6 грудня 2016, вівторок

Жінки ненавидять одна одну?

коментувати
Західна культурна традиція відрізняється схильністю демонізувати стосунки між жінками

У своєму першому інтерв'ю на посаді прем'єр-міністра Австралії Малкольм Тернбулл відповів на питання про збільшення допомоги жінкам, постраждалим від насильства в сім'ї, словами «справжній чоловік не вдарить жінку». Зважаючи на свіжу статистику про насильство в Австралії, важливість цієї заяви складно переоцінити.

При цьому не менш важливо, щоб і інші лідери підтримали прем'єр-міністра – тільки тоді можна буде змінити те, як суспільство сприймає стосунки між чоловіками і жінками.

Але які ж культурні меседжі існують в суспільстві про стосунки між жінками? Здається, останнім часом у медіа та поп-культурі прийнято вважати, мовляв, нехай жінки і не б'ються одна з одною, але здебільшого одна одну ненавидять. В цій ідеї немає нічого нового.

«Погані дівчата»?

В останнє десятиліття соціологічні дослідження демонстрували, що цькування серед дівчаток найчастіше буває у формі відносної агресії – вербальні та емоційні атаки – на противагу фізичній агресії, поширеній серед хлопчиків.

Ми можемо з такою ж легкістю знайти докази того, що один одного ненавидять саме чоловіки

Це викликало дебати про «поганих дівчат» всіх віків. Але мова йде не про підгрупу жінок, яка вчиняла злочини проти представниць своєї статі.

Як доказ того, що ворожість одна до одної – природний стан для жінок, використовувалися випадки підстав або пліток серед успішних жінок, а також «стервозні» коментарі про жінок-знаменитостей у соцмережах.

Журналісти радо пишуть про конфлікти в Twitter між Тейлор Свіфт і Ніккі Мінаж, Бейонсе і Ріанною, Хлої Кардашян і Ембер Роуз.

Ідея того, що жінки будуть кидатися одна на одну, щоб заслужити увагу чоловіків, також використовується для розваги в таких шоу, як «Холостяк» або «Справжні домогосподарки Мельбурна». Або як жарт, у стендапах Кріса Рока.

Агресія щодо інших жінок подається як традиційна і очікувана частина жіночої поведінки. При цьому коментатори також ставляться до стереотипу «поганої дівчинки» як до щойно зробленого відкриття.

Міф з довгою передісторією

Століттями вважалося, що жінки нездатні до «справжньої» дружби. Вікторіанці описували романтичну дружбу між жінками, але вважали її минущим захопленням, що просто готує жінок до шлюбу. На противагу тривалій дружбі між чоловіками жіноча дружба описувалася як короткострокова, нездатна витримати сварливу жіночу натуру.

У роботі «Про жінок» німецького філософа Артура Шопенгауера, написаної в 1851 році, стверджувалося, що стосунки між незнайомими або малознайомими людьми були «нейтральними», тоді як малознайомі жінки відчувають одна до одної «справжню ворожість».

Як стверджував кримінальний антрополог Чезаре Ломброзо у своїй книзі «Жінка, злочинниця, повія» в 1893 році: «Завдяки постійній взаємній антипатії між ними огида і ненависть виникають у них з найнікчемніших причин, і справа часто доходить до бійок».

Західна культурна традиція відрізняється схильністю демонізувати стосунки між жінками.

Біологічна схильність?

Багато коментаторів, зокрема і сучасні, пояснюють нібито відсутнє почуття сестринства між жінками сексуальними ревнощами. Звучать навіть заяви про те, що це може бути біологічно обґрунтовано – інстинкт, що залишився з тих часів, коли підтримка особини чоловічої статі була необхідна для виживання особини жіночої статі.

Ломброзо був одним з перших, хто підтримав цей дарвіністський погляд на стосунки між жінками. Він стверджував, що конкуренція за ресурси призвела до інстинктивної ненависті до своєї статі серед жінок.

Ці заяви залишаються недоведеними; проте, така позиція стала дуже впливовою.

У дев'ятнадцятому столітті подібні погляди призвели до того, що жінок самих звинувачували в пережитих ними бідах. Коренем проституції називали не капіталізм, а помсту тих, хто вже працював у цій сфері. Вважалося, що повії намагалися опустити інших жінок до свого рівня.

У той же час «шанованих» жінок звинувачували в підтримці моральних стандартів, які перешкоджали реабілітації «занепалих жінок». Журналіст Джон Стенлі Джеймс, який жив у ХІХ столітті, вважав, що саме жінки, а не чоловіки “прагнули забити камінням своїх сестер, які оступилися».

Ці переконання побутують у суспільстві досі. На думку таких авторів, як Саманта Брік на Huffington Post, саме жінки об'єктивізують і принижують привабливих жінок – особливо тих, які прийняли свою сексуальність.

Жінки-професіонали

У ХХ столітті жінки звільнилися від залежності від «чоловіка-добувача», але, на думку суспільства, це не призвело до зменшення ворожості жінок одна до одної. Вважається, що цей феномен просто перекочував у професійну сферу.

Багато хто вірить, що жінки-начальники жорсткіше ставляться до жінок-підлеглих і не хочуть допомагати іншим пробити «скляну стелю» зі страху втратити свою привілейовану позицію.

Знову ж таки, нічого нового.

У тіньовій економіці ХІХ століття власниць борделів звинувачували в тому, що вони ревно охороняють свій привілейований статус від звичайних повій. Вважалося, що мадам обраховують дівчат просто зі злості.

Подібні звинувачення лунали і у сфері легальної економіки. Соціальний реформатор Хелен Кемпбелл у своєму розслідуванні «Заручниці бідності» про жінок-робітниць фабрик (1990) писала: «Жінки-начальниці не тільки так само жадібні, як найгірші з начальників-чоловіків, але навіть хитріші у винаході способів гноблення».

Міф живе

Це правда, що жінки не завжди ставляться одина до одної справедливо – це стосується як робочої сфери, так і особистих взаємин. Але це так само справедливо і щодо чоловіків.

Ми можемо з такою ж легкістю знайти докази того, що один одного ненавидять саме чоловіки – спираючись, наприклад, на статистику того, що велика частина насильницьких злочинів учиняється чоловіками проти чоловіків.

Але сторіччя розповідей про те, що жінки – найгірші вороги одна одній, призвели до формування у нас так званої «схильності до підтвердження своєї точки зору». Ми запрограмовані помічати докази, що підтверджують гіпотезу, в яку ми віримо.

І коли історії про жіночу ворожнечу добираються до наших телеекранів – наприклад, ворожнеча між матерями у фільмі «Рука, що гойдає колиску» (1992) або між чотирма дівчатами в серіалі «Маленькі ошуканки» (2011), вони здаються нам просто більш інтригуючими, ніж стандартний світ чоловічого насильства.

Культурний критик Генрі Менкен колись сказав, що мізогін – це людина, що ненавидить жінок так само сильно, як жінки ненавидять одна одну. Необґрунтовано припускаючи, що всі жінки одна одну ненавидять, ми даємо чоловікам мовчазний дозвіл теж ненавидіти жінок.

Переклад НВ

Спочатку опубліковано на The Conversation. Републікування повної версії тексту заборонене.

Більше точок зору тут

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Алана Пайпер   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.