10 грудня 2016, субота

Врятувати не-рядову Савченко

коментувати
Про що говорить історія порятунку Надії Савченко з точки зору соціально-політичних процесів в Україні

Мушу відразу зазначити, що тут не йтиметься про саму по собі Надію Савченко. В будь-якому разі, її історія та достойна поведінка викликають повагу. Маю надію, що «дружні» обійми українських політиків не задушать її на смерть - психологічну чи політичну.

Але те, яким чином «феномен Савченко» проявляється та використовується в публічному просторі, може дещо нам сказати про стан цього простору, та й самого українського суспільства.

Навіть якщо відкинути ті мегатонни піару та спроб отримати політичні дивіденди деякими політиками, реакція українського публічного простору все ж відображає певну «температуру по палаті».

Якщо коротко, висновки не надто втішні. Можна констатувати типові прояви пост-травматичних реакцій українського суспільства: спроби інвестувати свої надії в чергову фігуру героя. Про що свідчить така потреба?

Запит на героїв - це прояв одночасно кризи, надії, недовіри до влади, але й бажання перекласти відповідальність за результати своїх дій на когось іншого.

Перш за все, це прояв патерналістської свідомості і бажання делегувати відповідальність за ситуацію. За своїми механізмами це дуже схоже на очікування того ж чергового доброго царя, який вирішить всі наші проблеми. Це свідчить про те, що в масі своїй українське суспільство не надто змінилося навіть після всіх потрясінь останніх двох років. Хоча, за даними соціологів, за останні два роки готовність громадян України до захисту своїх прав, здатність об’єднуватися та готовність до активної участі в політиці дещо зросла.

Також це сподівання на те, що всі проблеми можна вирішити якимсь «чарівним» способом, а не щоденними поступальними зусиллями. Хоча головне завдання України полягає в тому, щоб побудувати сталі демократичні інститути безпосередньої участі громадян в управлінні своїм життям на кожному рівні. Саме персональна відповідальність за свої дії, зміни на рівні впорядкування спочатку, може, лише свого під'їзду створюють передумови того, що суспільні перетворення стають невідворотними.

Запит на героїв - це прояв одночасно кризи, надії, недовіри до влади і спроби перекласти відповідальність на інших

В такому пошуку героя втілені нездійсненні сподівання багатьох українців на радикальну зміну системи і сплетена форма колективності в її найкращих проявах та індивідуальність «незламної Надії». Окремої уваги заслуговує те, що для українського колективного несвідомого таким героєм стала жінка, що свідчить про цікаві відмінності українського суспільства.

Фігура політичного героя є стрижневим елементом процесу становлення політичної нації. Через фігуру політичного героя цей процес тільки і може бути пред'явлений суспільству. З іншого боку, запит на героя – це діагноз політичної системи. В даному випадку – це «двійка» українському політичному класу, який не здатен відповісти на ключові виклики та запити суспільства.

Це прояв абсолютно чіткої недовіри українців до нинішнього правлячого класу. Я користуюсь терміном саме правлячий клас, бо елітою називати українських можновладців - «залипає клавіша».

Якщо суспільство не бачить механізмів можливості змін без героїв, це означає, що в нього не працюють жодні інші інструменти. Героїзм – це розплата за нефункціональність, нездатність мислити і діяти проективно та ефективно. Крім того, через уявлення про ідеалізованого героя суспільство намагається повернути моральний вимір в політику.

І наостанок. Спроби зробити з усього мильне шоу – це, знову ж-таки, прояв того, що українські політики вірять тільки в декоративність публічного простору. Фактично, якщо політик не здатен чесно ставити актуальні для розвитку країни питання і пропонувати можливі шляхи подальшого розвитку, він намагається створювати імітацію політики популярними шоу. І це знову показує, що українські політики не хочуть і не можуть діяти в інший спосіб. Але імітація можлива тільки дуже обмежений час і зазвичай закінчується катастрофою.

Якщо нинішні представники нової-старої влади заспокоїлися тим, що все потроху повертається на свої місця, то варто їм ще раз натякнути: ця оманлива тиша дуже вибухонебезпечна. За даними Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Центру Разумкова, більшість населення (61%) визначає політичну ситуацію в Україні як напружену, 30% – як критичну. У травні 2016 року 36% населення вважає, що у їхньому місті (селі) найближчим часом можливі масові виступи протесту (у липні 2015 року очікування протестних акцій було нижчим – 26,5%).

Навіть якщо соціологічні дослідження фіксують наявність готовності до активних дій на відносно сталому рівні (24% населення готові взяти в них участь у протестах, так само, як і рік тому), ця ситуація може змінитися миттєво. Вистачить якогось чергового скандалу (може, якоїсь іншої Врадіївки), і з «іскри пламя» вже не загориться, а вибухне. Досвід війни вже не дасть можливості чергового мирного стояння на Майдані. Проблема тільки в тому, що після такого вибуху невідомо, що залишиться від самої України.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.