5 грудня 2016, понеділок

Фатальна помилка путінського режиму

коментувати
Російський президент став заручником оприлюдненого в серії промов та інтерв'ю міфу "Русского мира"

Сталін правив 31 рік. Брежнєв – 18 років. Путін – вже майже 17, якщо рахувати з дня його призначення прем'єр-міністром Росії і наступником Єльцина. Протягом свого достатньо довгого життя мені довелося спостерігати (в якості рядового політизованого пересічного жителя – підлітка, дорослого і людини похилого віку) смерть кожного з них. Особисті враження доповнювалися читанням мемуарної та історичної літератури. Дуже різні люди і різні обставини. Але всі три смерті шикуються в якийсь єдиний смисловий триптих довгого прощання з досвідченим комуністичним століттям (1917-2017). Трагедія комунізму, його фарс і його постмодерністський абсурд, - пише російський політолог Андрій Піонтковський для Радіо Свобода.

За сотню років великі лиходії Революції (Ленін, Троцький, Сталін) спочатку перетворилися на смішних немічних старців (Брежнєв, Андропов, Черненко), а потім, окропившись живою водицею номенклатурної приватизації, обернулися моложавими сексапільними нафтотрейдерами з хокейними ключками (Путін, Ротенберг, Тимченко). Ці чисто конкретні пацани і є справжні спадкоємці Жовтня, остання генерація його вождів, закономірний і неминучий підсумок еволюції "нового класу". Життя після смерті вдалося.

Це для них десятки мільйонів жертв столітнього експерименту (лузерів, в їх термінології) угноїли грунт. Їм більше немає чого бажати. Для них настав персональний фукуямівський кінець Історії. У них немає і не може бути проекту майбутнього. Вони вже у вічності. Яку ж, виявляється, мав рацію Свидригайлов, коли говорив, що вічність може виявитися сільською закоптілою банькою з повзаючими по кутах разбухшими павуками! У нашому випадку – ветеранами дрезденської резидентури, кооперативу "Озеро" і їх "ліберальною" обслугою, складовою вірнопідданої доповіді про благодатний десятирічний занепад. Захлопнута чорна діра російської історії. У найближчі роки – а може бути, і місяці – вже після здійснення політичної смерті третього аватара ми дізнаємося, поглинула ця діра Росію назавжди або у неї все ж таки залишився шанс вирватися з неї відчайдушним зусиллям. І кожного разу – у 1953-му, в 1982-му, в 2016-му – смерть сакрального фараона, що наближається, першою передчувала і приходила в хвилююче збудження зграя наближених, які прагнуть перехопити владу.

Зима 1952 року взагалі була одним з найдраматичніших періодів в російській, а може бути, і світової історії. Падаючий у безумство вождь задумав голокост в масштабах СРСР, нову нещадну чистку номенклатури і Третю світову війну. Але послабивши в силу віку хватку над спецслужбами, приблизив свою кончину. У 1982 році інтригувати проти Брежнєва, що вмирає, став сам вже перебуваючий біля дверей гробу, але ще підключений до життєзабезпечуючої апаратури шеф КДБ Андропов. Важка і тривала політична смерть третього аватара почалася 27 лютого 2015 року в Ніч Сил Спеціальних Операцій ритуальним вбивством неподалік від Червоної площі лідера опозиції Бориса Нємцова. Не тому, що це було першим його тяжким злочином. А тому, що воно послужило сигналом до першого серйозного виступу проти нього значної частини спецслужб.

Навряд чи кадирівці будуть приречено чекати, поки їх розформують, раззброять і пошлють служити на Далекий Схід

Чекісти заарештували кадирівських бойовиків, безпосередніх виконавців злочину, і намагалися просунутися вгору по ланцюжку організаторів і замовників, принаймні аж до Кадирова, не тому, що попіл вбитого стукав їм у серце. А тому, що вони вирішили скористатися цим вбивством для розгорнутої атаки на путінський "Проект Кадиров", яким генерали спецслужб були вкрай незадоволені з самого початку, вважаючи, що той позбавив їх "перемоги" в Чечні.

