22 серпня 2017, вівторок

Гірше, ніж Друга світова. Як Сартана переживає обстріли

коментувати
Поодинокі атаки на мирні райони мають на меті нажахати цивільне населення

На столі Степана Махсми лежить біографія Вінстона Черчілля. Махсма – мер селища Сартана, де мешкають близько 10 тис. жителів. Сьогодні Сартана переживає свій найсутужніший час.

Близько 10 години вечора 16 серпня об'єднані російсько-сепаратистські сили 25 хвилин обстрілювали селище артилерійськими снарядами калібру 122 і 152 мм. В результаті атаки загинули троє мирних жителів, шістьох поранено. Пошкоджено 170 будинків. Об'єднані російсько-сепаратистські сили обстріляли Сартану вже вшосте. 4 жовтня минулого року селище обстріляли з Граду. Тоді артилерія зачепила похоронну процесію та вбила сімох людей.

Після недільної атаки Махсма пішов до місцевої бібліотеки та взяв книгу про Черчілля. «Хочеться надихнутися досвідом великих людей, – каже він. – Ми не можемо постійно вчитися на власних помилках».

Гірше, ніж Друга світова війна

87-річна Ніна Костянтинівна була на кухні, коли розпочався обстріл селища. Один зі снарядів впав за метр від її будинку, зруйнувавши кут будівлі з боку сусідньої вулиці Червоноармійської. Шрапнель розлетілася у вітальні.

«Якщо б я була в цей час у ліжку, то загинула б», – каже жінка через три дні після обстрілу. Попри те що Ніну Костянтинівну поранило скалкою скла зі зруйнованого вибухом вікна, вона дякує за те, що залишилася в живих, православним іконам і фотографії покійного чоловіка в рамці (він помер вісім років тому) на своєму столі.

Система раннього оповіщення в Сартані – відключення електрики

«Іншого пояснення нема», – говорить вона.

Після вибуху сусіди кинулися забирати стареньку з її задимленого будинку. Вона згадує, що сиділа на лавочці у своєму саду під виноградником, чекаючи, коли розвіється дим. «Коли атакували німці, було не так погано, – каже вона, згадуючи вторгнення нацистської Німеччини 1941 року. – Я ніколи не бачила подібних обстрілів».

Ніна Костянтинівна була занадто молода, щоб добре пам'ятати сталінський Голодомор 1932-33 років, який забрав життя мільйонів людей, однак вона добре пам'ятає Другу світову війну. Коли 1945 року вермахт відступав, вона покрила свої руки хімічними речовинами, щоб на них з'явилася висипка – все заради того, щоб її не забрали до німецьких трудових таборів.

«Ми були молоді та не так сильно боялися», – говорить вона.

Ніна Костянтинівна живе в своєму будинку з 1958 року, і попри те, що він серйозно пошкоджений, старенька не хоче їхати. «Я хочу прожити залишок свого життя тут», – каже вона.

Сартана – етнічний грецький анклав, і Ніна Костянтинівна теж має грецьке коріння. Місцеві греки та український уряд збирають кошти на те, щоб відремонтувати її будинок. Без їхньої допомоги старенька змушена буде переїжджати.

62-річний зять Ніни Костянтинівни Василь Кокташ також живе у Сартані. Він робить на заводі «Азовмаш», колишній сержант Червоної Армії, працював на балістичних ракетах.

«Я не боюся і не злюся, – каже Кокташ. – Просто хочу зосередитися на відновленні будинку та жити далі. Проте ніхто з моїх близьких не загинув. Бо зараз я б інакше почувався».

Життя триває

У середу, на третій день після атаки, життя у Сартані увійшло до звичних берегів. Це типове українське передмістя, де живуть як заводські робітники, так і фермери. Місто знаходиться за 10 кілометрів від центра Маріуполя. Цегляні будинки із вертикальними вікнами пофарбовані у світлі тони і стоять уздовж ґрунтових і покритих гравієм доріг. Труби розташованого неподалік Маріупольського металургійного комбінату нескінченно випускають ядучий смог, який спотворює горизонт.

На вулицях Сартани гуляють діти та літні люди, хтось їздить на велосипедах. Молоді люди в спортивних костюмах під час прогулянок розмовляють по мобільних телефонах. Люди стоять на зупинці громадського транспорту. В центрі селища бабусі продають кавуни і картоплю.

«Паніки не було, але люди налякані, – розповідає Махсма, розповідаючи про настрої у Сартані. – Ніхто не знає, чи не повториться це знову».

«Особисто я вже звик до цього, – говорить Кокташ. – Я настільки звик, що вже не тривожуся. Я навіть не пішов у підвал».

Махсма каже, що в селищі немає системи раннього оповіщення (як і в сусідньому Маріуполі), яка б умикала сирену в разі повітряного нальоту, даючи жителям кілька критично важливих секунд для того, щоб дістатися притулку або піти з вулиці.

Дві жертви недільного обстрілу були посеред вулиці під час обстрілу. Не прозвучало жодного попередження, яке дозволило б їм встигнути сховатися від осколків.

«Наша система раннього попередження – це відключення електрики», – каже Махсма: артилерійські обстріли зачіпають лінії електропередач.

Крім того, не вжито заходів для того, щоб навчити мирних жителів, як діяти під час обстрілів. Після більш ніж року війни, коли бої часто відбуваються за кілька кілометрів, більшість громадян уже добре розбирається, як реагувати на подібні ситуації. Проте чимало мирних жителів страждає від постійної напруги та небезпеки.

«Якщо запитати людей, чи знають вони, що робити в разі нападу, вони спишуть вам цілий аркуш, – каже Махсма. – Але під час реальної атаки вони все забувають».

Чому це відбувається

Махсма звинувачує в недільних атаках об'єднані російсько-сепаратистські сили. Він сказав, що обстріл стався з тих територій, які вони контролюють. Стріляли, умисно цілячи в мирні райони.

Найближча позиція українських військових – це блокпост на дорозі приблизно у двох кілометрах від обстріляних територій. Найближча база українських військових – у п'яти кілометрах.

«Я взагалі не розумію, куди вони цілилися», – говорить Махсма.

Українські військові кажуть, що такі атаки, як у Сартані, націлені на те, щоб нажахати жителів Маріуполя та прилеглих селищ. Чимало хто визнає, що серед жителів цього регіону наростає розчарування щодо центрального уряду та його стилю ведення війни. Дехто вважає, що подібними поодинокими атаками російсько-сепаратистські сили хочуть дестабілізувати регіон політично та посіяти паніку.

Після обстрілу призначений урядом психолог відвідав Ніну Костянтинівну, щоб оцінити рівень її посттравматичного стресу.

«Тепер ночами я боюся будь-яких звуків, – каже старенька. – Важко заснути».

«Мені здається, це не остання бомба, і я не знаю, що буде завтра, – додає вона. – Тому я боюся».

Переклад НВ

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.