24 квiтня 2017, понеділок

Біси з хворої підсвідомості російської еліти

коментувати
Післязавтра у Варшаві відкривається саміт НАТО, на якому альянс спробує боязко і сором'язливо протистояти війні, одним з ключових інструментів якої є відвертий ядерний шантаж

Післязавтра у Варшаві відкривається саміт НАТО, на якому альянс спробує боязко і сором'язливо, під вигуки німецького (шредерівського) міністра закордонних справ "Припиніть брязкання зброєю!" протистояти чотирма символічними батальйонами-заручниками гібридній війні, розгорнутій Кремлем проти трьох балтійських держав. Війні, одним з ключових інструментів якої є відвертий ядерний шантаж, - пише Андрій Піонтковський для Крим.Реалії.

Доречно згадати напередодні цієї зустрічі про альтернативну зовнішньополітичну реальність як про втрачену можливість: "Епоха, коли Росія і США розглядали одне одного як ворога або стратегічну загрозу, закінчилася. Росія і США вже діють як партнери і друзі, даючи відповідь на нові виклики XXI століття. Наші країни є союзниками у глобальній боротьбі проти міжнародного тероризму... Довірче партнерство Росії та США є одним з найважливіших пріоритетів російської зовнішньої політики. У Росії та США є спільне бачення загроз міжнародної безпеки... Загроза Росії – це не глобальна ядерна катастрофа або агресія з боку США і НАТО. Загроза для Росії криється на Кавказі та на азійському кордоні".

Перу яких жидомасонів, атлантистів або інтернет-власівців належать ці рядки?! Яка небезпека може зачаїтися на азійських кордонах, коли ми обіймаємося на Уралі під час спільних військових маневрів з китайськими братушками, котрі вперше з часів Чингісхана дійшли туди від берегів Янцзи? Які міжнародні терористи маються на увазі? Можливо, такі видатні діячі сучасного національно-визвольного руху, як Машаль, Насралла, Асад?

Можна лиш уявити собі, який бісівський шабаш про агресивне НАТО, готове навалитися на Святу Русь, здійметься на пропагандистських телешоу 10 липня

Не втомлюватиму тебе більше, "патріотичний" читачу. Блюзнірські слова, що справедливо вас обурили, належать Володимиру Володимировичу Путіну. Цитата з підписаної ним разом з Джорджем Бушем декларації московського саміту в травні 2002 року плавно переходить у цитату з його виступу на зустрічі з працівниками МЗС у червні того самого року.

Путін цілковито мав рацію. Він знав, що казав. За півроку до цього, пішовши всупереч більшості свого оточення і практично всьому російському політичному істеблішменту, він вперше в російській військовій історії, не втративши жодного солдата, чужими (американськими) руками розв'язав найважливіше завдання убезпечення країни на півдні. Росія на практиці виявила, що США як союзник можуть стати ефективним інструментом розв'язання завдань її національної безпеки.

Це нове знання могло кардинально змінити геополітичне мислення російського політичного класу. Президент як "найвидатніша посередність російського політичного класу" раніше і краще за багатьох оцінив нові реальності й нові можливості. Дався взнаки здоровий прагматизм і, якщо хочете, цинізм чекістського опера середньої руки та відсутність у голові ідеологічної каші, характерної для самовдоволеної емзеесівської тусовки. Але легіони лаврових, примакових, караганових, третьякових, пушкових, мігранянів, ніконових та їхніх спільників поступово опустили його до свого рівня ритуальної боротьби проти розширення НАТО та за збереження договору ПРО як наріжного каменя стратегічної стабільності.

Кумедно було спостерігати в той короткий період російсько-американського зближення за дискурсом нашого зовнішньополітичного мейнстріму. Глухий опір прагматичного курсу на стратегічне партнерство із США в поєднанні з ординською холопською покірністю вертикалі влади породжували в "еліти" важку форму когнітивного дисонансу. Контент-аналіз корпусу публікацій зводився до характерного підсумкового висновку: "Антинародний зрадницький зовнішньополітичний курс президента В. В. Путіна цілком підтримуємо та схвалюємо".

