19 жовтня 2017, четвер

Олланд, Путін і червона кнопка

коментувати
Олланд, Путін і червона кнопка
"Війна з тероризмом", про яку з таким пафосом говорять у ці дні світові лідери – це неправильне, безглузде, хибно політкоректне ім'я

Як вчив ще в VI столітті до нашої ери Кун-цзи, речам треба давати правильні імена. Особливо на війні. "Війна з тероризмом", про яку з таким пафосом говорять у ці дні Олланд, Путін, Обама, – це неправильне, безглузде, хибно політкоректне ім'я, - пише російський політолог Андрій Піонтковський для Радіо Свобода.

Тероризм не є якимось військово-політичним суб'єктом, що протистоїть цивілізованому світі, але є одним з методів ведення воєнних дій, який тією чи іншою мірою застосовується в будь-якому воєнному конфлікті. Дуже широко використовували, наприклад, терористів-смертників тамільські тигри у своїй боротьбі проти центрального уряду Шрі-Ланки. Масштабними актами тероризму були килимові бомбардування міських кварталів під час різних воєн. Але ясно ж, що ніхто з тих, хто говорить сьогодні про "міжнародний тероризм", не має на увазі ні тамільських тигрів, ні знищення з повітря Ковентрі, Дрездена, Хіросіми, Грозного...

Тому давайте називати речі правильними іменами і говорити про розгалужену горизонтальну мережеву структуру радикального ісламу ("Аль-Каїда", "Ісламська держава" – це локалізовані в часі та просторі її сегменти), що оголосив війну Заходу і використовує як основний засіб ведення війни терор, тобто свідоме масове вбивство мирних жителів. Мережева структура об'єднує певною загальною ідеологічною матрицею групи, які можуть виникати незалежно в різних регіонах, експлуатуючи локальні проблеми і конфлікти (як "Ісламська держава" в Сирії та Іраку). Замість розгромлених осередків з'являються нові, тим більше що молодих ентузіастів, як і фінансових ресурсів, рухові не бракує.

За своїми цілями й ідеологічними засадами виклик радикального ісламу має тотальний характер. Традиційний тероризм був "прикладним" ремеслом. Суб'єкти, які використовували його, домагалися конкретно окреслених практичних цілей – незалежності якійсь території, звільнення якихось злочинців, політичних поступок, викупу тощо. Тероризм ісламістів – це метафізичний тероризм, що домагається Абсолюту, знищення безбожного Заходу, встановлення Царства Божого на землі у формі Всесвітнього Халіфату. Цілі абсурдні та нереальні, але привабливі для тисяч, а, може, і мільйонів фанатиків. Ця ідеологія не висуває ніяких вимог, не поступок вимагає від акторів світової політики, а повної загибелі всерйоз.

Після кожного гучного теракту режим набухав владою в країні, як клоп кров'ю жертв

А де ж при всьому цьому Росія? Своєю афганської авантюрою Москва, здавалося б, зробила все, щоб спрямувати на себе пасіонарну енергію радикальних ісламістів, яка зростає. Але дивним чином пронесло. Аятолла Хомейні визначив (правда, СРСР) як Сатану-2. Але розпад СРСР зняв з порядку денного ісламістських радикалів проблему Сатани-2, чи то звіриним чуттям вони відчували свою соціальну близькість до російської політичної "еліти", яка в масі своїй пристрасно ненавиділа Захід, що переміг у холодній війні.

Так чи інакше, в 1990‑ті роки наростаючі атаки ісламістів були спрямовані переважно проти Заходу. Нічого не змінила у цьому порядку і перша чеченська війна. Це був класичний конфлікт центру з сепаратистами (яких близько сотні в світі), не навантажений релігійно-ідеологічним змістом. Його офіційний піар-супровід йшов під рубрикою "відновлення конституційного порядку". Друга війна починалася як найважливіший інструмент виборчої кампанії в Росії, як стрижень задуманої єльцинським оточенням операції "Спадкоємець". Духопідйомне "мочить в сортире" згуртувало "встающую с колен" націю і перетворило маловідомого чиновника не тільки у президента країни, але і в національного героя. Як піар-супровід цього разу було обрано боротьбу з тероризмом, і не з якимось тероризмом взагалі, а саме з ісламським екстремізмом.

