4 грудня 2016, неділя

Війна, про яку забули

коментувати
У 2012 році Україна була четвертим найбільшим експортером озброєнь у світі. Однак, майже вся екіпіровка українських солдатів підвозиться до фронту волонтерами

Більше двох років українська армія воює в Донбасі з об'єднаними силами проросійських сепаратистів і солдатів російської армії.

Поки Україна святкує 25-ту річницю своєї незалежності від Радянського Союзу, війна, яка продовжується в Донбасі, показує, що країна, як і раніше, бореться за вихід з-під російського панування.

«Мрія про незалежну Україну існувала і в СРСР, але ми не могли про це говорити, – зізнається 62-річний український солдат Василь Васильович Ковель. – Атмосфера була така, що ти думав лише про те, як вижити, а не висловити свою позицію. Зараз я можу нарешті висловити те, що сиділо всередині все життя».

Війна в Україні – це химерне, парадоксальне поєднання застарілих методів і сучасних технологій. Це окопна війна, де щодня стріляє важка артилерія, а над головою літають літаки. Невеликі підрозділи вступають у бій на нічиїй землі, але серйозних спроб захопити нові території немає. Війна статична, інтенсивність її визначається умовами других Мінських угод. Це схоже на поєдинок двох боксерів, забіяк впівсили, щоб зберегти сили для вирішальної сутички.

З моменту початку Громадянської війни в Росії, яка призвела до приєднання України до Радянського Союзу, минуло майже сто років, проте багато українських солдатів переконані – досі доводиться боротися за незалежність від Москви. «Сепаратисти – лише зброя в руках росіян, – каже 75-річний український доброволець Борис Антонович Мельник, ветеран Червоної армії. - Проти України їх налаштувала російська пропаганда. Вони – зброя Росії. Вони – засіб, а не причина. Це не війна проти сепаратистів, це війна проти Росії».

Війна в Україні – це химерне, парадоксальне поєднання застарілих методів і сучасних технологій

За даними української та американської розвідки, чисельність комбінованої російсько-сепаратистської армії на території України становить близько 45 тис. солдатів. Також близько 45 тис. солдатів Росія розгорнула поблизу кордону з Україною, ще 45 тис. – стоять в окупованому Криму. Україна, тим часом, розгорнула на сході близько 100 тис. солдатів.

«Росіяни – не вороги, – додає Василь Ковель. – Половина моїх родичів і друзів живуть у Росії. Це політична війна. Там досі діє радянська пропаганда, і Путін користується нею так само, як і за часів СРСР».

Спровокована війна

92-га бригада української армії ховається в окопах і підвалах покинутих будинків, розкиданих по зруйнованих Пісках, на околиці контрольованого сепаратистами донецького аеропорту. Українські солдати, які патрулюють територію, тримають при собі мінімум одну рацію. Тут рація (найчастіше магазинна Motorola) виконує роль системи раннього попередження про початок артилерійського обстрілу.

Вартові постійно спостерігають через біноклі з окопів на передку за нічиєю землею. Коли вони бачать, що в напрямку української території б'є артилерія, у них є кілька дорогоцінних секунд, щоб на загальній частоті передати по рації попередження – встигнути крикнути «діра». Це сигнал, що потрібно сховатися або впасти ниць, якщо атака застала на відкритому просторі.

Рації українських солдатів не зашифровані. Іншими словами, вони ділять частоти зі своїми ворогами. Через відсутність зашифрованих рацій і часту зміну позицій, внаслідок чого налагодити проводовий зв'язок неможливо, українці часом обмінюються між собою надряпаними на клаптиках паперових аркушів посланнями, які передають гінці.

У спокійні періоди українські солдати слухають по радіо переговори противника, розрізняючи характерні для москвичів і петербуржців акценти. Українці часто підключаються до розмови протилежної сторони, використовуючи весь спектр рясної лайливої лексики російської мови, щоб подражнити своїх ворогів.

