20 вересня 2017, середа

Путінський режим знищує Росію

коментувати
Кремлівські правителі обожнюють "давати щигля" нашим сусідам і західним "партнерам"

Два путінофільські аргументи під загальною шапкою We need Russians! вселяли неофіту у зовнішній політиці Дональду Трампу лобісти Кремля у Вашингтоні Генрі Кіссінджер, Томас Грем, Дмитро Саймс, і Пол Манафорт і Картер Пейдж, які оберталися у передвиборчій команді кандидата: "Путін потрібен нам для спільної боротьби з "Ісламською державою" і "Путін потрібен нам для протистояння експансії Китаю". Абсурдність першого була докладно розібрана в моєму попередньому тексті на сайті Радіо Свобода. До другої тези у мене складне ставлення – пише російський політолог Андрій Піонтковський для Радіо Свобода.

Перш за все я б переформулював її з російської перспективи:

Нам, Росії, потрібні США для протистояння експансії Китаю. Якщо збереження Росії як тихоокеанської держави (а не, наприклад, збереження влади Башара Асада або невступ Чорногорії в НАТО) є для країни екзистенціальним завданням найближчих десятиліть, то саме йому має бути пріоритетно підпорядкована і вся зовнішня політика країни. Вона повинна будуватися на дуже простих прагматичних засадах, а не на маніакально-депресивних комплексах "еліти", що ностальгує за імперською величчю. Союзником Росії є той, хто не від абстрактних симпатій до нас, а в силу своїх корінних національних інтересів зацікавлений у зміцненні позицій Москви в Тихоокеанському регіоні. І таких союзників має бути якомога більше. Тому що дуже по-різному буде поводитися у відносинах з Росією глибоко інтегрований у глобальну економіку Китай залежно від того, як решта світу сприйматиме перспективу поглинання Росії – з байдужістю або як серйозну загрозу собі.

У цій новій системі координат першим і беззаперечним нашим союзником є Японія. Поглинання Китаєм Далекого Сходу і Сибіру стане для Токіо геополітичною катастрофою. Те ж саме можна сказати і про Південну Корею. Обидві ці держави охоче візьмуть участь у програмі відродження російського Далекого Сходу. Для Європи ця проблема не є такою гострою, як для країн Далекосхідного регіону, але, безумовно, її не надихає перспектива межувати з великою китайською цивілізацією по Уральському хребту.

Кремлівські правителі обожнюють "давати щигля" нашим сусідам і західним "партнерам"

Але ключовою для нас є позиція США – глобальної супердержави та основного економічного партнера Китаю. У другій половині нульових в американському істеблішменті наростала вкрай несприятлива для Росії тенденція втоми від глобальної відповідальності і зростання готовності розділити її в рамках "великої двійки" з Китаєм. Ця тенденція, що стала в тому числі і реакцією на помилки адміністрації Джорджа Буша, досягла свого апогею з протестним обранням Барака Обами, але маятник в американському суспільстві, схоже, тепер гойднувся у зворотний бік. Так вже відбувалося у недавній американській історії після безпорадного президентства Джиммі Картера.

Кандидат Трамп правильно відчув цей настрій і поставив антикитайську риторику в центр своєї передвиборчої кампанії. Трамп і будь-який інший президент США не оголосять Китай "імперією зла", Китай залишиться найважливішим економічним партнером США. Але США спробують визначити межі китайської глобальної експансії. Для нас важливо, щоб не тільки для Росії, але і для США цією червоною лінією став насамперед російсько-китайський кордон.

Росії набагато легше буде відстоювати свої позиції на Далекому Сході, якщо їх разом з нею буде зміцнювати і захищати Великий північний альянс Росії, США, Європи, Японії (North Pacific Treaty Organization). Створення такого альянсу давно повинно було стати центральним завданням нової російської зовнішньої політики. Але ядром його може стати тільки сама Росія, твердо готова відстоювати свій статус тихоокеанської держави. Підкреслю: мова не йде про збивання якогось антикитайського союзу. Немає нічого антикитайського у захисті суверенітету і територіальної цілісності Росії, як це здається геть вже схибленим"євразійцям".

Ідея Північного альянсу в тій чи іншій формі висловлювалася дуже різними прагматичними і позбавленими стандартних стереотипів російськими політиками. Визначте самі, яка з наведених нижче цитат належить Дмитру Рогозіну, а яка Гаррі Каспарову.

"Безоглядна орієнтація Росії на Схід, на мій погляд, неминуче приведе нашу країну до втрати геополітичної суб'єктності. Її самостійна роль зійде нанівець, і, скоріш за все, вона перетвориться в сировинний придаток активного східного сусіда. Китай – дуже сильний гравець, який постійно веде економічну експансію. Неухильно розширюючи межі свого впливу, він вже фактично встановив свою гегемонію майже на всьому азійському просторі. Можливо, деякі націоналісти, вірячи в божественне призначення Росії, скажуть: "А нам ніхто не потрібен – самі впораємося". Вважаю, що в результаті обговорення всі ці утопічні теорії будуть відкинуті. Я не сумніваюся, що, зрештою, і націоналісти, і ліві виберуть вектор європейської інтеграції".

