7 грудня 2016, середа

Як Путін вибереться з сирійського капкана

коментувати
Серйозну загрозу безпеці Росії та всьому світу являє сьогодні навіть не стільки сама воєнна авантюра в Сирії, скільки сформована ментальність постукраїнського Путіна, його вимушена поведінка наркомана й азартного гравця

"Сирійська психічна" ось уже майже місяць ведеться Росією та її братськими шиїтськими терористичними угрупованнями ("Хезболла", Корпус вартових ісламської революції). Хід її підтверджує оцінку мотивів, комплексів, задумів вищого російського керівництва, висловлену мною напередодні цієї війни. Вся кремлівська демагогія про "антигітлерівську коаліцію", про боротьбу з "Ісламською державою", яка рветься в Росію і яку необхідно зупинити на далеких рубежах, була прикриттям для того, щоб разом з нашими доблесними союзниками допомогти Асаду фізично знищити будь-яку опозицію, а потім заявити всьому світу: в Сирії є тільки дві сили – Асад та "ІД", вибирайте, будь ласка! – пише Андрій Піонтковський для Радіо.Свобода.

Врятувати рядового Асада – це не єдиний мотив останньої (last or latest?) путінської авантюри. Але для Путіна це рішення дуже органічне і має глибоко особистісний характер. Це не просто солідарність диктаторів. У сутінковій свідомості Путіна і більшості представників російської "еліти" вся політика США на Близькому Сході (на мій погляд, безпорадна і провальна) – це підступна змова Барака Обами, спрямована насамперед проти Росії і особисто проти Володимира Путіна. Першим мучеником став Каддафі, наступним намічений Асад, а вже після Асада – Путін. На Путіна величезне враження справила жахлива смерть Каддафі. І тоді, підозрюю, він самому собі поклявся, що нічого подібного з сирійським президентом не станеться: якщо таке трапиться з Асадом, то наступним буде сам Путін. З тих пір дупа Асада стала такою ж сакральною цінністю російського народу, як і Херсонес.

Всі цілі екзотичної заморської експедиції – внутрішньополітичні. А надто – "особистополітичні" цілі диктатора, єдиним всепоглинаючим завданням якого є довічне утримання влади. Найстрашніше для будь-якого диктатора – зовнішньополітична поразка: оточення в подібних ситуаціях втрачає віру в непогрішність вождя і в найбільш рішучих руки мимоволі тягнуться до віртуальних шарфиків і табакерок. Історичних прикладів – тьма.

Путін зазнав дуже серйозної ідеологічної й політичної поразки в Україні. Всі ідеологеми, які були проголошені в історичній кримській промові, – "Російський світ", "Новоросія", возз'єднання споконвічних російських земель – виявилися непереконливими. Найчутливішим ударом стали для російського президента умонастрій і поведінка російських громадян України, які в переважній своїй більшості відкинули химеру "Російського світу", усвідомивши себе спадкоємцями Київської Русі, а не Золотої орди. Та і росіяни в самій Росії розчарували "національного вождя". Підтримавши спершу, сидячи в затишних кріслах біля телевізора, анексію Криму, вони не виявилися ентузіастами війни і подальшої "братнього розчленування".

Процес виродження російського соціуму досяг за п'ятнадцять путінських років таких загрозливих масштабів, що про моральну катастрофу заговорили у своїх антитиранських памфлетах навіть найталановитіші публіцисти нашої епохи Кох, Павловський, Кашин, які довгі роки вірою і правдою служили режиму. Але все-таки бойовик Моторола – поки ще не обличчя сучасної Росії. Нацистська міфологія "Русского мира" – вся ця маячня про нашу додаткову хромосому духовності, про унікальний генетичний код, про роз'єднану націю, про арійське плем'я, oj спустилося з Карпатських гір, про смерть, яка для нас, росіян, "на миру красна", – не дуже-то, як з'ясувалося, сприймалася широкою російською аудиторією. Один кремлівський інородець, з-поміж тих, хто, за висловом напівзабутого класика, пересолюють щодо великоросійського шовінізму, в розпал кримнашистської ейфорії по-холуйськи назвав Путіна "хорошим Гітлером" – не покотило: наш добрий православний народ швидше вже готовий був побачити у своєму вождеві хорошого Сталіна.

У будь-якому разі необхідно було різко змінювати пропагандистський порядок денний, відволікати увагу від поразки в Україні. І сирійської кампанією Путін впорснув у вени російського суспільства і його так званої еліти кінську дозу імперського наркотику. Похід за три моря видався вдалою піар-знахідкою, що вирішує цілий ряд важливих психологічних завдань: забути про провальну українську конфузію, повернути в п'янке повітря тріумфу "Російської весни-2014"; одночасно зняти незручність і дискомфорт, які все-таки відчували росіяни, вбиваючи настільки схожих на них українців, нехай навіть і жидобендеровців; мобілізувати маси в дусі нашої знаменитої "всесвітньої чуйності" в ході захоплюючої колоніальної експедиції.

