19 серпня 2017, субота

17 років по тому. Чому Москва засумнівалася в Путіні

коментувати
Провал неоімперських авантюр, за які Путін взяв на себе особисту відповідальність, став найбільшою зовнішньополітичною поразкою режиму

На потішних "президентських виборах" 18 березня 2018 року не буде вирішуватися питання про владу в Росії. Тому що це питання вирішується сьогодні. І не ста мільйонами виборців, а приблизно ста членами розширеного політбюро російської клептократії. Прізвище "Путін", безумовно, входить в шорт-лист авторитетних чиновників-бізнесменів. Але вперше за 17 років свого правління діючий президент стикається в цьому середовищі з певними проблемами, пише Андрій Піонтковський для Радіо Свобода.

В "еліті" виник сумнів в здатності Путіна ефективно виконувати в найближчі 6 років найважливішу для бригади функцію інтерфейсу в її відносинах із вічно ненависним і вічно улюбленим Заходом. Провал неоімперських авантюр, за які Путін взяв на себе особисту відповідальність, став найбільшою зовнішньополітичною поразкою режиму і підірвав його економічні "скрепи", гранично загостривши відносини з західними партнерами, контролюючими виведені за кордон країни кошти.

Виникла екзистенціальна загроза найдорожчому для російських правителів: не просто активам на Заході, а всьому їхньому способу життя на Заході (освіта дітей, медицина, відпочинок, благополуччя жінок наложниць, довге щасливе життя, заміна органів, політичне і біологічне безсмертя, нарешті), який можуть забезпечити награбовані в Росії мільярди. Все це поставлено під сумнів через одного чоловіка, який своїми авантюрними понтами зіпсував ділові взаємовигідні відносини "еліти" з Заходом.

Провал неоімперських авантюр, за які Путін взяв на себе особисту відповідальність, став найбільшою зовнішньополітичною поразкою режиму

У Парижі президент Франції Еммануель Макрон знущався над "нашим всім", поставивши його на місце і показавши, як тепер лідери Заходу будуть з Кремлем розмовляти. Путін був жалюгідний і від несподіванки розгубився. Було помітно, як він здав психофізично, що тільки посилило зростаючу тривогу його оточення.

7 липня довічний президент проходив в Гамбурзі, можливо, найважливіший в його житті кастинг. Не перед G20, зрозуміло, а перед своєю рубльовською аудиторією. Якби його перша зустріч з Дональдом Трампом, що довго відкладалась, пішла за паризьким сценарієм, то оточення наважилося б, мабуть, на рішучі заходи. Путін відчайдушно потребував "перемоги", йому важливо було показати, що він ще о-го-го: на пару з самим Трампом вирішує світові проблеми. І Трамп не підвів друга Володимира. Першу "перемогу" він підніс Путіну ще в Вашингтоні, де члени кабінету обговорювали формат майбутньої стрілки - повноформатні двосторонні переговори або несподівана зустріч в коридорі біля туалету. Більшість міністрів схилялися до ідеї коридору. Трамп наполіг на 45-хвилинних переговорах за участю міністрів закордонних справ.

Зустріч тривала більше двох годин. Трамп відкрив її боязким визнанням, що познайомитися з рішалом глобального масштабу Путіним - велика честь для нього, скромного провінційного агента з нерухомості. Мабуть, ще більшою честю для Трампа стало створення з можливим організатором хакерських атак на США спільної комісії по боротьбі з кібертероризмом. Після закінчення саміту "великої двійки" Трамп назвав його результати "приголомшливими".

В той день божевільні зовнішньополітичні ток-шоу на державних каналах російського телебачення йшли цілодобово, захоплено смакували всі фізіологічні подробиці тріумфу. Путін і Трамп слухають нас. Слухають нас. Москва - Потомак. Разом йдуть народи. Пропагандист Соловйов виставив фотошоп "Ходаки у Путіна". Пропагандист Симоньян пообіцяв проїхати з американським прапором в авто по Садовому кільцю. Американці знову це заслужили. Путін, очевидно, відчув, що зробив належне враження на соратників, що було засумнівалися. Прямо з Гамбурга він рвонув до Валаамського монастиря, прикластися до послужливо підсунутих попами мощей, що на мові його піарників зазвичай означає: православний вождь прийняв доленосне рішення.