"Нам просто треба увімкнути мізки і притупити пам'ять, яку терзають минулі образи, щоб зрозуміти, що тільки разом США, Європейський Союз і Росія здатні врятувати північну цивілізацію від цивілізаційної загибелі під натиском "південних культур", якщо так можна висловитися. У сьогоднішньому жорстокому і крихкому світі дійсно існують впливові сили, які ставлять під сумнів наше право на життя. І для них ми – росіяни, американці, європейці – всі на одне лице".

Все вищесказане – за здоров'я потенційного російсько-американського союзу. Довгострокового союзу, а не ситуативної угоди про якусь жалюгідну "Ялту-2" за рахунок сусідів на пострадянському просторі. А тепер – за упокій. Ані Трамп, ані Путін не є особистостями достатнього масштабу для здійснення такого стратегічного повороту.

Почнемо з Трампа. Масштаб цього державного діяча визначається його життєвим досвідом ділка на жорсткому ринку торгівлі нерухомістю. Розмовою по телефону з президентом Тайваню Цай Інвень обраний президент поставив під сумнів традиційну для США з часів Річарда Ніксона політику одного Китаю. А наступного дня у відповідь на критику роз'яснив, що зробив це, щоб вибити з КНР торговельні преференції, після чого з задоволенням знову зіллє Тайвань. Хто буде готовий укладати з такою людиною відповідальні стратегічні угоди?

Що стосується Путіна, та й не тільки Путіна, а правителів Росії взагалі, то справа набагато гірша. Ці люди давно вже пройшли точку неповернення у відносинах з Китаєм. Більше десяти років тому я попереджав, що конфронтація із Заходом і курс на "стратегічне партнерство" і фактичну коаліцію з Китаєм ведуть не тільки до маргіналізації Росії, але і до підпорядкування її інтересам Китаю і до втрати контролю над Далеким Сходом і Сибіром, спочатку de facto, а потім і de jure: "Священний союз московського і пекінського імператорів – союз кролика і удава. Він неминуче й дуже швидко приведе до повної поразки Кремля. Ми просто не помітили, як, відчайдушно намагаючись зібрати хоч якихось васалів у нашому "близькому зарубіжжі", Росія сама вже перетворюється на ближнє зарубіжжя Китаю".

Кремлівські правителі обожнюють "давати щигля" нашим сусідам і західним "партнерам", навчившись вимовляти це слово зі скреготом зубів, лавровським риком і путінськими жовнами. Але всі ці так яскраво виражені чудові звички кудись зникають у російських політиків, коли вони їдуть у Пекін підписувати чергові кабальні угоди. Є така чудова міжнародна організація Шанхайська організація співробітництва, створена для "боротьби з однополярним світом". Насправді ШОС виявилася ідеальним інструментом для повного економічного та геополітичного поглинання Китаєм у середньостроковій перспективі колишніх радянських республік Центральної Азії. В наші дні ця перспектива перетворилася в короткострокову.

Нове посткримське розуміння розмитості й умовності державних кордонів повною мірою стосується також і кордонів власне Російської Федерації. А якщо згадати ще про витончену концепцію нашого національного лідера щодо захисту військовими засобами громадян з російськими паспортами або навіть ширше – людей, які відчувають себе культурно належними до великого "Руського міра", де б вони не перебували, загалом закладена солідна правова база для майбутньої анексії російського Далекого Сходу і Сибіру. Ввічливим жовтим чоловічкам навіть паспортів нікому роздавати не доведеться.

Люди, близькі до російсько-китайських офіційних переговорів, в один голос повторюють останнім часом, що китайці дедалі менше обтяжують себе необхідністю прикидатися і що‑небудь удавати. Вони ставляться з відвертим презирством до російської клептократії та її вождів, які підлещуються до них, і вже не соромляться висловлювати ці почуття публічно. Московія повертається в рідну гавань – Імперію династії Юань, – де сформувалися її традиційні духовні скріпи. Ми не повинні забувати, що вже були частиною Великої азіатської імперії в ХІІІ–ХV століттях. І нічого страшного. Так, спочатку вони повбивали нас трошки, але зате зберегли на нашій шиї наших чудових попів, а нашим злодійкуватим князям довірили самим збирати данину.

Є тисяча причин, за якими антинаціональний, наскрізь корумпований, нікчемний і вульгарний, образливий для гідності Росії і росіян режим Путіна повинен піти. Але досить тільки однієї. Цей режим – ліквідаційна комісія Росії, колоніальна адміністрація, як зміг про це переконливо сказати нещодавно в прайм-тайм Першого каналу мій колишній колега по Координаційній раді опозиції Костянтин Крилов.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.