22 жовтня 2017, неділя

Два виходи для громадянського суспільства

коментувати
Третя річниця Революції Гідності породжує численні рефлексії, й однією з важливих тем є громадянське суспільство

Адже саме його поява стала найбільшим надбанням Майдану. Ретроспективно, всіма основними здобутками останніх років – поваленню диктатури, зупиненню російської агресії, розробці бачення нової країни та стратегій реформ – ми зобов'язані активним громадянам, а не політикам.

Сьогодні держава являє собою яскравий приклад інституційної неспроможності, і не від хорошого життя громадянське суспільство бере на себе певні його функції. Мільйони людей збирали гроші на армію, а десятки тисяч волонтерів закуповували й доставляли все необхідне на передній край. Сотні центрів допомоги переселенцям виникло по всій країні. Сотні законопроектів написано громадськими експертами. Тисячі людей допомагали запускати на місцях реформи поліції, публічних закупівель тощо. Громадські організації сьогодні допомагають військовим і дипломатам, урядовцям та мерам міст. Чи так воно має бути, чи це ненормально?

Моя відповідь – в цей час і в цьому місці це нормально. Неспроможність держави визначається її постколоніальним статусом та захланністю політиків, не здатних на рішучі перетворення. Водночас виклики є такими, з якими держава не впоралася би ніколи. На цю ситуацію накладається українська традиція слабкої влади супротив сильного суспільства, це тисячолітня традиція. І тепер все це проявляється в тому, що громадянське суспільство не вимагає від держави того, на що вона не здатна, а врешті починає робити це самостійно. Отака "країна-зроби-сам".

Але громадянське суспільство й саме не готове до таких викликів. Не можна жити постійно на адреналіні волонтерства. Врешті, я бачу, як сиплеться нині здоров'я тих, хто проволонтерив два-три роки (а робота на державній службі за малу зарплату після великих доходів у приватному секторі – це те саме волонтерство). Не можна бігти марафон у виснажливому темпі стометрівки.

Сьогодні, за три роки після Майдану, громадянське суспільство стомлене і розчароване

А значить, виходів лише два. Або естафета – кожну наступну стометрівку біжить хтось інший, на заміну стомленим прибувають нові й нові. Або професіоналізація, що у нашій метафорі аналогічно тому, щоб пересісти на велосипед. Громадянське суспільство має навчитися висувати і підтримувати політиків, які зроблять державу спроможною виконувати основні функції.

Сьогодні, за три роки після Майдану, громадянське суспільство стомлене і розчароване. Ми пробігли вже із сотню стометрівок поспіль, а попереду ще кілометри й кілометри. Продовжувати робити те саме більш наполегливо – значить, витратити ще більше сил і досягти ще меншого результату. Ми маємо зробити висновки і переналаштуватися. Наші пріоритети сьогодні – це громадянська освіта, створення мереж на місцях, тиск на політиків нової генерації заради об'єднання.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.