5 грудня 2016, понеділок

Кремль готується здати Путіна

коментувати
Короткочасна ейфорія "Кримнаш" не означала санкції "батькові нації" на нескінченну гібридну війну

Авторитарний персоналістський режим не може пережити наочної зовнішньополітичної поразки, неважливо якого характеру – військової, економічної, ідеологічної, моральної. Така поразка автоматично десакралізує першу особу та руйнує засадничий міф про непогрішимість вождя та всього проекту в цілому. Спрацьовує безжалісна логіка споріднених за духом систем – кримінальних спільнот. Опущений пахан – вже не пахан. Так і путінський режим міг би пробігти на своїх кривих ніжках ще якусь дистанцію, кожним додатковим роком свого злочинного існування необоротно руйнуючи шанси на майбутнє Росії, якщо б не спіткала його українська катастрофа.

(...) Фатальною помилкою путінського режиму стала не стільки навіть анексія Криму, скільки її презентація urbi et orbi у відомій промові Путіна 18 березня 2014 року та його подальших виступах як першого кроку в реалізації амбітної концепції "Руського світу". Спочатку Путін мав конкретне прагматичне завдання – блокувати європейський вектор розвитку України, в жодному разі не дозволивши цій країні вирватися з євразійської мережі кримінальних паханатів й обрати цивілізовану модель економічної та політичної конкуренції. Такий вибір міг би стати заразливим прикладом для російського суспільства та підірвати духовні скріпи путінського режиму. Анексія Криму розглядалася Путіним як один з інструментів розв'язання української проблеми, а не як початок духопідйомної кампанії збирання "Російського світу". Спочатку Путін і не замислювався про історичну місію збирача земель руських. Його цілком задовольнили б набагато скромніші лаври – душителя української антикримінальної революції.

Але 18 березня "хорошого Гітлера" понесло в ейфорії його кримського "тріумфу", і він став заручником позначеного в серії промов та інтерв'ю міфу "Руського світу", учнівського рімейку ідеологем "Третього рейха" – роз'єднаний народ, збирання історичних земель, націонал-зрадники, захист росіян і російськомовних у всьому світі, унікальний генетичний код із додатковою хромосомою духовності, арійське плем'я, яке зійшло з Карпатських гір і поширилося на півсвіту до форту Росс у Каліфорнії.

(...) Початковий телепропагандистський ефект був приголомшливий. Здавалося, що 18 березня 2014 року – 2 серпня 1914 року: вся країна з прапорами, іконами, портретами царя, георгіївськими стрічками встала на коліна перед резиденцією в Ново-Огарьово. Суворі пролетарські вожді "Лівого фронту", засуджені за організацію зрадницького бунту в день інавгурації государя-імператора, вірнопідданьски волали зі своїх похмурих катівень: "Хай живе Володимир Володимирович Путін, збирач земель руських!" Буржуазні опозиційні дамочки кокетливо кидали до ніг брутального Переможця букети вишуканих компліментів.

Але романтичне перезавантаження засадничого міфу виявилося фатальним, воно вимагало динаміки, картини безперервно розширюваного всесвіту "Руського світу". Статика, будь-який натяк на відступ смертельні для диктатора, породжують саме серед найпалкіших прихильників страшну підозру: "Цар несправжній!". Тому була негайно запланована наступна після Криму мета експансії "Руського світу" – "Новоросія", споконвічно російські землі, незаконно передані Україні жидобільшовиками, бог їм суддя, після революції 1917 року.

Карикатурна химера "Руського світу" – божевільна спроба старіючого диктатора повернутися в машині часу

Щодо Заходу було розв'язано інтенсивний ядерний шантаж, що мав на меті залякати країни НАТО, паралізувати їхню волю і змусити ухилитися від виконання своїх зобов'язань за статтею V статуту НАТО в разі появи вже в Прибалтиці "ввічливих зелених чоловічків". "Ви готові померти за Нарву?" – звертався до Заходу Путін. Нещодавнє дослідження громадської думки в європейських країнах НАТО показало, що тільки у Польщі та Великобританії більшість висловилася за надання військової допомоги балтійським державам у разі російської агресії. Але цей результат, що багато говорить про пенсійну ментальність старенької Європи, залишився єдиною "перемогою" "Руського світу". У решті напрямків концепція Путіна зазнала серйозної поразки.

(...) Путінська агресія величезною мірою сприяла формуванню в Україні громадянської нації не на етнічних засадах, а на світоглядному принципі європейського вибору, вірності історичним традиціям "Київської Русі". У цивілізаційному сенсі війна, нав'язана Путіним Україні, стала для її громадян усіх національностей битвою Київської Русі та Золотої Орди. Росіяни в Україні переважно відкинули ідеї "Новоросії" та "Руського світу", підтримали антикримінальну революцію й усвідомили себе патріотами української держави.

Правління Путіна починалося війною, яку розв'язало оточення Єльцина, щоб привести до влади свого ставленика. Правління Путіна закінчується війною, яку він розв'язав сам, щоб утриматися у владі та зробити її довічною. Обидві війни він по-різному, але однаково ганебно програв.

