17 листопада 2017, п'ятниця

"In Trump we trust!"

коментувати
Це було голосування проти сформованого порядку, і проти тих змін, які відбуваються у світі в результаті глобалізації

Причини, які мотивували більшість проголосувати за Трампа, або в Великобританії за вихід з Європейського Союзу, не є унікальними тільки для цих країн. Чи можна сказати, що всі хто голосував за Трампа, Брекзіт і т.п. – голосували за одне й те саме? Що спільного в усіх цих голосуваннях? Те, що більшість голосувала не стільки за, скільки проти.

Новий ізоляціонізм  США - приймає форму «Америки передусім». Європа забуває уроки власної історії та скочується до популізму та націоналізму.  Росія повертається до агресивного реваншизму – як єдиного способу утримання влади для «групи товаришів».

 Торжество популізму по всьому світу нагадує нам, що ірраціональні фактори часто грають важливішу роль ніж раціональні. Особливо в умовах погіршення умов життя, невизначеності, травмованості, не здатності пристосуватися до швидких змін. Але також основою підтримки популістів по всьому світу є не тільки ірраціональність виборців, але скоріше вона сама є результатом падіння рівня життя і зростанням нерівності в світі. Географічний розподіл голосів, а також демографічний та за рівнем освіти, показують, що люди реагують на зростаючу нерівність, відчуження, відчуття втрати демократії та можливості впливати на процеси у своїй державі, а також страх перед майбутнім (для когось це втілюється в іноземцях, для інших просто в непевності в завтрашньому дні).

Інертність штовхає нас шукати швидких і легких шляхів «спасіння»

Всі ці голосування – це прояв невдоволення більшості населення політичним, економічним та медійним істеблішментом.

Трамп побудував свою кампанію на лозунгах боротьби зі змовою еліт і фінансових корпорацій, виразником інтересів яких була Хілларі Клінтон, не дивлячись на те, що він сам яскравий продукт цієї системи. Але цього вистачило, щоб мобілізувати протестний електорат.

По великому рахунку – це голосування проти усталеного порядку, проти тих змін, що відбуваються у світі, але одночасно також за те, щоб змінити ситуацію. Саме тому, внутрішньо протилежні альтернативи поєдналися у голосуванні і за Брекзіт, і за Трампа, і за багатьох інших популістів в різних країнах, хоч і з різною специфікою. Сюди ж можна віднести і голландський референдум про асоціацію з Україною.

Дуже часто тих, хто підтримує популістів,  об’єднує одна риса - потяг до стабільності (або повернення «старих добрих часів») й одночасно до ламання усталених правил гри.

Також це нерідко співпадає з поширеними анти-глобалістськими настроями. Глобалізація принесла величезні зміни в життя кожної людини. Але ще більше вона принесла невпевненості та відчуття незахищеності.

Є три основні процеси, що впливають на ріст популізму та занепад західної моделі ліберальної демократії:

  • Відмирання національних держав
  • Деградація «представницької» демократії
  • Ріст нерівності  - як результат незбалансованості системи фінансового капіталізму

В усіх цих аспектах накопичувалися негативні явища в процесі того, що називають глобалізацією. В Європі, розповсюдження націоналістичних тенденцій також до певної міри зумовлене бажанням повернути хоча б якусь частину суверенітету, а по суті - можливості впливати на своє життя. Проблема лише в тому, що суверенітет вже не належить виключно державі. І національні кордони не визначають можливості впливу і тим більше контролю цих  процесів.

В даному тексті я б хотів детальніше зупинитися тільки на останньому пункті – рості нерівності.

Те, що в світі відбувається стрімке зменшення середнього класу, як основи ліберальної демократії західного типу, відзначали багато дослідників. Досить згадати роботу Томаса Пікетті «Капіталізм в XXI столітті». Пікетті доводить, що сучасний політичний та економічний дисбаланс є прямим наслідком існуючої системи фінансового капіталізму.

Головний висновок Пікетті полягає в тому, що в умовах політично необмеженого вільного ринку дохід на капітал (рента) завжди перевищує зростання економіки.
Це зумовлює подальше розшарування, зубожіння найбідніших груп та ріст нерівності в суспільстві.

На початку ХХ століття, концентрація багатства в Англії і Франції досягла граничного рівня. В руках 10% населення було зосереджено 80-90% власності, а 1% контролював 50-60% загального багатства. І власне це був один з чинників зростання соціальних і політичних протиріч, які привели до багатьох революцій і воєн початку 20 століття.