Пропагандистський криголам, який привів Путіна на пост президента, став основним інструментом, який наступні п'ятнадцять років прорубував йому і його клану дорогу до абсолютної економічної та політичної влади в країні. Влада так часто повторювала, що вона бореться на Кавказі з ісламським екстремізмом ("міжнародним тероризмом"), що це вже стало прогнозом, який сам справджується. Ісламський екстремізм замовляли – ось він і прийшов. Характер поведінки бойовиків і тієї частини населення, що їм співчуває, особливо молоді, змінився. На зміну польовим командирам, котрі переслідували сепаратистські цілі, прийшли люди, які ідеологічно сприймали себе частиною світового джихаду.

Після кожного гучного теракту доморощених ісламських екстремістів надзвичайні повноваження президента і силових структур зростали. Режим набухав владою в країні, як клоп кров'ю жертв. І в кожній з цих трагедій явно стирчали вуха тих же силових структур як співучасників злочинів – і у вибухах будинків, і в "Норд-Ості", і в Беслані, і в волгоградському автобусі. А в Рязані двох терористів з центрального офісу ФСБ схопили за руку при спробі вибуху житлового будинку.

"Сталінський криголам "Адольф Гітлер" використовувався виключно для зовнішньополітичних цілей. Всі свої внутрішньополітичні завдання до початку Великої геополітичної гри кремлівський горець вже вирішив, ставши абсолютним диктатором. "Путінський криголам "Радикальний Іслам" спочатку був задуманий переважно для внутрішнього порядку денного. Але Путін розумів, що його режим – зовсім інший, ніж сталінський, однак не може бути довговічним без переформатування навколишнього простору.

По-перше, пострадянський простір має залишатися під жорстким контролем Кремля, щоб жодна з його країн не змогла вирватися з ланцюга посткомуністичних злодійських паханатів і стати тим самим небажаним прикладом для громадян Росії.

По-друге, Захід повинен бути настільки заляканий, спокушений, розбещений, щоб не тільки не підтримував втікачок, але під конвоєм повертав їх назад у зону домінування російської клептократії.

З перших же своїх днів у владі, ще будучи поглинутим зачисткою внутрішньополітичного поля, Путін не забував про ті зовнішньополітичні завдання, які йому належало вирішувати з допомогою свого криголама. Він прагнув продати себе Заходу як абсолютно тому потрібному захисника від "Радикального Ісламу" і вимагати за цей дах політичну ціну. Ось, наприклад, чудовий пасаж, з раннього Путіна: "Російські солдати сьогодні знаходяться на передньому краї боротьби з ісламським екстремізмом. На жаль, це мало хто помічає. Сьогодні ми є свідками створення екстремістського інтернаціоналу так званої дуги нестабільності, починаючи від Філіппін і закінчуючи Косово. Це дуже небезпечно для Європи, насамперед, тому що там велика кількість мусульманського населення. Це дійсно міжнародний терористичний інтернаціонал. І в цьому сенсі Росія стоїть на передньому краї боротьби з цим міжнародним тероризмом. І за великим рахунком, Європа нам має бути за це вдячна і вклонитися в ноги за те, що ми боремося з ним, поки, на жаль, наодинці" (з виступу в Лондоні у жовтні 2000 року).

