17 серпня 2017, четвер

«Війна – моє життя»

коментувати
Багато українських солдатів з нетерпінням чекають повернення додому. Але деяких мирне життя лякає

Читайте першу і другу частину колонки Нолана Петерсона

Українські солдати, які воюють на сході країни, зізнаються, що відчувають змішані почуття, думаючи про повернення до мирного життя.

У підрозділі морських піхотинців, розташованому в Маріуполі, служать призовники з різних верств населення. Вік теж різний: від 21 до 56 років. І список основних професій - тут і інженери, і юристи, і навіть двоє цвинтарних працівників.

У липні 2015-го українська армія взяла на себе оборону довколишнього Широкиного. Раніше місто захищали добровольчі батальйони.

Морські піхотинці служать в районі Маріуполя більше року і незабаром повинні відправитися додому на ротацію. Багато чекають цього з нетерпінням, але є й ті, хто переживає за повернення до мирного сімейного життя.

Військовослужбовці, які добровільно пішли на фронт, ставляться до перспективи повернення додому не так, як призовники. «Я залишуся в підрозділі до самого кінця, - говорить доброволець Андрій з Харкова, у якого вдома залишилися дружина і дитина. – Але дружина хвилюється». Такі, як він, хто служить у регулярних підрозділах української армії 93-ї та 92-ї бригад (де є і добровольці, і призовники), а також бійці з повноцінних добровольчих батальйонів (наприклад, Правий сектор) зобов'язалися боротися доти, доки війна не закінчиться.

«Не знаю, що буду робити, коли війна закінчиться»

«Дух залежить від кожної людини, - говорить медик Національної гвардії Ігор Хлодило, який служить поблизу Попасної. - Одні рвуться в бій, інші тут лише для того, щоб відслужити належне».

Правий сектор – український добровольчий батальйон, один з тих, що виникли після Революції 2014 року. Ці воєнізовані групи зміцнили погано оснащену регулярну українську армію в перші місяці війни.

На базі Правого сектору в дитячому таборі радянських часів, захованому в лісі під Дніпропетровськом, група солдатів збирається на обід з вареників, борщу і сала. База розташована в декількох годинах їзди від зони бойових дій. Вона служить тренувальним центром і місцем зупинки бійців, які змінюють один одного на фронті кожні 2-4 тижні.

Після обіду 40 солдатів підсувають стільці, щоб послухати групу цивільних психологів-добровольців, які обговорюють з ними труднощі, пов'язані з поверненням до мирного життя, і симптоми посттравматичного стресу.

«Я відчуваю себе на війні як вдома, чого не скажеш про мирне життя, - каже один 41-річний солдат психологу. - Мені потрібна реабілітація... і моя дружина потребує вашої допомоги».

«Я не хочу повертатися до цивільного життя», - каже 36-річний боєць.

Багато хто киває головою на знак згоди, після чого він додає: «Не знаю, що буду робити, коли війна закінчиться. Не можу цього уявити. Тепер це моє життя. Війна – моє життя».

Переклад НВ

Повну версію матеріалу Нолана Петерсона можна знайти на The Daily Signal

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.