3 грудня 2016, субота

Варяги, євнухи та яничари

коментувати
Україні потрібно не перевиховувати наявних чиновників, не вчити нових за старими програмами, а створити все з нуля. Нові люди, нові цінності, нові правила

Кожній державі доводилося розв'язувати ту саму проблему: як розірвати порочне коло клановості та кумівства. Споконвіку будь хто, хто вибився нагору, негайно тягнув туди родичів і друзів. Вони ж своєю чергою тягнули своїх, і так держава виявлялася швидко приватизованою невеликим числом кланів.

Кожен правитель розв'язував цю проблему на свій кшталт. Певний час поширеним рішенням були євнухи. Сенс не в тому, щоб нічим було зазіхнути на султанських жінок у гаремі, а в тому, що євнух не може мати дітей, тож не може передати їм багатство, титул або положення при дворі. Тому він стає марним для родичів, ненависним, проклятим. Не маючи сім'ї та клану, він відданий лише трону (а в ті часи трон і держава були синонімами). Так формувалися перші в історії касти державних службовців.

Оттоманська імперія використовувала інший підхід, іменований девширме: маленькі хлопчики зі слов'янських і кавказьких народів бралися в полон, виховувалися колективно, а потім найбільш тямущі йшли на службу в палац, доростаючи до великих візирів, інші зараховувалися в бойову піхоту (яничари) або кавалерію (спахи). Відірвані від коріння, всі вони були віддані тільки державі.

У християнській Європі, де такі жорстокості були заборонені (що, втім, не заважало чинити інші жорстокості), проблема клановості стояла не менш гостро. Здолав її папа Григорій VII, ввівши обітницю безшлюбності для католицьких священиків. Раніше практика передачі церковних посад всередині клану (а це означало і багатство, і реальну владу) процвітала в усіх куточках континенту. Католицькі священики, які не мали дітей, а отже, були відірвані від своїх кланів, стали основою побудови церкви, що була за тих часів важливою гілкою влади. На них же будувалася основа європейської судової системи.

Суди та прокуратура — типові приклади замкнутих каст, керованих кланами, які своїх не здадуть і не скривдять

У справах же світських, крім власного клану, європейський правитель міг покладатися тільки на людей сторонніх, нетутешніх, не пов'язаних з кланами. Тому до двору охоче запрошувались іноземці, готові проміняти відірваність від роду і батьківщини на високу посаду і можливість вершити великі справи. Особлива потреба була в таких "варягах" за часів великих реформ, і часто зі сторони запрошували не тільки вчених і полководців, але і королів.

Україна — типова пізньосередньовічна країна, давно і міцно приватизована кланами. Мова не тільки про великі клани, що володіють телеканалами і десятками депутатів, яких ми звикли називати олігархами. У кожній області, у кожному місті є такі менші клани (ось чому федералізація у нашій країні означає феодалізацію). Вони володіють основними активами, в них у руках місцева влада, вони успішно перерозподіляють потоки на свою користь і закривають можливості розвитку та зростання для інших.

Подібні клани є не тільки в регіонах, але й в окремих сферах і галузях. Суди та прокуратура — типові приклади замкнутих каст, керованих кланами, які своїх не здадуть і не образять, а чужих не пустять.

Ось чому нам не обійтися без чужинців. Найпростішим прикладом таких чужинців служать прибульці з бізнесу: вони не пов'язані з кланами, несуть із собою іншу культуру керування, часто мають приватну "фінансову подушку", тож грають роль вірних яничарів і візирів на державній службі та в держпідприємствах.

В особливо занедбаних випадках не обійтися без іноземних директорів і міністрів (не плутати з консультантами: ті не беруть на себе відповідальності).

Однак на всі позиції іноземців та бізнесменів не набереш. Сучасні держави, щоб бути успішними, виховують свою еліту всередині країни. Рекрутинг чужинців, чи то люди з бізнесу, чи іноземці, може бути лише тимчасовим допоміжним засобом.

Але для цього доведеться зробити те, що свого часу зробили Німеччина, Франція, Велика Британія, Японія та інші: створити абсолютно нові навчальні заклади для нових державних службовців. Не перевиховувати старих, не вчити нових за старими програмами силами старих викладачів, а створити з нуля. Нові люди, нові програми, нові цінності, нові правила.

Ми бачимо, що всі державні інституції, створені з нуля, працюють добре і виправдовують надії. Навпаки, всі спроби відремонтувати старе з тріском провалюються, і це стосується не тільки судів. Нам доведеться створювати нову державу замість геть негодящої старої постколоніальної адміністрації. Новий закон про державну службу нам допоможе. Але ще потрібні люди. Самими лиш яничарами і варягами не обійтися.

Колонку опубліковано в журналі "Новое Время" від 15 липня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.