Кремлівська мафія майже відкритим текстом пропонує Заходу дах від подальших терактів, але, зрозуміло, на своїх жорстких умовах

П'ятнадцять років наполегливих пропагандистських зусиль не минули марно, і ось, нарешті, після чергового теракту в Парижі президент Франції Олланд летить до Москви вклонитися в ноги тому, хто в дні важких випробувань про всіх про них так думає в Кремлі. З перших годин трагедії в Парижі, яка сталася якраз за день до саміту "Великої двадцятки" в Туреччині вся кремлівська пропаганда з неприхованим торжеством повторювала одну і ту саму нехитру тезу: ось бачите, у нас із Заходом спільний ворог, нам всім загрожують жахливі терористи. Для переконливості була вийнята з рукава відкладена скорбота за загиблими в авіакатастрофі над Синаєм і офіційно визнаний, нарешті, теракт було підверстано до паризького для створення образу спільної долі: "Ми повинні об'єднатися в єдиній "антигітлерівській коаліції" і забути про такі дрібниці, як Україна, яка нас розділяє і перешкоджає нашому військово-політичному союзу".

Ось, наприклад, чисто конкретні рекомендації доброго слідчого Сергія Маркова: "Треба терміново припиняти конфлікт Росії і Заходу через Україну. Хунту замінити технічним урядом, змінити Конституцію, прибрати неонацистів, провести нові вільні вибори. Київська хунта – це одна з головних перешкод для спільної боротьби США, ЄС і Росії проти терористів". А в ролі злого слідчого виступив скептично налаштований парламентарій у телепрограмі з Володимиром Соловйовим, який "не впевнений, що теракту в Парижі вистачить, щоб почали розмовляти з Путіним". Блаженний Айфончик прямо заявив на прес-конференції в Манілі, що теракти в ЄС та іншому світі відбуваються з тієї причини, що країни Заходу тримають курс на ізоляцію РФ.

"Звернення росіян до народів Європи"

Кремлівська мафія майже відкритим текстом пропонує Заходу дах від подальших терактів, але, зрозуміло, на своїх жорстких умовах. Те, що Москва має агентуру і володіє певним впливом у джихадистських структурах, давно не секрет. Це і люди, завербовані ще КДБ по лінії "національно-визвольних рухів", і саддамівські офіцери, котрі навчалися в СРСР і становлять сьогодні кадровий кістяк "Ісламської держави", і молодий поріст кавказьких воїнів Аллаха, яких ФСБ дбайливо постачає іноземними паспортами і спрямовує на Близький Схід.

(...) На "двадцятці" Путін публічно кидає в обличчя королю Саудівської Аравії звинувачення в тому, що той протегує терористичний нафтобізнес, навіть підтверджує його оперативними "відеодоказами". А насправді наш дорогий друг непримиренний борець з тероризмом Асад є основним бенефіціаром цього злочинного бізнесу, а путінський МЗС як шуліка кидається прикривати свічкові (нафтові) заводики "Ісламської держави" від союзницької французької авіації. Асада, Путіна та "ІД" об'єднують, виявляється, не лише геополітика, але й спільний бізнес.

При цьому Москва звинувачує Францію в порушенні міжнародного права – не отримали-де французи ані запрошення легітимного Асада, ані резолюції Ради Безпеки ООН. Але днем раніше ті ж Сергій Лавров і Володимир Путін дуже довго і докладно розповідали, як відтепер вони будуть мочити на Близькому Сході кого завгодно і як завгодно без всяких запрошень і резолюції, а виключно з огляду на своє законне право на самооборону і відплату, гарантоване Статутом ООН. А у французів, значить, немає такого права на самооборону?

Суперечка вдало господарюючих у Сирії суб'єктів з Французькою республікою не завадить, однак, президенту Олланду 26 листопада прибути в Північну Каноссу для обговорення доленосних питань своєї безпеки. Вся політична Франція – від троцькіста Меланшона до фашистки Ле Пен – проводжає його в цю історичну поїздку зі співом Марсельєзи. Майже дозрілого клієнта приймуть у Москві з найвищими почестями. Його навіть приведуть у Національний центр управління обороною на Фрунзенській набережній. Ні, ні, про безвідповідальні удари по спільному нафтовому бізнесу "ІД", Асада і Кремля не може бути й мови. Але Олланду дадуть можливість взяти участь в операції "Відплата", натиснувши разом з Путіним на яку-небудь червону кнопочку: "За Париж! За кавалера Ордена Почесного легіону Тимченка! За Батьківщину! За Ротенбергів! Вогонь!"

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.