Провалився і ядерний шантаж, спрямований проти Заходу і передусім США. Путінський порядок денний не мав на меті перетворення на радіоактивний попіл ненависних США, чого можна було б досягти тільки ціною взаємного вбивства в ході повномасштабної ядерної війни. План був значно скромнішим: максимальне розширення "Руського світу", розпад НАТО, дискредитація та приниження США як гаранта безпеки Заходу. В цілому це стало б реваншем за поразку СРСР у Третій (холодній) світовій війні, так само як Друга світова війна була для Німеччини спробою реваншу за поразку у Першій.

"Парадокс Нарви", здатність Путіна одним кроком поставити весь Захід перед немислимим вибором – принизлива капітуляція і вибуття зі світової історії або ризик ядерної війни з людиною, що перебуває в іншій реальності, – став найсерйознішим викликом для цивілізованого світу. Особливо з огляду на настрої гедоністичної Європи. Сьогодні на Заході немає політиків масштабу Черчілля і Рузвельта, але схоже, що колективний західний Чемберлен, повільно розвертаючись, знайшов-таки адекватну відповідь на нарощуваний ядерний шантаж Москви. Ядерна риторика Кремля, спрямована на підрив ключової статті статуту НАТО, була почута, проаналізована й мала адекватну реакцію: було ухвалене рішення про постійне розміщення на території країн Балтії та Польщі військових контингентів НАТО разом із американськими військовослужбовцями.

Розміри цих контингентів не мають великого значення. Вони не розраховані на наступальні дії, і, треба сподіватися, їм не доведеться брати участь і в оборонних операціях. Принциповим є сам факт присутності американських солдатів і офіцерів. Вони – жива зброя стримування, заручники-смертники, якщо хочете. Весь розрахунок кремлівських шантажистів, які майже рік теревеніли про радіоактивний попіл імені пана Кисельова та сміхотливі "Іскандери" незрівнянної пані Семенович, будувався на тому, що, ввівши до балтійських країн "ввічливих зелених чоловічків" і розмахуючи ядерним дрюком, вони залякають і паралізують Європу та США. Символічна присутність американських військовослужбовців у районі Нарви психологічно розвертає ситуацію на 180 градусів. Тепер поява там першого "зеленого чоловічка" автоматично означатиме вступ Російської Федерації в повномасштабну війну із США. Отже, екзистенційне питання адресоване тепер не Заходу, а Путіну та його найближчим бізнес-партнерам.

(...) Карикатурна химера "Руського світу" з його сакральним Херсонесом – це божевільна спроба старіючого диктатора повернутися в машині часу на двадцять три роки назад, переграти розпад Радянського Союзу, цього разу за югославським сценарієм, і продовжити агонію своєї гнилої клептократії, припудривши її ідеократичним проектом Великого стилю на зразок гітлерівського фашизму чи сталінського комунізму. Ця спроба приречена на поразку, насамперед тому, що ментальність росіян не змінилася за ці роки. Короткочасна ейфорія "Кримнаш" не означала санкції "батькові нації" на нескінченну гібридну війну за "захист етнічних росіян і російськомовних" на всьому пострадянському просторі. Недарма зведення про наші втрати у Донбасі є сьогодні найбільш засекреченою інформацією в країні, а батьки загиблих змушені ховати своїх дітей таємно.

"Нам, росіянам, у гурті і смерть не страшна", – бадьоро відрапортував Верховний Головнокомандувач рік із гаком тому. Помер у гурті, але не гідною, а ганебною смертю "Руський світ" – від перенапруги під час невдалої спроби братського зґвалтування України. Поразка в Україні – це для Кремля не лише втрата перлини в короні уявної імперії та руйнація усіх його "інтеграційних" потуг. Це насамперед успішне повалення повсталим українським народом бандитського режиму, клону путінської клептократії.

Уявіть собі на хвилину, що 1956 року Радянський Союз не зміг би придушити угорське антикомуністичне повстання і воно перемогло б. СРСР не проіснував би тоді ще довгих 35 років – комуністичні режими у Східній Європі перекинулися б протягом року з очевидними політичними наслідками для Москви. Україна для Росії – фактор набагато вагоміший, ніж Угорщина для СРСР. Крім того, в радянського режиму були впевнені, ідеологічно мотивовані прихильники. А в путінської Росії, позбавленої міфологічних покривів, таких прихильників і захисників не може бути в принципі.

За всіма законами життя та смерті авторитарних режимів путінська клептократія не переживе української катастрофи. Але кремлівські лідери спробують втриматися біля солодкого пирога влади-власності, вдавшись до стандартного прийому політичного ребрендингу. До болю знайомі слова «товариш Путін припустився серйозних прорахунків щодо українського питання» та «виявився наш Батько не Батьком, а сукою» ось-ось мають зірватися з вуст найближчих соратників вождя і вже заповзають шерхітливим шепотом на сторінки ще вчора лояльних щодо Кремля засобів масової інформації. І хтось із найжалюгідніших вже відпрацьовує в спортивному залі у бронежилеті та памперсах своє емоційне звернення до нації: «Як вільно дихається у звільненому Арканарі!»

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.