Але цей тріумф путінської волі тривав всього лише кілька днів. Повернувшись в Вашингтон, Трамп зіткнувся з запеклою критикою своєї поведінки і з новими звинуваченнями у співпраці з Кремлем під час передвиборної кампанії. "Чому, ну чому Трамп так любить Росію?" - так назвав свою безпрецедентно жорстку колонку в Washington Post Фарід Закарія. Її кінцівка відображає домінуючий в американській столиці настрій, який не віщує Трампу нічого хорошого: "Можливо, всьому, що сталося є просте пояснення. Можливо, Трамп просто захоплений Путіним як лідером. Можливо, Трамп поділяє бачення світу свого старшого радника Стівена Беннона, згідно з яким Росія - не ідеологічний противник, а союзник, білий християнин, що протистоїть мусульманам. Але, можливо, є й інше пояснення схиляння перед Росією і її лідером. Ця загадка зараз - в серці президенства Трампа, і немає ніяких сумнівів в тому, що спеціальний прокурор Роберт Мюллер постарається її вирішити".

Ну а поки Мюллер розгадує цей "puzzle Штірліца", спікер Палати представників Конгресу США Пол Райан оголосив, що законопроект про жорсткі санкції відносно Кремля, прийнятий Сенатом з співвідношенням голосів 97:2, буде поставлений на голосування нижньої палати без жодних змін. На поправках марно наполягала адміністрація Трампа. Тепер на стіл до президента цей документ потрапить, швидше за все, в своєму первозданному вигляді, і відмова підписати його буде означати для нього політичне самогубство.

Внутрішньополітична перемога, яку Путіну з якихось поки що невстановлених Мюллером причин вирішив подарувати Трампу, виявилася пірровою. У кремлівських головах ніяк не може вкластися просте міркування: президент Сполучених Штатів - не пахан злочинного співтовариства; навіть домігшись тим чи іншим способом його лояльності, не вдасться рулити з Москви американською політичною системою. Навпаки, кожен крок Трампа в сторону Путіна викликає різку реакцію у Вашингтоні, яка трансформується в абсолютно конкретні законодавчі акти.

Трамп виявився не активом Путіна, а каменем на шиї Путіна. А Путін - каменем на шиї Трампа. Такий істинний результат масштабної операції "Трампнаш". І отриманий, здавалося б, 7 липня розширеним політбюро висновок - начальник ще справляється - знову опинився під питанням. Дуже показова в цьому сенсі стаття в Washington Post про те, які заходи проти путінської Росії обговорювалися в адміністрації Обами після того, як став зрозумілим масштаб участі Кремля в американській передвиборчій кампанії. Ніякі з них, крім конфіскації двох дач, реалізовані не були, але список вельми цікавий. Він б'є по найчутливішим акупунктурним точкам російської "еліти". Список включає, зокрема, оприлюднення та заморожування всіх рахунків кремлівської клептократії, починаючи з Путіна, і візові заборони. Це питання найближчого порядку денного російсько-американських відносин.

У ретроспективі ясно, яку величезну помилку Кремль зробив, зробивши ставку на Трампа. Президентство Клінтон насправді нічим кремлівським не загрожує: сьогоднішня люта антипутинська позиція демократів обумовлена внутрішньополітичною кон'юнктурою. Ця позиція не стільки антипутинська, скільки антитрампівська. Демократи відчувають, що Путін - найвразливіше місце нинішнього президента США, і нещадно туди б'ють. А прийшла б до влади Клінтон, швидше за все, відбулася б якась нова "перезагрузочка". Ну а тепер всі мости між "путінськими" і американським істеблішментом спалені.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.