26 лютого 2017, неділя

Такий футбол нам не потрібен - частина 2-а

коментувати
Який саме футбол нам не потрібен, я описав тут, в першій частині цієї футбольної історії, рівно тиждень тому. Тоді ж пообіцяв, що буде продовження. Ось і воно

Липень 1952 року. Головний тренер футбольної збірної СРСР, легендарний Борис Аркадьєв в страшному емоційному стані. Нерви на межі. "Не знаю, що робити, - каже він своїй дружині Олександрі. - Хіба, накласти на себе руки?" "Можете собі уявити реакцію мами та мій жах", - роки потому згадує цю підслухану батьківську розмову Світлана, дочка сімейства.

Про перспективи накласти на себе руки головний тренер збірної СРСР заговорив одразу ж після поразки радянських футболістів у грі проти збірної Югославії на Олімпіаді у Фінляндії.

Зараз зрозумієте, чому.

Після закінчення Другої світової війни світ знову розділився на «ми» і «вони», на наші/не наші. Югослави були наші. І їхній лідер, Йосип Броз Тіто, був наш. Та договір від 11 квітня 1945 року про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу був скріплений кров'ю у боротьбі з фашизмом. Загалом, брати. Але після війни, югослави подумали, що мають право самостійно формувати свою внутрішню і зовнішню політику.

"Не знаю, що робити. Хіба, накласти на себе руки?" Борис Аркадьєв, головний тренер футбольної збірної СРСР

Сталіну не подобалася незалежна політика Тіто по відношенню до сусідньої Болгарії, Албанії, так і головним чином по відношенню до Греції. Тут вже кілька років йшла громадянська війна, точніше війна комуністів з громадянами, які не висловили захоплення з нагоди можливої перемоги марксизму-ленінізму. Тіто був далеко не ангелом. Але він вважав, що має право сам вирішувати, як йому поводитися у себе вдома на Балканах.

Сталін привернув болгар на свій бік. В лютому 1948 року югославські комуністи відмовилися від сталінського плану – створити федерацію із Болгарією. Позаяк вони розуміли, що через Софію Москва буде продавлювати свою зовнішню і внутрішню політику. Ну приблизно так, як сьогодні Москва нав'язує Києву свою "гегемонію" через своїх представників окупованого Донбасу. Для цього і вимагає для нього особливого статусу.

Тіто не піддався. В березні 1948-го Сталін відкликав всіх військових і цивільних представників з ще вчора «братньої» Югославії. 19 березня 1948 року у відділі зовнішньої політики ЦК ВКП(б) була підготовлена довідка «Про антимарксистські установки керівників компартії Югославії в питаннях внутрішньої і зовнішньої політики». Сторони обмінялися невтішними нотами. 29 червня 1948 року в комуністичній пресі була опублікована резолюція, яка остаточно відлучала Югославію від соцтабору.

8 вересня 1948 року в газеті "Правда" з'явилася стаття: Куди веде націоналізм групи Тіто в Югославії. В ній Тіто був оголошений пособником імперіалізму, його однодумці - "кліка політичних вбивць", його форма правління - "диктатура фашистського типу".

За один рік радянська преса перетворила "великого друга СРСР, товариша Тіто" на фашиста. Радянська свідомість легко прийняла цей зигзаз лінії партії.

У травні 1949-го Москва заснувала журнал За соціалістичну Югославію, він видавався сербською мовою. Кожен номер анонсувався в газеті Известия. Я в архіві Парламентської бібліотеки почитав деякі з них. У першому ж номері видання була визначена мета «Союзу югославських патріотів за визволення Югославії від фашистського ярма кліки Тіто-Ранковича і імперіалістичного рабства». Це при тому, що Тіто – комуніст, антифашист.