Напередодні Першої світової війни в Англії і в Сполучених Штатах на 1% найбагатших громадян припадало близько однієї п'ятої частини національного доходу. До 1950 року ця частка зменшилася більш ніж наполовину. У 50-70-ті роки частка загального багатства під контролем 10% населення знизилася майже до 60%, а частка 1% найбагатшої частини населення впала в два рази, до 30%. Тобто, після Другої світової війни майнова нерівність в Європі знизилося безпрецедентно у відомій історії, що спричинило створення середнього класу.

Однак, починаючи з 1980 року, знову відбулося різке збільшення частки доходів, що припадають на 1% найбагатших американців. У підсумку, на сьогоднішній день в Сполучених Штатах ситуація знову повернулася до того стану, що й сто років тому. При цьому концентрація відбувається за рахунок зменшення частки середнього класу. За даними Пікетті, сьогодні в США у володінні 10% населення перебуває понад 70% національного багатства. А більше половини населення розпоряджаються всього лише 2% загального багатства. Такий стан справ призводить до фундаментального протиріччя, що робить «американську мрію» не досяжною в принципі. Оскільки добробут практично не залежить від індивідуальних здібностей і бажання багато працювати, а є результатом сімейних зв'язків і успадкованих статків.

Пол Кругман коментуючи роботу Пікетті, погоджується з тим, що з початку фінансової кризи прибутки корпорацій зросли, в той час як заробітна плата працівників не піднялася. Більш того, епоха стабільності залишилася позаду, і в даний час є всі умови для відродження кланового, патримоніального капіталізму з дуже високим рівнем нерівності, яке при сучасній системі буде тільки збільшуватися.

З початку 1970-х років, реальна заробітна плата більшості американських робітників піднялася ненабагато, в той час як винагороди, отримані 1% найбільш високооплачуваних американців, збільшилися на 165%, причому у 0,1 відсотка представників цієї групи сума винагороди підскочила на 362%. Починаючи з 1970-х років податковий тягар, що володіють високим рівнем доходів, став слабшати. Найбільші послаблення були зроблені щодо доходів на капітал (сюди відноситься і різке зниження податку на корпорації) і в податках на спадщину.

Більшість населення (особливо молоді) як в США, так і в Європі усвідомлюють, що вони не будуть багатшими та заможнішими ніж їхні батьки. І це радикальна відмінність від попередньої епохи, коли люди чекали поліпшення свого життя в майбутньому. Так, загальний рівень доступу до певних благ зростає (але пов'язано це насамперед зі зміною технологій, а не соціальних відносин), але перспективи майбутнього - стають все похмурішими. Більш того -  майбутнє несе для переважної більшості населення відчуття страху і невпевненості, а не очікування процвітання і поліпшення життя.
Саме з цими очікуваннями - грають всі популісти на різних континентах.

І ця ситуація накладається на глобальну кризу еліт, які не здатні впоратися з наростаючими викликами і протиріччями, але при цьому, не готові поступитися навіть дещицею своїх привілеїв і переваг.

Фактично основою росту як популістських рухів, так і в даному випадку голосування, що за Трампа, що за Брекзіт - є страх майбутнього. Більшість населення відчуває, що в цьому майбутньому для них немає місця. Або принаймні такими - якими вони є зараз. Це в повній мірі стосується і України, в якій значна частина суспільства відчуває (хоча й не завжди здатна це раціоналізувати), що в новому світі чи новому проекті України (обриси якого взагалі ще не зрозумілі) – для них «сьогоднішніх» може не бути місця, а їм доведеться змінюватися, хочуть вони цього чи ні.

Але невмолимість загальних глобальних процесів така, що ми не в змозі замкнутися й не змінюватися. Проте інертність штовхає нас шукати швидких і легких шляхів «спасіння» в повернені до принаймні знайомих форм існування. Фактично це тяга до «спрощення», архаїзації світу, що поєднує дуже різні групи людей.

На жаль, майбутнє не запитує, хочемо ми його чи ні, воно просто приходить, але від нас і від наших дій залежить, яким саме воно буде. Не факт, що найближчі десятиліття принесуть більше свободи й рівності, а вже добробуту й спокою тим паче, але ми може своїми щоденними виборами зробити його вільнішим і комфортнішим, чи жорсткішим і безжаліснішим. Результат – не гарантований (як власне і саме наше життя) – але спроби та зусилля творити альтернативні моделі принаймні дають шанс, тоді як спроби повернутися в «добрі старі часи» чи просто закритися від реальності  - не залишають навіть цього шансу. 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.