"Проект Кадиров" існує вже понад десятиліття. Кадирова-батька силовики, швидше за все, гримнули на трибуні в День Перемоги 2005 року. Але чому ж саме зараз вони осміліли і зважилися кинути Путіну відкритий і публічний виклик? А тому, що на вершині влади вже добре знають те, про що поки не здогадуються щасливі телепузики, яким розповідають про великі геополітичні перемоги Росії, що встає з колін. Путін ще щодня плаває в басейні, але від нього вже смердить політичною смертю. І шакали це прекрасно відчувають.

Авторитарні персоналістські режими можуть багато. Майстерно комбінуючи оруелівські і хаксліанські маніпуляційні технології, вони здатні досить довго підтримувати в своїх ізольованих ареалах "політичну стабільність", що плавно переходить в омертвляння соціуму. Але диктатура не може пережити явного зовнішньополітичного ураження (неважливо, якого характеру – військового, економічного, ідеологічного, морального). Така поразка автоматично десакралізує першу особу, руйнує структуроутворюючий міф про непогрішимість вождя і проекту в цілому. Спрацьовує безжалісна логіка систем, споріднених за духом, – кримінальних співтовариств. Опущений пахан вже не пахан.

Так і путінський режим міг би пробігти на своїх кривих ніжках ще якусь дистанцію, кожним додатковим роком свого існування безповоротно руйнуючи шанси на майбутнє Росії. Якщо б не спіткала його українська катастрофа. Неможливо не згадати в цьому зв'язку проникливе зауваження Андрія Амальріка, зроблене близько півстоліття тому: "Отчего всякое внутреннее дряхление соединяется с крайней внешнеполитической амбициозностью, мне ответить трудно. Может быть, во внешних кризисах ищут выхода из внутренних противоречий. Может быть, наоборот, та легкость, с которой подавляется всякое внутреннее сопротивление, создает иллюзию всемогущества. Может быть, возникающая из внутриполитических целей потребность иметь внешнего врага создает такую инерцию, что невозможно остановиться, – тем более что каждый тоталитарный режим дряхлеет, сам этого не замечая".

Фатальною помилкою путінського режиму стала не стільки навіть сама анексія Криму, скільки її презентація urbi et orbi у знаменитій промові Путіна 18 березня 2014 року і його подальших виступах як першого кроку в реалізації неоімперської концепції "Русского мира". Спочатку у Путіна було конкретне прагматичне завдання – блокувати європейський вектор розвитку України, ні в якому разі не дозволити цій країні вирватися з євразійської мережі кримінальних паханатів, вибравши сучасну модель економічної і політичної конкуренції. До 18 березня Путін і не думав про історичну місію збирача земель руських, але незабаром він став заручником оприлюдненого в серії промов та інтерв'ю міфу "Русского мира".

Романтичне перезавантаження системоутворюючого міфу виявилося фатальною, воно вимагало динаміки, картинивсесвіту, що безперервно розширюється. Статика, будь-який натяк на відступ смертельні для диктатора, породжують як раз серед найпалкіших прихильників страшну підозру "Цар не справжній!". Тому була негайно запланована наступна після Криму мета експансії – "Новоросія", споконвічно російські землі, незаконно передані Україні жидобільшовиками, Бог їм суддя, після революції 1917 року. Але росіяни в Україні в своїй більшості відкинули ідеї "Новоросії" і "Русского мира", підтримали антикримінальну революцію і проявили себе патріотами української держави. Правління Путіна починалося війною, розв'язаною оточенням Єльцина, щоб привести до влади свого ставленика. Правління Путіна закінчується війною, яку він розв'язав сам, щоб утриматися при владі і зробити її довічною. Обидві війни він по-різному, але однаково ганебно програв. Всі повітряно-космічні вправи в Сирії – всього лише жалюгідна спроба припудрити фундаментальну поразку в Україні продовженням фейкового телевізійного банкету.

