14 грудня 2017, четвер

Віра і гумор. Як українці виживають у полоні

коментувати
Якщо американський військовий потрапить у полон, він повинен дотримуватися норм «Кодексу поведінки». Українцям доводиться покладатися лише на себе

Вадим Кирпиченко був переконаний, що загине.

Його машина зламалася недалеко від лінії фронту в Східній Україні. Біля селища Верхньотроїцького. 10 серпня 2015 року. До демобілізації та повернення додому залишалося чотири дні.

Кирпиченко, рядовий 53-ї окремої механізованої бригади української армії, опинився один на нічийній землі. Через деякий час на нього натрапила група сепаратистських розвідників. На Вадима навели зброю. Кирпиченко вирішив, що його вб'ють.

«Психологічно я був готовий померти», - розповідає 36-річний солдат в інтерв'ю The Daily Signal після звільнення з полону. Його випустили 20 лютого. В полоні у комбінованих російсько-сепаратистських сил він провів 195 днів.

«Дивно, що я залишився живий», - додає Вадим.

Щоб не піддаватися розпачу протягом довгих місяців одиночного ув'язнення, він звернувся до віри і навіть до гумору.

Всередині камери – тільки матрац і ковдра. Подушкою служила пластикова пляшка від води

«Я був вдячний Богу за те, що він врятував мене від гіршого, - каже він. - Але найскладнішим виявилося інше: коли ти не знаєш, чого очікувати від завтрашнього дня».

У сирій одиночній камері Кирпиченко часом сміявся сам з собою, згадуючи епізоди з дитинства. Наприклад, як у зоопарку його друг засунув пальці в клітку з ведмедем. « І ведмідь відкусив палець, - розповідає Кирпиченко. – І тоді це було жахливо. Але, згадуючи зараз, історія чомусь здалася мені дуже смішною. Гумор допомагає у всіх ситуаціях».

Тортури і рани

Кирпиченко сидить в одній з палат київського госпіталю у вільному синьому лікарняному костюмі. Його темно-коричневе волосся розпатлане. Він гладко поголений і жартує про бороду, яка була у нього в полоні. На обличчі та переніссі видно світло-блакитні шрами.

«Кілька разів надія вислизала від мене, - зізнається солдат. – Але я кріпився».

Сепаратисти звільнили чотирьох українських військовополонених, включно з Кирпиченком. За даними преси, Київ в обмін на своїх військовослужбовців звільнив п'ятьох полонених сепаратистів і священика.

Допити були «жорсткими», розповідає Кирпиченко. Викрадачі катували електрошоком, били кулаками і дерев'яними дошками. Перший тривав близько трьох годин, але з часом вони ставали коротшими. Йому не погрожували стратою під час тортур, проте охоронці дозволяли собі такі випади як експромт.

Щодо національності тих, хто допитував, то Кирпиченко стверджує, що у нього немає причин вважати, ніби серед них були росіяни – це українські сепаратисти.

Викрадачі протримали Кирпиченка в одиночному ув'язненні всі 195 днів. Вони дозволяли йому виходити на свіже повітря два рази на день і вночі на кілька хвилин, щоб покурити.

«Я став байдужий до всього, що буде після полону. Навіть їжа втратила свій смак. Я запитував себе: «Ну чому я? Як це могло статися за чотири дні до повернення додому?».

Втеча неможлива

Кирпиченка утримували в трьох різних місцях. Під час кожного переїзду сепаратисти надівали йому на голову мішок. Враховуючи ізоляцію в одиночній камері та відсутність контактів з іншими полоненими, він зовсім втратив відчуття розташування.

«Не було ніякої можливості втекти, - каже він. – Я не знав, де перебуваю».

Крім того, Кирпиченко був фізично не готовий до втечі.

Він не відмовлявся від їжі й води, але настільки рідкісні прийоми їжі послабили його. На ньому були лише штани і сандалі – ні футболки, ні нормального взуття. Всередині камери – тільки матрац і ковдра. Подушкою слугувала пластикова пляшка від води. Всі його нечисленні пожитки - подарунки від доброзичливого охоронця, який, за словами Кирпиченка, виявився єдиною людиною, яка проявила співчуття.

Саме цей охоронець дозволяв полоненому двічі на день виходити на вулицю, щоб покурити, а також іноді дозволяв подзвонити додому. Він же і повідомив новину про те, що Кирпиченка звільняють.

«Я не міг у це повірити, – каже солдат. – Охоронець, який допомагав мені, прийшов і сказав, що мене мають звільнити. Я не вірив, що повернуся додому».

Чотирьох полонених, звільнених 20 лютого, відвезли до лінії фронту, де їх зустріли українські чиновники. Там вони отримали мобільні телефони і змогли зателефонувати рідним, щоб повідомити хороші новини.

«Першою людиною, якій я подзвонив, була мама», - каже Кирпиченко.

За обставинами

Якщо американський військовий потрапляє в полон, він повинен дотримуватися норм «Кодексу поведінки члена Збройних сил Сполучених Штатів» (Code of Conduct for Members of the Armed Forces of the United States).

Кодекс поведінки – це «етичний посібник» для особового складу на випадок полону. В ньому розглядаються такі питання, як спроба втечі, інформація, яку допустимо видати ворогові, лікування травм і дострокове звільнення. Крім того, в документ розповідається, як не піддатися пропаганді.

Американські військовослужбовці, які потрапляють у групу ризику ув'язнення ворогом, повинні також пройти спеціальний курс «Виживання, Ухилення, Опір і Втеча (Survival, Evasion, Resistance, and Escape)».

Кирпиченко, за його словами, подібне навчання не проходив. Перебуваючи під загрозою тортур і тривалого полону, він міг покладатися лише на особисте судження. В основному доводилося імпровізувати.

«Я не розповідав їм правду, - говорить Кирпиченко про те, як поводився, коли запитували про позиції українських сил. – Я вказував хибні місця на карті. У мене друзі там. Я не міг сказати правду».

Життя триває

Рани, отримані Кирпиченком після електрошоку й побиття, залікували. Залишилися тільки бліді шрами. Його шкіра попелясто-біла після декількох місяців без сонячного світла.

Він каже, що страждає від безсоння. Не тому, що згадує жахи полону, а тому, що досі не може повірити в те, що дійсно вільний. Психологічну "броню", надіту заради збереження надії і сили в найтемніші періоди полону, не так легко зняти: «Прокидаючись, все ще доводиться нагадувати собі, що я на волі. Це не трагічне почуття. Просто потрібно нагадати собі, що я, нарешті, в безпеці».

До призову на службу в 2014 році Кирпиченко був автомеханіком у Дніпропетровську. Після виписки з лікарні в Києві він планує повернутися додому до колишнього життя.

«Хочу повернутися додому, - каже він. - Не хочу більше бути військовим».

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Нолана Петерсона на The Daily Signal. Републікування повної версії тексту заборонена.

Оригінал

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.