з нізвідки не візьмуться, адже українці не хочуть платити за те, що смітять. Тож зрозуміло, що потенційні інвестори у переробку сміття не знаходяться, адже вони мають також і заробити.

З іншого боку, влада могла б вирішувати проблему покроково. Це зменшило б фінансове навантаження. Крім того, на дечому можна заробляти без особливих затрат. Наприклад, за словами Юрія Зими, підприємці, котрі збирають пластик, можуть продати його у Європі за ціною до 400 євро за тонну.

Врешті, за словами еколога, у Харкові діяв інститут комунального господарства, який свого часу розробив проекти, за якими можна було доволі ефективно вирішити проблеми сміття із тими тарифами, які діють в Україні. Проте цього не сталося, тому Зима сприймає це як бездіяльність влади.

Тож може українців просто не турбує чистота? Я не маю на увазі ту чистоту, яку роблять господині перед приходом гостей і ще й примовляють, що «у нас так брудно, так не прибрано, не дивіться». А про чистоту своєї землі: фантики й бляшанки у горах попри стежки, пластиковий посуд в лісі після 90% пікніків, пляшки й целофанові кульки на берегах рік та пляжах, пачки від сигарет та бите скло на плесах, шини й обгортки попри залізничні колії, будівельне сміття на приміських дорогах й у якихось закапелках, купи недопалків у дворах, харкання всюди під ногами тощо, тощо, тощо.

Можливо, вже не так помітна – бо звична – засміченість довкола не дає частині українців самим сортувати сміття: бо нащо, якщо ти – один, а смітять практично всі? Хіба моральний комфорт і справді якась мільйонна доля дбання про навколишнє середовище. А коли вже хтось відмовляється від надлишку поліетиленових пакетів, у які пакують все підряд у магазинах та супермаркетах (наприклад, один лимон чи нарізаний хліб, що вже і без того запакований у пакет), то часто натрапляє на нерозуміння продавця: «та мені не шкода», «та це ж безплатно», «треба» тощо. І хоча інколи продавці підтримують бажання відмовитися від пакетів й навіть кажуть щось про екологію, однак, наприклад, кілька днів після трагедії на Грибовицькому сміттєзвалищі мені довелося почути ще й таке: «Ну так, зараз проблема із вивозом сміття, і воно збирається». То що? Ми справді чекаємо, коли ж влада налагодить нам комфорт і почне просто вивозити все знову з-перед наших очей будь куди й будь як? Нічого не помінялося у голові? Ніяких висновків, лиш те, що «влада погана»?

Тож звинуватити, наприклад, теперішнього мера Львова – дуже вигідно. Якщо б все вдалося, можна було б скосити політичні дивіденди й зняти із міського голови повноваження, провести нові вибори й таке інше.

Неполітикам від цього теж є вигода: цап-відбувайло. Головне, що не відповідальний, а цап-відбувайло, крайній.

Бо якщо так подумати, то хто за це, до чого ми так «непомітно» докотилися, відповідальний?

Сміттєзвалище функціонує із середини ХХ століття. Можна звинуватити радянську владу ще у одній українській біді. Можна висунути претензії Росії – як державі, що вважає себе правонаступницею СССР. Можна звинуватити усіх мерів, які керували містом від часу виникнення звалища. Але оскільки туди звозиться сміття не лише зі Львова, то треба звинуватити усіх мерів й сільських голів всіх населених пунктів, звідки за цей час вивозилися відходи.

Тож, звісно можна сказати, що Андрій Садовий бездіяв у питанні вивозу сміття. Хоча це говорити зарано. У своєму зверненні міський голова говорив, що місто шукало інвесторів для вирішення проблеми, проте вони не були зацікавлені, коли дізнавалися тарифи на вивіз сміття. У всякому разі, справедливості ради, варто визнати те, що нинішній владі не пощастилло: на ній урвалася пружина. Але це могло трапитися із владою попередньою або із владою майбутньою. Адже українці зі сміттям поводяться однаково вже багато років.

Окремо слід згадати і гудрони – відходи Львівського нафтопереробного заводу, що багато років «валяються» на смітнику й змішуються з дощем, снігом та рідинами зі смітника, просочуються в ґрунт. Зима вважає, що це взагалі не проблема влади, а проблема цього нафтового заводу. Все, однак, ускладнюється тим, що він збанкрутував, і невідомо, хто тепер має відповідати. Але цим мала б займатися вже прокуратура.

