17 серпня 2017, четвер

Американці та черги. Про бюрократію у США

коментувати
Американці люблять черги. Ще більше – вони вміють їх модерувати

Американці створюють для управління чергами спеціальні робочі місця, тому здається, що черги дражнять тільки тих, що “понаїхали”. Те, що в мене викликає ідіосинкразію, для місцевих – норма. Черги людей з папірчиками починаються в аеропортах – на паспортний контроль. Наступна черга – митний контроль і спеціальна перевірка.

Весела черга у відділі соціального страхування. Я тут втретє: подаю документи на отримання номера соціального страхування для сина. Жінка-охоронець з сивим тьмяним волоссям впізнає мене так, наче ми бачилися вчора. Вона гиркає на весь зал: "Привіт, Україно!” і вручає анкету. Ми впоралися швидко – двох годин як не було.

В іншій черзі я сиджу четверту годину поспіль. У мене є номерок, оригінал номеру соціального страхування, інша заповнена анкета, дозвіл на роботу, паспорт, контракт на оренду квартири,завірений переклад мого українського водійського посвідчення (60 доларів) і заповнена форма І-495 (так, я знаю номер форми і де скачати її в мережі). Власне, якби не іміграційна форма І-495 про в’їзди та виїзди з країни і переклад водійського посвідчення, визначити, в якій країні світу відбувається дія, було б доволі важко – у мене в руках типовий пакет документів для майже кожної бюрократичної установи чи банку будь-якої країни.

Водійське посвідчення обійшлося мені в майже 15 годин чекань та поїздок туди й назад і 100 доларів

В моєму нинішньому випадку – DMV чи Department of motor vehicles, це український аналог МРЕО. Тут платять штрафи, отримують і поновлюють водійські права, оформлюють купівлю машин і міняють реєстрацію. Але окрім цього, реєструються як майбутні виборці і отримують посвідчення особи. Онлайн реєстрація на веб-сайті арлінгтонського DMV вкотре зависає в найвідповідальніший момент – саме тоді, коли справа доходить до запису на конкретний час. 

Чотирьохгодинне очікування тільки для того, щоб записатися на письмовий іспит для отримання водійського посвідчення. Зареєструватися на екзамен з практики поки не здаси теорію – не можна. Друзі, які давно живуть в Америці підказують: записуйся на частину 2 одразу потому, як складеш частину 1.

Далі мені несподівано щастить: афроамериканська жінка з довгими, розписаними рожевими візерунками нігтями, крутить у руках штучну квітку – це ручка. Вона довго водить нею вгору і вниз якогось списку і несподівано каже: комп’ютер номер 7, можеш складати іспит просто зараз. 

Іспит англійською, підглядати, використовувати телефон або приходити з перекладачем, який може бути краще обізнаний у відповідях, заборонено. Все чесно: впродовж двох годин відповідаєш на 30 питань, нижня межа складеного іспиту – 24 правильні відповіді. 10 питань про знаки, решта – дорожні ситуації і статистика. Наприклад: що робити, якщо побачив на дорозі оленя? Або: який відсоток аварій в США трапляється через водіння у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння (DUI – driving under influence). Правильна відповідь: 50%. Покарання за неї суворе: від штрафів і відкликань водійських прав до виправних робіт і ув’язнення. 

Попри це, щоп’ятниці характер їзди вашингтонських водіїв після п’ятої вечора підказує: кожен другий таки припив перед тим, як сісти за кермо. Друзі сміються: один келих пива або вина – можна, тільки одразу не сідай. Зупинять – кажи правду: пила, але трішечки.

Я нехтую порадою: сідати за кермо навіть після келиха вина щонайменше безвідповідально. І подекуди здається, так думаю тільки я. Американські військові на початку вечері випивають трішки віски, далі – черга пива, потім вони можуть сьорбнути мого вина. Далі повернутися до віски, розплатитися за вечерю і без тіні сумління спитати, чи можуть відвезти мене додому.

Письмовий іспит, до слова, я склала з першого разу, а от водіння – з другого, попри 15 років досвіду – в машині, на якій я планувала здати практику, не працювали вогні заднього ходу.

Водійське посвідчення обійшлося мені в майже 15 годин чекань та поїздок туди й назад і 100 доларів. За 3 дні у звичайнісінькому конверті воно прийшло поштою.

За кілька місяців я примудрилася його загубити – зрозуміла це дорогою до Луізіани, де ми планували зустрічати Новий рік. Інших документів, крім затертого посвідчення журналіста, виданого Державним Департаментом, у мене не було. Врятувала ситуацію фотографія прав – я показувала її і “ксиву”, на якій значилися магічні слова Department of State  і далі мене реєстрували в готелях, продавали алкоголь і не відмовлялися приймати до оплати мої кредитні картки. 

 

Поновлення посвідчення обіцяло нові кола пекла. Я поскаржилася американським друзям – вони розсміялися у відповідь: візьми з собою ноутбук і працюй, не гай часу. Як в старому анекдоті: якщо думаєш, що не любиш черги, то ти просто не вмієш їх готувати. 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.