5 грудня 2016, понеділок

У пошуках українського месії

коментувати
Що ж з нами не так? Чому у всіх народів є той, з чиїм ім'ям пов'язаний прорив або перемога, а у нас немає?

У вирішальні поворотні роки соціальних трансформацій і великих національних викликів завжди з'являється людина, з ім'ям якої пов'язані прорив і перемога. Не заглиблюючись в історію, наведемо наздогад десяток прикладів ХХ століття за абеткою: Конрад Аденауер, Мустафа Кемаль Ататюрк, Лех Валенса, Вацлав Гавел, Махатма Ганді, Шарль де Голль, Мартін Лютер Кінг, Нельсон Мандела, Франклін Делано Рузвельт, Черчілль. Загалом, немає нестачі в тих, хто виведе народ до світла свободи і процвітання. Ось і ми який уже рік намагаємося знайти свого.

Особливо прискорилися пошуки після Майдану. Народ зрадів, що рух почався, і засмутився, що так повільно. До того ж виклики часу виявилися неспіввимірними з колишніми: війна, анексія, окупація, економічний спад, девальвація гривні, безробіття. У такій ситуації вже точно національний лідер класу "месія" мав з'явитися. І почалося нескінченне перебирання варіантів, який радикальніший один від іншого.

От тільки чомусь ніхто не підійшов на цю роль. Ба більше, середній термін життя чергового "кандидата в месії" скоротився з декількох місяців до декількох тижнів. Кожен черговий встигає швидко набрати народне замилування і так само швидко його розгубити. Два-три висловлювання не до ладу або не у відповідності з думкою більшості, один-два безглуздих вчинки — і ось кандидат обпікся і швидко зник з фокусу масової свідомості. Ми вже навіть не всіх минулорічних пам'ятаємо.

Що ж з нами не так? Чому у всіх народів є, а у нас немає? Причин декілька.

По-перше, наші соціальні ліфти традиційно закриті, а тиск у них високий. Виходить сифон. Тільки-но відкриваєш (а революція і війна, безумовно, завжди відкривають соціальні ліфти), струмінь злітає до стелі. Стабільної системи відбору та просування лідерів у країні немає. Але ж національні лідери не виникають на рівному місці. Ніхто з вищезгаданих не виник так просто, нізвідки.

Ти за професора Преображенського? Тоді я за Шарикова! Головне, що я з тобою не згоден

По-друге, наше суспільство традиційно атомізоване. Лідер стає таким, коли у нього є послідовники. Наші кандидати, зазвичай, одинаки. Ніхто з них не висуне організованою групою, рухом або політичною партією, яка б їх підтримала (якщо такі рухи або партії створюються, то вже постфактум, і тому ефекту не дають). Всі наші кандидати вийшли на авансцену самостійно, а втриматися без підтримки активних послідовників (не плутати з підтримкою диванної сотні або телевізійної тисячі) на вершині неможливо.

По-третє, наше суспільство неймовірно поляризоване, над цим політтехнологи працювали багато років і досягли успіху. Будь-який привід для ще більшої поляризації сприймається на ура, тим паче така нагода, як новий кандидат у месії. Ти за професора Преображенського? Тоді я за Шарикова! Головне, що я з тобою не згоден.

Наслідком атомізації і поляризації є дефіцит довіри. Довіру важко завоювати і легко втратити. Уявіть собі, що батарея вашого мобільного заряджається три доби, а заряду вистачає на одну годину. В такому режимі багато не напрацюєте.

По-четверте, лідери зазвичай приходять з громадянського суспільства. А у нас воно зовсім нещодавно вийшло з зародкового стану. Своїх лідерів ми ще не напрацювали. Якщо опитати публіку щодо моральних авторитетів, усім їм виявиться в кращому разі понад 70, а то й понад 80. Це представники ще старого, радянського громадянського суспільства. Незалежна Україна не народила нічого подібного аж до революції гідності.

По-п'яте, є опір старих еліт. Опір запеклий, адже мова йде про колосальні гроші, які вони можуть втратити, якщо почнуться реальні зміни. Зважаючи на фінансові та медійні можливості, а також наявну в нашому суспільстві "презумпцію винуватості" нових осіб, нікому не втриматися довго у фокусі уваги — просто знесе хвилею помиїв. А старі еліти встигли пустити таке міцне коріння, що їх не змітають ані компромат, ані люстрації, ані перевибори, ані переатестації.

Ну й, нарешті, згадаємо, що ми живемо в країні "візьми і зроби". На Майдані ми знали, що сподіватися на політиків безглуздо — тільки на себе і таких само, як ти. Це ж стосується і постмайданної трансформації країни. Можливо, лідера рівня "месія" ми так і не дочекаємося. Яскравих фігур буде багато, але не більше того. Ніхто не дасть нам простих відповідей на всі складні питання, ніхто не поведе прямим і легким шляхом до заможного і справедливого життя. Все доведеться робити самотужки: об'єднуватися в групи за інтересами і мережі і лупати цю скалу. Готуйте робочі рукавиці.

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 29 липня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.