26 червня 2017, понеділок

Час робити неможливе

коментувати
В Україні здатність мріяти про краще сприймається як нахабство — замість слів підтримки частіше можна почути пораду не випендрюватися. Але саме з божевільної мрії починається все велике

Нещодавно я став свідком показової розмови. У компанії учнів провідного університету країни один з студентів поділився бажанням вступити до топового американського вузу. І був піднятий на сміх: мовляв, складні іспити, Америка далеко, і взагалі — куди тобі. Щось подібне мені доводиться чути майже кожен день: у нас часто засуджують спробу домогтися видатного успіху. Ти можеш бути в чомусь краще більшості, але навіть не думай стати найкращим в принципі. Будь найкращим у себе в селі чи місті, може — в країні, але навіть не думай про те, щоб побудувати найкращу компанію світу чи створити організацію, здатну змінити світ. Не лізь, не виділяйся, не випендрюйся — все одно нічого не вийде. Здатність мріяти про краще сприймається як зухвалість.

Але ось що я скажу: саме з такою божевільної, болісно прекрасної мрії про те, щоб зробити неможливе, і починаються всі великі люди, організації та держави. Сміливі думки відіграють роль передових пішаків в шаховій грі: вони гинуть, але забезпечують перемогу. 99,9 % божевільних ідей провалюється, але дещиця, що залишилася, народжує друкарський прес, Сполучені Штати Америки або Google. Саме з таких божевільних починань, немов з цегли, і складається будівля людської історії. І щоб змінити сформований порядок речей, завжди доводиться йти на ризик.

В Україні на наших очах зароджується по‑справжньому унікальна тенденція: низова боротьба з корупцією

Україні не звикати робити неможливе. Успіх Майдану і протистояння російській агресії — блискучі приклади того, як рішучість людей може повернути хід історії. Але про досягнення неможливого слід згадувати не тільки у переломні моменти, це повинно стати частиною щоденного мислення українців. І процес пішов: повільно, зі скрипом, але безповоротно.

Наприклад, в Україні на наших очах зароджується по‑справжньому унікальна тенденція: низова боротьба з корупцією. Зневірившись в очікуванні дій чиновників, активісти на місцях борються з хабарництвом своїми силами. Коли волонтери Червоного Хреста України Ганна Бурдиляк і Михайло Тульський виявили, що організація, не ховаючись, торгує гуманітарною допомогою, колеги навперебій розповідали їм, що корупція — це "неминуче зло" і перемогти її неможливо. Проте хлопці все ж зважилися звернутися в пресу. Після ряду публікацій керівництво Червоного Хреста пообіцяло провести перевірку зафіксованих фактів і залучити до неї журналістів, але замість цього організувало інформаційну кампанію проти волонтерів, а потім виключило їх з організації. Однак і Червоний Хрест поніс втрати: голову київської організації звільнили.

Або ось ще історія: про співробітника Інституту фізики Академії наук Антона Сененко, який вирішив розвінчати стереотип про те, що "українські вчені нічого не винаходять, а лише проїдають бюджетні гроші". Антон почав активно писати в Фейсбуці про актуальні досягнення та відкриття вітчизняних наукових колективів.

Несподівано, незважаючи на скепсис, його пости стали збирати сотні репостов, а статті в медіа — десятки тисяч переглядів. Не в останню чергу завдяки цьому тепер широко відомі такі українські винаходи, як Кровоспас (аналог знаменитого кровоспинний Celox), біоактивна кераміка для зрощування кісток і гідрогелеві пов'язки для загоєння опіків.

Останнім часом в українському суспільстві та ЗМІ прокинувся інтерес до вітчизняних наукових розробок і поштовхом багато в чому послужила діяльність однієї людини, якіц просто набридло дивитися на те, як люди роками недооцінюють досягнення своєї країни. А публічний резонанс навколо наукових відкриттів не тільки забезпечує приплив молоді в науку, але й залучає до гідних українських розробок гранти та інвестиції.

До речі, той хлопець, з історії про якого почалася колонка, теж не відступився від своєї мрії і вже подав документи, щоб отримати стипендію для навчання в найкращому вузі світу за своєю спеціальністю. І чомусь я впевнений, що у нього все вийде.

Мені хочеться, щоб українське суспільство більше заохочувало усвідомлений ризик і здорове честолюбство. Щоб молодих людей закликали пробувати змінити свою країну, йти наперекір усталеним традиціям, створювати найбільші світові компанії і вирішувати найважливіші проблеми людства. І щоб в них вірили і знали, що рано чи пізно у когось з них вийде. Щоб ми усвідомили себе як нація, сила, здатна змінити історію і стати не просто ще одним членом Європейського союзу, а одним зі світових лідерів. І щоб наступного разу в розмові засміяли не того, в кого є амбітна мета, а того, хто дозволив страху затьмарити свою мрію.

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 14 квітня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене.

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.