Безкарне – до пори до часу – бомбування дуже далеких від нас іновірців, до того ж поголівно оголошених терористами, набагато краще продається масовому російському глядачеві, ніж тягучі донецькі перестрілки. Дається взнаки школа кавказьких воєн. Як сказав наш брутальний альфа-самець, ми, воїни-інтернаціоналісти, не відрізняємо шиїтів від сунітів, всі вони для нас на одне лице. Росія вже влізла в саме пекло релігійної війни проти півтора мільярдів чоловік. І найголовніше для Росії, що встає з колін: її сакральна "Кузькина мать" воєнторгу не дуже переконливо виглядала в занехаяних сепаратистських околицях. А ось розгорнути цю ідеологему на всю її міць у вотчині англосаксонського світу, в невралгічному центрі глобальної політики – на Близькому Сході!

Сирія – колиска православ'я. Відсіль грозить ми будемо гордовитому піндосу і нерозумним хозарам, цій, як влучно висловився наш бойовий товариш аятолла Хаменеї, раковій пухлині всередині ісламського світу. Гра на великодержавній антипіндосській хвилі – єдиний спосіб утримання влади, що залишився в Путіна, бо він прекрасно розуміє: його мафіозна "економіка друзів" не може забезпечити ні гідного життєвого рівня населенню, ні технологічного розвитку – країні. І справа зовсім не в санкціях, які просто прискорюють процес гниття путіноміки. Чудово висловився днями один великий урядовець, сенс ось у чому: "Те лайно, яке ми виробляємо в несировинній сфері, ми можемо продавати іншим країнам, тільки якщо попередньо введемо в них війська й ізолюємо їх від решти світу. А вибрати собі гідну нішу в світовому розподілі праці, як Китай, наприклад, ми не можемо собі дозволити, тому що ми – велика держава".

Помри, але краще, ніж дрібний інтернет-шахрай Леонід Марінічев, не скажеш! Нікому раніше не вдавалося охарактеризувати економічну, політичну та ідеологічну суть путінізму так влучно і так простодушно. Я б тільки додав, що і власний народ годувати тим самим лайном, яке він, бідолашний, і виробляє, можна буде тільки вкупі з величезною і все зростаючою дозою імперського наркотику.

Серйозну загрозу безпеці Росії та всьому світу являє сьогодні навіть не стільки сама воєнна авантюра в Сирії, скільки сформована ментальність постукраїнського Путіна, його вимушена поведінка наркомана й азартного гравця. Махнувши рукою на економіку, глава ядерної держави буде тепер для збереження своєї влади кидатися з однієї зовнішньополітичної авантюри в іншу, змінювати в цьому "світовому казино" дошки або столи, на яких він грає, до кінця. Свого, Росії, світу? Смертельно ображений на Захід за те, що Його, найбагатшу людину планети, не прийняли у справжні буржуїни, наш нічний портьє загрожує світу з рукава френча Brioni висохлою сталінською рукою.

За гарного нічного портьє з його дуже поганим оточенням ось вже 15 років б'ються російські системні ліберали. "Оточення президента стає для нього проблемою, і з цим баластом російське держава входить у кризу", - зухвало кидають в обличчя государю його найвірніші слуги - захисники престолу. Нічний портьє вже встиг убити Юрія Щекочихіна, Ганну Політковську, Бориса Нємцова, а вони все ще себе вмовляють, що ці злочини - лише гідні жалю ексцеси виконавців із найближчого оточення диктатора, а збереження самого портьє у владі є для країни запорукою продовження і поглиблення болючих, але настільки цілющих для економіки ліберальних реформ. Зараз системні ліберали дуже переживають з того приводу, що улюбленого нічного портьє знову - вкотре - підставило його одіозне оточення і він потрапив у новий капкан, на цей раз сирійський. Але це не так вже страшно. Головне, що Кримнаш: "Сьогодні фактичне визнання Криму існує у вигляді зняття цього пункту з порядку денного переговорів про нормалізацію відносин Європи, США і Росії". А з сирійської пастки вони портьє обов'язково витягнуть: на допомогу поспішають дуже серйозні люди. Ці креативні вершки суспільства вже запропонували на вибір три визначення перемоги в Сирії:

Воєнна операція Росії в Сирії досягла кількох стратегічних цілей і може бути згорнута в будь-який момент. Вихід із Сирії буде оцінений як велика перемога російської зовнішньої політики. Може бути названа одна з трьох причин: ми виходимо з конфлікту, тому що досягнуто повної і переконливої перемоги; тому, що наші союзники далі можуть справлятися з ісламістами без нас; нарешті, з тієї причини, що російський наступ на "Ісламську державу" не отримав належної підтримки міжнародного співтовариства. У будь-якому разі, це має бути splendid little war у класичному вигляді: у Кремлі зробили висновки з помилок, допущених на Донбасі. Рейд проти ворогів європейської цивілізації на Близькому Сході повинен бути рішучим і швидким, після чого в гру вступають дипломати. Після Сирії починається "перезавантаження перезавантаження".

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.