19 листопада 2017, неділя

Лінкольн для України

коментувати
Як подолати низку розчарування в політиках і нарешті взяти країну в свої руки

За три роки після початку Революції гідності українці перемогли режим Януковича і зупинили російські війська на Донбасі. В обох випадках — завдяки незламному союзу активної частини суспільства в тилу і бійців на передовій. Але у війні за реформи успіхи далекі від бажаного. Щоб врятувати країну, українці мають навчитися знаходити компроміси та об'єднувати зусилля.

На початку кар'єри молодий прогресивний політик Авраам Лінкольн запам'ятався тим, що з колосальною завзятістю виступав за виділення значних бюджетних коштів на розвиток транспортної інфраструктури рідного штату Іллінойс. Врешті, зокрема і через великі витрати на проекти Лінкольна, банк штату змушений був оголосити про банкрутство, ціни на землю впали, а потік колоністів на територію Іллінойсу різко сповільнився. Настільки гучний провал молодого реформатора, орієнтованого на прогресивних виборців, у сучасній Україні не залишив би йому жодного шансу на продовження кар'єри. Однак у США Лінкольн вже через кілька років був обраний у Конгрес, а потім став найкращим президентом в історії своєї країни.

Як бачимо, суспільство може підходити до пошуку нових політиків двома способами: чекати на досконалих кумирів або шукати кращих серед доступних кандидатів. В Україні популярний перший шлях, але він схожий на синдром ідеальної коханої: прагнучи до створеного нашою уявою ідеалу, ми приречені на нескінченні пошуки, адже бездоганних людей не буває. Смуга неминучих політичних розчарувань паралізує волю і роз'єднує порядних людей. Перемогу на виборах здобувають негідники, які начхати хотіли на душевні метання активної частини суспільства, але вчасно організували підвезення гречки пасивному електорату.

Єдине підкріплення у битві за краще майбутнє — ми самі

Другий шлях прагматичніший і ефективніший: шукати не лише вади, але й переваги політиків, а потім порівнювати їх. Найкращі з доступних кандидатів, навіть якщо вони далекі від ідеалу, на час отримують повну підтримку: голосами, волонтерством і пожертвами. А відразу після виборів знову починається пошук політиків, кращих, аніж ті, котрі щойно прийшли до влади. Тому що політичний прогрес це не одноразова дія, а тривалий процес. Чимось він схожий на заняття спортом: результат приходить повільно і часом болісно, але альтернативи регулярному докладанню зусиль не існує. Лише суспільство, готове відмовитися від очікування в один прекрасний момент зустріти політичного принца на білому коні, здатне обрати свого Лінкольна президентом.

Не варто забувати, що Лінкольн став президентом США не тільки завдяки політичній мудрості американського народу, але й тому, що врахував помилки молодості. У зіткненні зі старою системою та олігархічними угрупованнями навіть найефективнішим реформаторам не обійтися без активної підтримки суспільства. Лінкольн любив повторювати, що "дім, що розділився сам у собі, не встоїть". А значить, ефективна комунікація, доступне пояснення своєї стратегії й тактики реформування, регулярна демонстрація суспільству, що нові політики на його боці, настільки ж важливі, як і сама реалізація реформ.

Ключ до широкої підтримки не тільки в аргументах розуму, але і в доказах серця. Нарешті, реформаторам необхідно цілеспрямовано створювати умови, коли енергія активної меншості, що б'є через край, може бути використана для реалізації, популяризації та масштабування реформ. Інакше та ж енергія обрушиться хвилями критики на всіх політиків без розбору: як реформаторів, так і імітаторів.

Але і цього недостатньо: новому поколінню ефективних політиків немає звідки прийти, крім як з активної частини суспільства. Спільними зусиллями реформаторів і суспільства участь у політичному житті країни має перестати бути непристойною і стати почесною. Ми так довго жили в умовах окупації Російської імперії, а потім і СРСР, що звикли бачити в державі ворога, а не союзника. Чесні люди так довго повторювали, що політика — брудна робота, що своєю бездіяльністю дали злочинцям проникнути на всі рівні влади і закріпитися там. Можливо, ми отримали останній історичний шанс взяти державну машину в руки порядних громадян і спрямувати її на благо країни, а не купки обраних. Для цього час усвідомити, що єдине підкріплення у битві за краще майбутнє України — ми самі.

Текст опубліковано в журналі "Новое Время" від 23 грудня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.