19 вересня 2017, вівторок

Американці та черги. Про бюрократію у США

коментувати
Американці люблять черги. Ще більше – вони вміють їх модерувати

Американці створюють для управління чергами спеціальні робочі місця, тому здається, що черги дражнять тільки тих, що “понаїхали”. Те, що в мене викликає ідіосинкразію, для місцевих – норма. Черги людей з папірчиками починаються в аеропортах – на паспортний контроль. Наступна черга – митний контроль і спеціальна перевірка.

Весела черга у відділі соціального страхування. Я тут втретє: подаю документи на отримання номера соціального страхування для сина. Жінка-охоронець з сивим тьмяним волоссям впізнає мене так, наче ми бачилися вчора. Вона гиркає на весь зал: "Привіт, Україно!” і вручає анкету. Ми впоралися швидко – двох годин як не було.

В іншій черзі я сиджу четверту годину поспіль. У мене є номерок, оригінал номеру соціального страхування, інша заповнена анкета, дозвіл на роботу, паспорт, контракт на оренду квартири,завірений переклад мого українського водійського посвідчення (60 доларів) і заповнена форма І-495 (так, я знаю номер форми і де скачати її в мережі). Власне, якби не іміграційна форма І-495 про в’їзди та виїзди з країни і переклад водійського посвідчення, визначити, в якій країні світу відбувається дія, було б доволі важко – у мене в руках типовий пакет документів для майже кожної бюрократичної установи чи банку будь-якої країни.

Водійське посвідчення обійшлося мені в майже 15 годин чекань та поїздок туди й назад і 100 доларів

В моєму нинішньому випадку – DMV чи Department of motor vehicles, це український аналог МРЕО. Тут платять штрафи, отримують і поновлюють водійські права, оформлюють купівлю машин і міняють реєстрацію. Але окрім цього, реєструються як майбутні виборці і отримують посвідчення особи. Онлайн реєстрація на веб-сайті арлінгтонського DMV вкотре зависає в найвідповідальніший момент – саме тоді, коли справа доходить до запису на конкретний час. 

Чотирьохгодинне очікування тільки для того, щоб записатися на письмовий іспит для отримання водійського посвідчення. Зареєструватися на екзамен з практики поки не здаси теорію – не можна. Друзі, які давно живуть в Америці підказують: записуйся на частину 2 одразу потому, як складеш частину 1.

Далі мені несподівано щастить: афроамериканська жінка з довгими, розписаними рожевими візерунками нігтями, крутить у руках штучну квітку – це ручка. Вона довго водить нею вгору і вниз якогось списку і несподівано каже: комп’ютер номер 7, можеш складати іспит просто зараз. 

Іспит англійською, підглядати, використовувати телефон або приходити з перекладачем, який може бути краще обізнаний у відповідях, заборонено. Все чесно: впродовж двох годин відповідаєш на 30 питань, нижня межа складеного іспиту – 24 правильні відповіді. 10 питань про знаки, решта – дорожні ситуації і статистика. Наприклад: що робити, якщо побачив на дорозі оленя? Або: який відсоток аварій в США трапляється через водіння у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння (DUI – driving under influence). Правильна відповідь: 50%. Покарання за неї суворе: від штрафів і відкликань водійських прав до виправних робіт і ув’язнення. 

Попри це, щоп’ятниці характер їзди вашингтонських водіїв після п’ятої вечора підказує: кожен другий таки припив перед тим, як сісти за кермо. Друзі сміються: один келих пива або вина – можна, тільки одразу не сідай. Зупинять – кажи правду: пила, але трішечки.

Я нехтую порадою: сідати за кермо навіть після келиха вина щонайменше безвідповідально. І подекуди здається, так думаю тільки я. Американські військові на початку вечері випивають трішки віски, далі – черга пива, потім вони можуть сьорбнути мого вина. Далі повернутися до віски, розплатитися за вечерю і без тіні сумління спитати, чи можуть відвезти мене додому.

Письмовий іспит, до слова, я склала з першого разу, а от водіння – з другого, попри 15 років досвіду – в машині, на якій я планувала здати практику, не працювали вогні заднього ходу.

Водійське посвідчення обійшлося мені в майже 15 годин чекань та поїздок туди й назад і 100 доларів. За 3 дні у звичайнісінькому конверті воно прийшло поштою.

За кілька місяців я примудрилася його загубити – зрозуміла це дорогою до Луізіани, де ми планували зустрічати Новий рік. Інших документів, крім затертого посвідчення журналіста, виданого Державним Департаментом, у мене не було. Врятувала ситуацію фотографія прав – я показувала її і “ксиву”, на якій значилися магічні слова Department of State  і далі мене реєстрували в готелях, продавали алкоголь і не відмовлялися приймати до оплати мої кредитні картки. 

 

Поновлення посвідчення обіцяло нові кола пекла. Я поскаржилася американським друзям – вони розсміялися у відповідь: візьми з собою ноутбук і працюй, не гай часу. Як в старому анекдоті: якщо думаєш, що не любиш черги, то ти просто не вмієш їх готувати. 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.