Перспектива довірчого партнерства Росії та США серйозно напружила не тільки російську політичну "еліту". Цікава розмова відбулася в мене десь у середині 2002 року з французьким послом у Москві Клодом-Марі Бланшмезоном. Він запросив до себе на обід без будь-якого протокольного приводу, а значить, через дуже серйозну для нього причину, мене і Дмитра Треніна. Отже, я маю свідка. Досі з подивом згадую ту простоту, з якою пан посол рішуче ухопив вола за роги після першого ж келиха прекрасного французького вина: "Ми у Франції надзвичайно стурбовані зростанням вашого зближення з США. Ми звикли бачити Росію як природного союзника Європи, ба більше – як органічну частину Великої Європи. А щодо Франції, то історія нашого з вами найтіснішого культурного, цивілізаційного взаємопроникнення почалася ще задовго до появи США на політичній карті світу".

Я прийняв запропонований послом формат відвертості та, погодившись з ним багато в чому і нагадавши про чудові вірші Пушкіна, авторські переклади з французької та про цілі сторінки "Війни і миру", написані французькою, плавно перейшов до питань поточної військової політики: "Після вбивства Ахмада Шаха Масуда просування "Талібану" в колишні радянські середньоазійські республіки стало реальною небезпекою, що створювало серйозну проблему для Росії в момент, коли практично всі наші боєздатні підрозділи були скуті на Кавказі. Американські союзники своєю операцією в Афганістані виконали за нас основну частину брудної роботи і зняли безпосередню загрозу нашій безпеці з півдня. Вони зробили це не з благодійності щодо Росії, а з набагато серйозніших мотивів: наші військово-політичні інтереси в конкретний момент у конкретному регіоні збіглися. Така само ситуація може повторитися і в інших регіонах світу, на Далекому Сході, наприклад. Нехтувати єдиною у світі наддержавою як потенційним військовим союзником було б украй необачно". Відтоді минуло 14 років, і мене жодного разу не запрошували до французького посольства.

У суто військовій сфері вирішальна перевага путінських полягає лише в їхній готовності підвищувати як завгодно ставки аж до застосування ядерної зброї

Посол відверто виклав нам суть зовнішньої політики Парижа: пихатому французькому політичному класу необхідно будь-якими засобами підтримувати насамперед для свого власного самопочуття солодку ілюзію "величі Франції". Для цього бажана атмосфера суперництва, а ще краще – конфронтації Росії та США, в якій Франція ще з часів Де Голля звикла демонструвати свою особливу роль мудрої європейської держави. Довірче партнерство, а реальний військово-політичний союз Росії та США – і поготів, позбавили б французів принад цієї захопливої гри в геополітичній пісочниці. З часом і німці набули смаку до такого само зовнішньополітичного балету. Недарма ж Штайнмаєр нещодавно заговорив про Німеччину як про "найважливішу націю"(indispensable nation). Певною мірою він, безумовно, має рацію. Сам він і його патрон Герхард Шредер сьогодні абсолютно необхідні в ролі лакеїв на путінській бензоколонці.

Але повернімося в далекий 2002 рік. Коли до впертого опору російського політичного класу приєдналися такі європейські політики, як французький президент Жак Ширак і тодішній канцлер ФРН Шредер, витримувати свій прагматичний курс на зближення з США оперу-президенту стало ще складніше. Охмурили зрештою емзеесівські ксьондзи нашого Козлевича. Затягли його до своєї тоталітарної зовнішньополітичної секти: спочатку вселили вподобану ним ідейку, що так, можливо, непогано би було піти на партнерство з США, але давайте поставимо їм одну обов'язкову умову – визнання ними всієї території СНД зоною привілейованих інтересів і домінування Росії. Як я докладно роз'яснив і навіть, дозволю собі сказати, розжував у своєму попередньому тексті, ця нав'язлива ідея домінування стала найбільшою психіатричною катастрофою XXI століття, що зруйнувала російську зовнішню політику.

