21 серпня 2017, понеділок

Віра і гумор. Як українці виживають у полоні

коментувати
Якщо американський військовий потрапить у полон, він повинен дотримуватися норм «Кодексу поведінки». Українцям доводиться покладатися лише на себе

Вадим Кирпиченко був переконаний, що загине.

Його машина зламалася недалеко від лінії фронту в Східній Україні. Біля селища Верхньотроїцького. 10 серпня 2015 року. До демобілізації та повернення додому залишалося чотири дні.

Кирпиченко, рядовий 53-ї окремої механізованої бригади української армії, опинився один на нічийній землі. Через деякий час на нього натрапила група сепаратистських розвідників. На Вадима навели зброю. Кирпиченко вирішив, що його вб'ють.

«Психологічно я був готовий померти», - розповідає 36-річний солдат в інтерв'ю The Daily Signal після звільнення з полону. Його випустили 20 лютого. В полоні у комбінованих російсько-сепаратистських сил він провів 195 днів.

«Дивно, що я залишився живий», - додає Вадим.

Щоб не піддаватися розпачу протягом довгих місяців одиночного ув'язнення, він звернувся до віри і навіть до гумору.

Всередині камери – тільки матрац і ковдра. Подушкою служила пластикова пляшка від води

«Я був вдячний Богу за те, що він врятував мене від гіршого, - каже він. - Але найскладнішим виявилося інше: коли ти не знаєш, чого очікувати від завтрашнього дня».

У сирій одиночній камері Кирпиченко часом сміявся сам з собою, згадуючи епізоди з дитинства. Наприклад, як у зоопарку його друг засунув пальці в клітку з ведмедем. « І ведмідь відкусив палець, - розповідає Кирпиченко. – І тоді це було жахливо. Але, згадуючи зараз, історія чомусь здалася мені дуже смішною. Гумор допомагає у всіх ситуаціях».

Тортури і рани

Кирпиченко сидить в одній з палат київського госпіталю у вільному синьому лікарняному костюмі. Його темно-коричневе волосся розпатлане. Він гладко поголений і жартує про бороду, яка була у нього в полоні. На обличчі та переніссі видно світло-блакитні шрами.

«Кілька разів надія вислизала від мене, - зізнається солдат. – Але я кріпився».

Сепаратисти звільнили чотирьох українських військовополонених, включно з Кирпиченком. За даними преси, Київ в обмін на своїх військовослужбовців звільнив п'ятьох полонених сепаратистів і священика.

Допити були «жорсткими», розповідає Кирпиченко. Викрадачі катували електрошоком, били кулаками і дерев'яними дошками. Перший тривав близько трьох годин, але з часом вони ставали коротшими. Йому не погрожували стратою під час тортур, проте охоронці дозволяли собі такі випади як експромт.

Щодо національності тих, хто допитував, то Кирпиченко стверджує, що у нього немає причин вважати, ніби серед них були росіяни – це українські сепаратисти.

Викрадачі протримали Кирпиченка в одиночному ув'язненні всі 195 днів. Вони дозволяли йому виходити на свіже повітря два рази на день і вночі на кілька хвилин, щоб покурити.

«Я став байдужий до всього, що буде після полону. Навіть їжа втратила свій смак. Я запитував себе: «Ну чому я? Як це могло статися за чотири дні до повернення додому?».

Втеча неможлива

Кирпиченка утримували в трьох різних місцях. Під час кожного переїзду сепаратисти надівали йому на голову мішок. Враховуючи ізоляцію в одиночній камері та відсутність контактів з іншими полоненими, він зовсім втратив відчуття розташування.

«Не було ніякої можливості втекти, - каже він. – Я не знав, де перебуваю».

Крім того, Кирпиченко був фізично не готовий до втечі.

Він не відмовлявся від їжі й води, але настільки рідкісні прийоми їжі послабили його. На ньому були лише штани і сандалі – ні футболки, ні нормального взуття. Всередині камери – тільки матрац і ковдра. Подушкою слугувала пластикова пляшка від води. Всі його нечисленні пожитки - подарунки від доброзичливого охоронця, який, за словами Кирпиченка, виявився єдиною людиною, яка проявила співчуття.

Саме цей охоронець дозволяв полоненому двічі на день виходити на вулицю, щоб покурити, а також іноді дозволяв подзвонити додому. Він же і повідомив новину про те, що Кирпиченка звільняють.

«Я не міг у це повірити, – каже солдат. – Охоронець, який допомагав мені, прийшов і сказав, що мене мають звільнити. Я не вірив, що повернуся додому».

Чотирьох полонених, звільнених 20 лютого, відвезли до лінії фронту, де їх зустріли українські чиновники. Там вони отримали мобільні телефони і змогли зателефонувати рідним, щоб повідомити хороші новини.

«Першою людиною, якій я подзвонив, була мама», - каже Кирпиченко.

За обставинами

Якщо американський військовий потрапляє в полон, він повинен дотримуватися норм «Кодексу поведінки члена Збройних сил Сполучених Штатів» (Code of Conduct for Members of the Armed Forces of the United States).

Кодекс поведінки – це «етичний посібник» для особового складу на випадок полону. В ньому розглядаються такі питання, як спроба втечі, інформація, яку допустимо видати ворогові, лікування травм і дострокове звільнення. Крім того, в документ розповідається, як не піддатися пропаганді.

Американські військовослужбовці, які потрапляють у групу ризику ув'язнення ворогом, повинні також пройти спеціальний курс «Виживання, Ухилення, Опір і Втеча (Survival, Evasion, Resistance, and Escape)».

Кирпиченко, за його словами, подібне навчання не проходив. Перебуваючи під загрозою тортур і тривалого полону, він міг покладатися лише на особисте судження. В основному доводилося імпровізувати.

«Я не розповідав їм правду, - говорить Кирпиченко про те, як поводився, коли запитували про позиції українських сил. – Я вказував хибні місця на карті. У мене друзі там. Я не міг сказати правду».

Життя триває

Рани, отримані Кирпиченком після електрошоку й побиття, залікували. Залишилися тільки бліді шрами. Його шкіра попелясто-біла після декількох місяців без сонячного світла.

Він каже, що страждає від безсоння. Не тому, що згадує жахи полону, а тому, що досі не може повірити в те, що дійсно вільний. Психологічну "броню", надіту заради збереження надії і сили в найтемніші періоди полону, не так легко зняти: «Прокидаючись, все ще доводиться нагадувати собі, що я на волі. Це не трагічне почуття. Просто потрібно нагадати собі, що я, нарешті, в безпеці».

До призову на службу в 2014 році Кирпиченко був автомеханіком у Дніпропетровську. Після виписки з лікарні в Києві він планує повернутися додому до колишнього життя.

«Хочу повернутися додому, - каже він. - Не хочу більше бути військовим».

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Нолана Петерсона на The Daily Signal. Републікування повної версії тексту заборонена.

Оригінал

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.