4 грудня 2016, неділя

«Війна – моє життя»

коментувати
Багато українських солдатів з нетерпінням чекають повернення додому. Але деяких мирне життя лякає

Читайте першу і другу частину колонки Нолана Петерсона

Українські солдати, які воюють на сході країни, зізнаються, що відчувають змішані почуття, думаючи про повернення до мирного життя.

У підрозділі морських піхотинців, розташованому в Маріуполі, служать призовники з різних верств населення. Вік теж різний: від 21 до 56 років. І список основних професій - тут і інженери, і юристи, і навіть двоє цвинтарних працівників.

У липні 2015-го українська армія взяла на себе оборону довколишнього Широкиного. Раніше місто захищали добровольчі батальйони.

Морські піхотинці служать в районі Маріуполя більше року і незабаром повинні відправитися додому на ротацію. Багато чекають цього з нетерпінням, але є й ті, хто переживає за повернення до мирного сімейного життя.

Військовослужбовці, які добровільно пішли на фронт, ставляться до перспективи повернення додому не так, як призовники. «Я залишуся в підрозділі до самого кінця, - говорить доброволець Андрій з Харкова, у якого вдома залишилися дружина і дитина. – Але дружина хвилюється». Такі, як він, хто служить у регулярних підрозділах української армії 93-ї та 92-ї бригад (де є і добровольці, і призовники), а також бійці з повноцінних добровольчих батальйонів (наприклад, Правий сектор) зобов'язалися боротися доти, доки війна не закінчиться.

«Не знаю, що буду робити, коли війна закінчиться»

«Дух залежить від кожної людини, - говорить медик Національної гвардії Ігор Хлодило, який служить поблизу Попасної. - Одні рвуться в бій, інші тут лише для того, щоб відслужити належне».

Правий сектор – український добровольчий батальйон, один з тих, що виникли після Революції 2014 року. Ці воєнізовані групи зміцнили погано оснащену регулярну українську армію в перші місяці війни.

На базі Правого сектору в дитячому таборі радянських часів, захованому в лісі під Дніпропетровськом, група солдатів збирається на обід з вареників, борщу і сала. База розташована в декількох годинах їзди від зони бойових дій. Вона служить тренувальним центром і місцем зупинки бійців, які змінюють один одного на фронті кожні 2-4 тижні.

Після обіду 40 солдатів підсувають стільці, щоб послухати групу цивільних психологів-добровольців, які обговорюють з ними труднощі, пов'язані з поверненням до мирного життя, і симптоми посттравматичного стресу.

«Я відчуваю себе на війні як вдома, чого не скажеш про мирне життя, - каже один 41-річний солдат психологу. - Мені потрібна реабілітація... і моя дружина потребує вашої допомоги».

«Я не хочу повертатися до цивільного життя», - каже 36-річний боєць.

Багато хто киває головою на знак згоди, після чого він додає: «Не знаю, що буду робити, коли війна закінчиться. Не можу цього уявити. Тепер це моє життя. Війна – моє життя».

Переклад НВ

Повну версію матеріалу Нолана Петерсона можна знайти на The Daily Signal

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.