25 лютого 2017, субота

Україна: дев'ять років абияк

коментувати
Радикальні зміни в Україні гальмує лише одне переконання. Переконання в тому, що з усіма можна домовитися

Після дев'яти років роботи залишаю посаду кореспондента Польського радіо в Києві. Для скептиків відразу обмовлюся: це не втома від України, а бажання щось змінити. Обіцяю і далі вболівати за українців, щоправда, поки з Варшави.

Весь цей час я уважно спостерігав за тим, як змінювалася Україна, порівнюючи її досягнення з успіхами Польщі. Треба визнати, моя країна розвивалася набагато швидше не тільки за рахунок фінансової допомоги ЄС, але і завдяки послідовності влади, а також спільного бачення всіх політичних сил напрямку руху держави.

Якщо поглянути на Україну очима туриста, то за дев'ять років тут змінилося багато чого, хоча, порівняно з Польщею, і цього мало. Так, з'явилися нові дороги. Нарешті з Києва чи Харкова можна доїхати до Львова або до Ягодина [міжнародний пункт пропуску на кордоні з Польщею] не боячись загубити підвіску на трасі. Так, в країні стали виробляти більше нових продуктів, відкрилися нові кафе і ресторани. Але Польщі вдалося зробити важливий крок — подолати прірву між провінцією, мегаполісами і столицею. Українець, що живе в райцентрі, як і раніше обділений у громадському, культурному і навіть спортивному плані, на відміну від поляка зі схожого населеного пункту.

З іншого боку, я із задоволенням відзначаю, що простір, який українці вважають особистим, розширюється. Тепер це не тільки власна квартира, але і сходовий майданчик, район і навіть держава. Знакова зміна. Ще нещодавно держава тут сприймалася як ворожа, закостеніла інституція, що не піддається змінам. Тепер же від неї вимагають змін. Перелом стався після революції гідності, яка, на мою думку, триває досі.

Влада, як і раніше намагається маневрувати, щоб врахувати інтереси всіх, точніше — олігархів

Також революція і війна на сході країни відродили почуття патріотизму в Україні, почуття, якого мені, як поляку, завжди не вистачало. Ще недавно про українців можна було говорити лише як про населення, що проживає на певній території. Тепер мова йде про суспільство, яке визнає свою державу, але не очікує від неї подачок.

Звичайно, залишається досить велика група громадян, яку політики називають болотом. Такі люди є скрізь, і в Польщі теж. Але у мене на батьківщині ситуація була простішою — не треба було робити цивілізаційний вибір. В Україні ж, незважаючи на очевидний проєвропейський характер відносної більшості суспільства і "еліти", триває боротьба за те, в яку сторону йти далі. Боротьба, в яку втягнулися світові держави.

Якщо говорити про українських політиків, так званої еліти, то за дев'ять років вони точно не дозріли для змін. Представники вищого ешелону влади продовжують дбати про власні інтереси, намагаючись догодити собі і тим, хто допоможе їм забезпечити добробут і спокійне життя в майбутньому.

Правда, сучасні чиновники хитріші і розуміють, що керувати країною, задобрюючи громадян одними недоїдками, тепер не вдасться. Рано чи пізно це призведе до чергової революції. Тому суспільство зараз отримує більше, але, говорячи про реформи, або частково впроваджуючи їх, влада як і раніше намагається маневрувати, щоб нікого не образити і врахувати інтереси олігархів і тих, хто отримує вигоду від корупційних схем.

Коли в Польщі після падіння комунізму нова влада проводила реформи, у політиків було сформоване загальне бачення розвитку держави, що включає перш за все головний пункт — захист інтересів більшості, а не обраної групи осіб. І до цього всім довелося пристосовуватися. Без винятку. В Україні ж влада помилково вважає, що можна дати щось суспільству і одночасно дозволити хабарникам продовжувати розкрадати країну. Недавні конфлікти в Генпрокуратурі — найкращий тому приклад. Та й вибори в Чернігові наочно продемонстрували, наскільки мало змінилася політична еліта України.

Радикальні зміни в країні гальмує лише одне — переконання в тому, що завжди можна домовитися. Саме тому буксуються реформи або ж в одному місці проводяться, а в іншому — забуваються. Скидається на фарбування старого автомобіля, що потроху іржавіє, коли в одному місці його кузов покривають лаком, а в іншому — залишають як є: і так, мовляв, не видно. Але з часом іржа розійдеться всією машиною. Приклад? Мукачево і корупційно-контрабандна система на Закарпатті. Важко повірити, що вона відсутня в інших областях, що межують з Польщею. Рано чи пізно іржа проявиться і там.

Щиро бажаю Україні кращого. Насамперед — звичайним людям, тому що політики своє життя вже влаштували. Сподіваюся, ненадовго.

Колонка опублікована в журналі "Новий Час" за 7 серпня 2015

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Петро Погожельський   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.