Нездатність політичного класу Росії внутрішньо психологічно сприймати серйозно незалежність країн СНД, його дивна глухість до можливої реакції партнерів, його духовна лінь, що не дозволяє спробувати поглянути на себе їхніми очима, – все це призводить до саморозгортання циклу відчуження й ворожнечі на всьому пострадянському просторі. І Захід тут абсолютно ні до чого. За всього свого бажання Захід не зміг би надати Росії жаданого домінування в зоні СНД. Такого домінування ніколи не буде через надто просту причину: ми за жодними параметрами не є центром тяжіння, ми нікому з наших сусідів не потрібні з нашими амбіціями та претензіями.

Чверть століття не можуть зрозуміти цю елементарну річ наша керівна клептократія та її ідеологічна обслуга. І кожна своя нова поразка у відносинах із країнами СНД викликає в них новий вибух образи на клятий Захід, який паскудить нам, і стійкої ворожості до нього. А вже якщо народи цих країн намагаються звільнитися від власних клептократій – клонів путінської, то це панічно сприймається кремлівською мафією як зазіхання на її священне право грабувати добрий свій народ і оголошується Четвертою світовою війною, розв'язаною декадентським англо-саксонським світом проти православного "Русского мира".

І з глибин хворої підсвідомості російської "еліти", разом з її найвидатнішою посередністю, опиняються назовні й гуляють у "телехороводі" такі біси! Сколько их! Куда их гонят? Что так жалобно поют? Домового ли хоронятВедьму ль замуж выдают? Можна лиш уявити собі, який бісівський шабаш про агресивне НАТО, готове навалитися на Святу Русь, здійметься на пропагандистських телешоу 10 липня за підсумками варшавського саміту, жалібним вереском і виттям краючи мені серце.

Істерики не буде тільки в тихих кабінетах російського Генерального штабу. Чудові професіонали, які працюють у цій організації, уважно спостерігали за процесом підготовки до саміту і зайвого разу утвердилися у своєму переконанні: НАТО, незважаючи на всю свою зовнішню міць, є вкрай неефективною воєнною організацією через дві фундаментальні причини.

По-перше, це союз 28 суверенних демократичних держав, керівництво кожної з яких чутливе до коливань власної громадської думки, що надзвичайно ускладнює колективне ухвалення рішень у передвоєнній і воєнній обстановці.

По-друге, сучасне постіндустріальне суспільство абсолютно не готове зазнавати воєнних втрат, у всякому разі у війні, яка не загрожує безпосередньо його існуванню. Неприйнятний збиток для нього – менший, ніж втрати у ДТП.

Агресивна наступальна операція НАТО проти Росії просто неможлива в принципі. Це азбучна істина для будь-якого військового аналітика. Ба більше, серйозні сумніви викликає здатність НАТО ефективно захистити Прибалтику в разі різкої ескалації російської гібридної агресії. Москва грає не в шахи, а в покер. У суто військовій сфері вирішальна перевага путінських полягає в їхній готовності підвищувати як завгодно ставки аж до застосування ядерної зброї, в їхньому абсолютному презирстві до цінності людського життя, чужих і тим більше власних громадян.

Ось вам базовий сценарій: бліцкриг у Прибалтиці, блокада Сувалкського коридору й загроза ядерного удару по Варшаві в разі спроби НАТО прорвати її. До речі, такий варіант вже моделювався під час російських штабних навчань 2013 року. Тільки там була не загроза удару, а власне удар. Ну, в 2016-му до удару не дійде: Німеччина вийде з НАТО, і канцлер Штайнмаєр терміново вилетить до Москви з мирними пропозиціями. НАТО програє Четверту світову війну. Захід рятує тільки те, що її вже виграла без єдиного пострілу фінансова розвідка США, скромний підрозділ американського міністерства фінансів. У війні з сьогоднішнім Заходом, який виходить на пенсію, могли б перемогти фанатики-аскети. Але, на щастя для нас і для людства, на їхньому місці в Кремлі опинилися нувориші-гедоністи з пітерського підворіття.

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.