У подібних ситуаціях силові клани стандартно переходять від боротьби за вплив на вождя до боротьби за владні позиції після вождя. Саме ескалацію цього процесу ми спостерігаємо в останні місяці і особливо в останні тижні. Темп подій наростає. У своєму попередньому тексті для Радіо Свобода я зафіксував хроніку подій і поточний стан битви кремлівських престолів на 5 квітня. От пейзаж: спроба Путіна і Бастрикіна закрити розслідування вбивства Нємцова сміховинним призначенням організатором та замовником втікача водія Мухудінова. У відповідь сенсаційне підвищення силовиками рівня протистояння, злив ними через "Нову газету" і доповідь Яшина добре підкріпленого оперативною інформацією доносу на свого бойового товариша вірного зброєносця Путіна і близького друга Кадирова генерала армії Золотова. Золотова фактично названо організатором вбивства, і, отже, Путіна можна назвати замовником. Це – оголошення війни без правил і на взаємне знищення. Особливо в той момент, коли готується міжнародне розслідування вбивства Нємцова. Розлючений Путін перепризначив на новий термін Кадирова, як знак недовіри до своєї alma mater ліквідував дві чекістські контори і сформував свою опричнину з 400 000 бійців, які здобули право стріляти в натовп і підлеглих особисто Золотову. А Золотов був призначений постійним членом Ради безпеки, Політбюро ЦК КПРС сучасної Росії.

Все це дозволяє мені наступним чином охарактеризувати ситуацію, що склалася під кремлівським килимом, станом на ранок 6 квітня 2016 року: країною править трійка – Путін, Золотов, Кадиров – з надзвичайними повноваженнями. Ця трійка правила... рівно до 11 квітня, коли на президентському сайті з'явився указ з поправками до указу від 5 квітня. Однією з поправок вибивалася табуреточка "постійного" з-під ніг генерала армії Віктора Золотова. Новоспечений член Політбюро на шостий день після свого призначення демонстративно опускався в кандидати в члени Політбюро. Неприємності почали відбуватися і з Кадировим: 14 квітня на щорічній зустрічі вождя з народом правдоруб Доренко, що опинився в кущах, поставив тираноборливе питання. Тиран змушений був промимрити: Кадиров і його батько "воювали з нами в лісах", і хоча Кадиров-молодший з того часу багато чого усвідомив, у деяких питаннях він здійснює іноді серйозні помилки. Не можна було показувати Касьянова в інстаграмі в оптичному прицілі. Касьянова треба було показувати голим в ліжку.

З не меншою цікавістю 20 тисяч кадирівських бійців читали 11 квітня за ранковою кавою з олівчиком у руках, підкреслюючи найбільш вдалі місця, інтерв'ю якогось Заїкіна в "Новій газеті" під назвою "Як Путін ліквідував армію Кадирова". Навряд чи, однак, ці бійці будуть приречено чекати, поки їх розформують, раззброять і пошлють служити на Далекий Схід, щоб вони там безслідно зникли, як це мариться пану Заїкіну.

Спеціальні служби, включаючи кадирівську "дику дивізію", вступають у знайому по 1953 і 1982 рокам стадію боротьби всіх проти всіх, в якій вже немає верховного арбітра, здатного створювати або ліквідовувати армії. Обрізання постійного члена Золотова через кілька днів після його тріумфального піднесення – серйозна втрата обличчя для людини, яку Золотов покликаний охороняти від усіх посягань на його верховну владу. Тепер зрозуміло, чому чекісти так зухвало кинули виклик в лютому 2015-го і так різко підняли ставки в лютому 2016-го. У них є важелі тиску, вони продемонстрували, що можуть ними ефективно користуватися. Багато з тих, що зчепилися, вже, мабуть, розуміють: їх потяг у вогні і їм нікуди більше бігти.

Отчего всякое внутреннее дряхление соединяется с крайней внешнеполитической амбициозностью, мне ответить трудно. Может быть, во внешних кризисах ищут выхода из внутренних противоречий. Может быть, наоборот, та легкость, с которой подавляется всякое внутреннее сопротивление, создает иллюзию всемогущества. Может быть, возникающая из внутриполитических целей потребность иметь внешнего врага создает такую инерцию, что невозможно остановиться, – тем более что каждый тоталитарный режим дряхлеет, сам этого не замечая

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.