3 грудня 2016, субота

Окопалися і готові до бою. Що відбувається в Донбасі

коментувати
Інтенсивність бойових дій знизилась, але великих надій на міцний мир немає

Інтенсивність бойових дій знизилась, але великих надій на міцний мир немає

Українські солдати побоюються повторення югославського сценарію і довгих років тривалих перестрілок

В Україні пізня зима дражнить приходом весни: надворі то холод, то сніг, то дощ.

Дворічна війна, що розорила східну частину країни і забрала життя понад 10 тис. осіб, мінлива, як і погода – розохочує перспективою миру, але так і не вщухає.

Обидві сторони конфлікту вкотре підтвердили свою прихильність до перемир'я у вересні минулого року, скоротивши масштаб та інтенсивність бойових дій порівняно з осінню 2014-го і першими місяцями 2015-го.

Але війна не закінчилася.

Протягом шести днів, з 27 лютого по 3 березня, я відвідав позиції українських сил уздовж лінії розмежування, а також тиловий ешелон, що розтягнувся від найпівденнішої точки фронту поблизу Маріуполя до самісінької північної межі війни біля міста Щастя; це недалеко від контрольованого сепаратистами Луганська.

Українці окопалися і готові до бою. Як сказав один із солдатів: «Тепер це моє життя».

У гарячих точках в районі Донецька відбуваються щоденні атаки комбінованих російсько-сепаратистських сил із застосуванням артилерії, танків, мінометів, стрілецької зброї. «Перемир'я немає», – запевняє 23-річний солдат української 93-ї бригади Джон Слободян на тлі звуків артилерійського вогню біля села Карлівки. «І так кожен день», – додає він.

Найпівденніша точка лінії фронту – приморське селище Широкине. Після окопної і артилерійської битви, що почалася в лютому 2015 року, українські сили минулого липня взяли селище під контроль. Сьогодні Широкине лежить в руїнах, мирного населення тут не залишилося.

Життя тут заморожене, як і сам конфлікт

За 200 кілометрів від Широкиного розташована найпівнічніша точка фронту, околиця Луганська. Тут війна перетворилася в снайперські обстріл. Українські патрулі шукають групи російсько-сепаратистських сил, які прослизають через лінію фронту, щоб влаштовувати засідки і встановлювати саморобні вибухові пристрої – своєрідна гра в кішки-мишки.

«Це війна чи ні? Незрозуміло», - каже 30-річний солдат 92-ї бригади Андрій, який стоїть на позиціях біля Луганська.

Заморожений конфлікт

Недалеко від Карлівки чутно звуки артилерії, мінометів, стрілецької зброї. Українські солдати з 93-ї бригади стоять біля дерев'яного будиночка. Спілкуються, жартують, закурюють. Обстріли частішають і посилюються, привертаючи увагу солдатів.

Один за одним по черзі вони озираються через маленьке озеро в бік пагорбів, ще коричневих після зими. Звідти чути звуки війни.

Але при цьому солдати, як і раніше, розслаблені. Хтось грає з цуценям, якого прихистив їхній підрозділ. Хтось нарізає свинячу ногу для шашлику на обід.

Всі поводяться невимушено, підкреслюючи банальність нинішньої ситуації.

Солдати підтверджують, що російсько-сепаратистські сили атакують українські позиції щодня. В основному зі 120-міліметрових і 82-міліметрових мінометів плюс стрілецька зброя і снайперський вогонь. Іноді використовується артилерія більшого калібру і установки Град. Також, за словами українців, їхні позиції в селищі Піски постійно обстрілюють з танків.

93-тя бригада воює в Донбасі близько півтора року. Бійці не надають перестрілкам великого значення і ставляться до чутних доказів прилеглих битв безтурботно. Вони пам'ятають напружені бої, тому, попри щоденні атаки, вважають нинішню ситуацію досить спокійною.

«То починається, то припиняється, – розповідає 37-річний солдат 93-ї бригади Ростислав Бриль. – Чути артилерію – це нормально. Порівняно з тим, що було раніше, стало набагато тихіше».

Але зменшена інтенсивність вогню не дає великих надій на міцний мир. Багато хто побоюється повторення югославського сценарію і довгих років тривалих перестрілок.

«Ми перебуваємо тут більше півтора року, – каже Бриль. – Ми втомилися і готові повертатися додому». Але інші солдати, здається, більше стурбовані умовами перемир'я, ніж перспективою повернення додому.

«Це не може набриднути, – підкреслює 34-річний Богдан Капуста. – Ми хочемо на фронт. Хочемо битися».

Регулярні війська і командування розчаровані умовами перемир'я, встановленого другими Мінськими угодами. Українські солдати під Карлівкою розповідають, що мають право використовувати кулемети у відповідь на обстріли тільки в тому випадку, якщо мова йде про артилерію і міномети.

«Так, ми розчаровані, - каже Бриль. – Коли по тобі стріляють з артилерії, а ти можеш відповісти тільки кулеметом, це дуже розчаровує».

Хто кому вірний

Багато селищ уздовж лінії фронту загартовані боями. Деякі зовсім спорожніли. Життя тут заморожене, як і сам конфлікт.

Я бачив цивільні автомобілі, які вишикувалися біля старих контрольно-пропускних пунктів, де солдати перевіряють посвідчення особи і багажники в пошуках зброї і контрабанди. Вуличні торговці продають закуски і військову форму зі стендів, встановлених перед танковими бар'єрами і окопами. Діти катаються на велосипедах дорогами, що межують з мінними полями.

У багатьох з цих міст українські солдати – звичні. Їх часто можна зустріти на вулицях, у кафе і ресторанах. Іноді цивільні довго супроводжують їх довгим поглядом, але в цілому до їхньої присутності ставляться байдуже.

Після довгих місяців перестрілок українські сили в липні 2014 року знову взяли під контроль місто Попасна, що недалеко від Луганська. Через півтора року розташовані поблизу українські бригади зібралися в попаснянському будинку культури радянської епохи, щоб відпрацювати концерт до 8 березня. Солдати провели вечір, представляючи традиційні українські пісні в приміщенні, на стінах якого досі висять погруддя Володимира Леніна і Карла Маркса.

У деяких районах уздовж лінії фронту настрої людей розділилися: одні підтримують український уряд, інші – віддають перевагу проросійським сепаратистам.

Двірник з Маріуполя, літня жінка, розкричалася, побачивши групу українських волонтерів та ветеранів, засуджуючи їх за те, що розмовляли українською. «Ви в російськомовному регіоні, тому повинні виявляти повагу і говорити по-російськи», – наполягала вона.

Продовження колонки читайте в розділі «Погляди». Слідкуйте за оновленнями.

Переклад НВ

Повну версію матеріалу Нолана Петерсона можна знайти на The Daily Signal

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.