Вночі небо світиться червоними смугами артилерійського вогню. Над головою часто дзижчать російські безпілотники. Українські солдати їх називають «супутниками». Коли робити нічого, солдати через смартфони переглядають свої сторінки в Facebook, слухають музику або дивляться фільми на ноутбуках. Вони намагаються не сидіти поруч, коли користуються мобільними телефонами, оскільки були повідомлення, що російська техніка може вловлювати численні сигнали телефонів. Відповідно, є ризик виявити себе.

Солдати використовують додаток, розроблений київськими студентами, щоб позначати артилерійські позиції противника на Google-карті зони конфлікту.

Оскільки евакуювати поранених на літаках неможливо, вся надія залишається на наземний транспорт. Розуміючи, наскільки малі шанси вижити у разі множинного поранення, багато українських солдати носять з собою гранату, щоб у разі смертельного поранення вчинити самогубство.

Протягом дня із замаскованих укриттів періодично з'являються танки, які роблять кілька пострілів по нічиїй землі. Часто працюють снайпери і гранатомети.

За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, в 2012 році Україна була четвертим найбільшим експортером озброєнь у світі, продавши зброї більше, ніж на $1,344 млрд. Однак, за винятком зброї та боєприпасів, майже вся екіпіровка українських солдатів, а також продукти харчування і одяг, підвозяться до фронту волонтерами. Багато військовослужбовців купували уніформу і засоби захисту за власні гроші через інтернет. Один солдат сказав, що бронежилет йому подарувала дружина на день народження.

Волонтери збирають через інтернет гроші, щоб придбати такі речі, як особисті аптечки, спальні мішки, взуття та їжу для солдатів на лінії фронту. Вони підвозять ці речі до фронту самотужки, наражаючись на такий само ризик потрапити під артилерійський або снайперський обстріл, як і солдати.

Життя триває

Перебуваючи в Києві, важко повірити, що на відстані одного дня їзди від галасливих кафе і ресторанів триває війна. У столиці з'являються нові арт-простори, в барах грає жива музика, на вулицях постійно проводяться фестивалі. За відчуттями – звичайне безтурботне літо, як у будь-якій іншій європейській столиці.

На День Незалежності найжвавішу вулицю Києва, Хрещатик, перекрили для проведення військового параду. Багато українських солдатів визнають, що не хочуть, щоб через війну звичайне життя людей припинилося. Продовження нормального життя – це обіцянка Майдану і одна з причин, чому солдати служать в армії.

Всюдисущі київські хіпстери, нові кав'ярні переповнені концертні арени з такими групами як Red Hot Chili Peppers і Muse – все це створює відчуття, що обіцянка зробити країну більш європейською втілюється в життя. Українська молодь мріє, що Київ стане «другим Берліном».

Проте, якщо подивитися глибше, життя людей стало важчим, ніж було до революції 2014 року. Економіка країни опинилася в складному становищі. Зарплати залишилися на колишньому рівні, а гривня знецінилася відносно долара втричі.

Корупція, як і раніше, процвітає. Війна так само далека від завершення, як і в лютому 2015 року, під час підписання другого Мінського перемир'я.

Конфлікт ізольований в Донбасі і охоплює менше 15% суходолу України. Повсякденні турботи, пов'язані з економічним спадом, хвилюють багатьох українців більше, ніж побоювання з приводу конфлікту, який слабо відчувається за межами зони бойових дій. Новини з лінії фронту поступово зникають з заголовків.

Зниження уваги громадськості до війни призвело до того, що багато ветерани відчувають самотність і розчарування після повернення додому. Серед воюючих солдатів і ветеранів наростає відчуття, що вони воюють на забутій війні – забутій не тільки світовими ЗМІ, але й самими українцями.

«Війна закінчиться нескоро, – каже 75-річний Борис Мельник. – Не знаю, коли. Можливо, Путін знає. Можливо, Порошенко знає. Але не думаю, що це скоро закінчиться».

Переклад НВ

Повну версію колонки Нолана Петерсона читайте на The Daily Signal. Републікування повної версії тексту заборонено

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.