Оскільки проблема цього звалища сміття стосується значної частини області, то й відповідати мали би ще й влада області. Крім того, тут можна говорити і про якусь українську безладність. Адже міста України обслуговуються всіма цими комунальними господарствами, на які місто має вплив часом доволі опосередкований. Не кажучи вже про те, що в Держслужбі з надзвичайних ситуацій, цілком імовірно, досі не було передбачено плану дій у таких ситуаціях, як пожежа на великих сміттєзвалищах. Так само, як у Міністерства оборони не було плану дій на випадок, якщо нападуть сусідні держави, про що казали колишні військові ще задовго до війни з Росією. Бо як же таке може трапитися?

У прикарпатських містечках сміття часто вивозять «у район ріки», на широкі кам`яні береги, в яких можна розкопати ями й засипати туди нечистоти. Тож хоч масштаби села чи містечка невеликі, проте виникає враження, що в Україні ніколи не виникають сильні повені. Бо якби виникали, то чи громада могла б дозволити собі вивіз сміття на берег ріки?

Але вона собі це дозволяє. Тож після сильної повені 2008 року, коли вода спала, на деревах чи кущах можна було прослідкувати рівень повені за рознесеним повсюди сміттям: пляшками, пакетами, старим одягом…

Проте не треба чекати повені, щоб побачити сліди людської діяльності у ріці. На поворотах русла, куди вода викидає листя й гілля, археологи колись зможуть знайти багато покладів все того ж пластику й різного дрантя. Чомусь у наших краях вважається, «що вода все забере», тому насипи сміття на схилах – це норма. Більш незвично, але все ж трапляється, коли після дощу карпатська ріка наповнюється водою й кілька хвилин несе у собі суцільний і безперервний покрив пластикових пляшок.

Відтак, цей сміттєвий пиріг можна розділити рівномірно між усіма винними. Зокрема шматок вини припаде і на центральну владу.

Адже найгірше те, що всі сміттєзвалища в Україні такі. Зима зазначив, що у нашій країні жодне звалище не відповідає нормативним вимогам. До слова, відповідальні за сміття чиновники досі не знають, яка ситуація зі сміттєзвалищами у державі. Один із чиновників зазначав, що відповідне відомство займеться інвентаризацією звалищ. За 25 років існування держави лише тепер відповідні органи спробують з`ясувати ситуацію із тим, що є їх обов`язком.

Самі сміттєзвалища відрізняються хіба масштабами. Zbruc.eu пише, посилаючись на екологів, що «випадок на звалищі біля Львова є найбільшою техногенною катастрофою, пов’язаною з відходами, і другою після Чорнобиля». Адже Грибовицьке сміттєзвалище – гігантське. Екологи запевняють, що внаслідок пожежі багато токсинів було потрапили у повітря.

Але скільки більших і менших легальних та нелегальних смітників є по всій Україні? Як за ними доглядають? Чи не може загорітися будь-яке із них? Чи не отруює якесь з них воду й землю? Звісно, що отруює, але тут вже питання про ту воду, яку безпосередньо п`ють українці.

На географії у шкільні часи мене якось дуже вразило те, що сміттєзвалища в Україні становлять 5% території країни. На мапі нашої держави є ще одна річ, площа якої становить 5% території, – це гори.

Як це нескінченно жахливо й до болю кумедно: площа Карпат плюс площа Кримських гір дорівнює площі гір сміття в Україні. І саме це є найбільшою проблемою: саме гора сміття. Зима зазначив, що більшість відходів самі по собі шкоди довкіллю не несуть. Справді, як нашкодять органічні рештки, яких третина на смітниках? Це ж потенційні добрива. Чи дерево, цегла, метали? Найбільшої шкоди екології сміття завдає тоді, коли воно все разом перемішане і гниє під сонцем, дощем та снігом. Тоді «соки» від нього отруюють ґрунт і воду довкола.

І розуміння цього паралізує. Проблема така велика, що певною мірою зрозуміло, чому так повільно відбувається «вирішення» проблеми. Тут як із вивченням англійської мови: «Якби я ще п`ять років тому почав вчити, то вже би щось знав, а так: що вже? Пізно починати…» Проходить ще п`ять років, і людина думає, «а може треба було таки почати вчити англійську п`ять років тому?»

Якби сміття почали сортувати ще колись-там, то купа на сміттєзвалищі була б менша, і було б легше і дешевше рекультивувати. Але оскільки не почали, то купа така велика, що, здається, що вже пізно. Але пройде ще 5-10 років, і знову купа виросте, і здаватиметься, що пізно, і жалітиметься, що таки не почали сортувати вже, тобто, може, ще у червні 2016 року. І не треба думати, що якісь-там інвестори повинні прийти й просто так дати нам гроші на те, щоб нам за даремно прибрати нашу ж купку.

Більше поглядів тут

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Маркіян Прохасько   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.