Союз вдарив по Югославії з усіх своїх традиційних знарядь: економічна блокада, створення диверсійних загонів і постійних збройних провокацій на кордоні з Болгарією, Угорщиною, Албанією, Румунією. З осені 1948 по осінь 1950 року Югославія направила урядам Албанії, Болгарії, Румунії та Угорщини 95 нот. Але в радянській пресі писали, що це югослави обстрілюють сусідів і провокують конфлікт. Як, наприклад, ось у цій нотатці з травневого випуску 1952 року в газеті "Известия":

25 жовтня 1949 року Сталін вигнав з СРСР югославського посла. Дипломатичні відносини перервані не були, але реально всі зв'язки були з ними перервані.

Югославська економіка, яка до того часу досить сильно залежала від соцтабору – завалилася. Югославський уряд звернувся за допомогою до американців. Конгрес США схвалив Закон про надзвичайну допомогу Югославії, і виділив $ 50 млн із фондів плану Маршалла. Навесні 1951 року США, Великобританія і Франція розробили програму безоплатної допомоги Югославії для покриття дефіциту в її платіжному балансі. Світовий банк надав позику в $ 28 млн.

За 5 років загальна сума економічної допомоги офіційному Белграду від капкраїн досягла $ 600 млн. За рахунок американської допомоги в Югославії було побудовано 37 військових заводів.

Радянські газети того періоду, у всякому разі ті, які минулого тижня я встиг погортати в Парламентській бібліотеці, викреслили Югославію з порядку денного. Немає такої країни. Вона з'являлася досить рідко, хіба що з черговою порцією «кисельовщини».

У такий недружній атмосфері настало гаряче літо 1952 року. Збірна СРСР з футболу вперше в своїй ще недовгій біографії поїхала на Олімпіаду в Фінляндію. І ось вона, іронія долі. Жереб випадає радянським футболістам в 1/8 фіналу зіграти проти... ну ж бо, вгадайте, проти кого?

Отож.

Напередодні вирішального матчу, який був запланований на 20 липня, в радянське посольство у Фінляндії прийшла телеграма від Сталіна.

Микола Романов, голови Всесоюзного комітету у справах фізичної культури і спорту згадує, як у день матчу з югославами приїхав посланець Радянського Союзу у Фінляндії Віктор Лебедєв. «Я відразу помітив, що він чимось схвильований і стривожений. Віктор Захарович розповів, що тільки що отримана телеграма з Москви від Сталіна з приводу футболу...».

У 1988 році грузинській пресі форвард тієї збірної СРСР, Автанділ Чкуаселі розповідав: «Я добре пам'ятаю, що до початку матчу нам, гравцям, показали телеграму за підписом Сталіна: «Ми у вас віримо, ви повинні перемогти». Так, нам нагадували, і досить часто, що матч треба виграти, чого б це не коштувало. Це на нас діяло не стільки підбадьорливо, скільки гнітюче».

Матч закінчився з нічийним результатом 5:5. Причому радянські футболісти по ходу гри програвали 1:5. Згідно з регламентом Олімпійських ігор через два дні повинно було відбутися перегравання. Газета Радянський спорт досить скупо описала результат поєдинку. Зрозуміло в Союзі ніхто ту гру не бачив і не чув. Про неї практично ніде ніхто не згадував. Не кажучи вже про фотографї, або відео. Всі чекали, що буде далі.

22 липня, у другому матчі вже на 6 хвилині Всеволод Бобров забиває м'яч у ворота югославів. 1:0. Відмінний початок. Відмінний початок кінця. Вже до кінця першого тайму рахунок на табло 2:1 не на користь СРСР. Початок другого тайму перетворює 2:1 на 3:1.

І ось тут на футбольному полі відбувся епічний діалог між радянським і югославським футболістом.

Радянський захисник Юрій Нирків йде встик з югославським форвардом.

- Фашист – кидає йому в обличчя югослав.

- Сам ти фашист – відповідає Нирків.

Ще 8-10 років тому обидва пліч-о-пліч билися з фашистами на полях Другої світової, тепер вони вішають один на одного ярлики щедро видані їм медіа.

Матч так і завершився на користь югославів з рахунком 3:1. На честь перемоги комуніста Тіто над комуністом Сталіним в Югославії пройшли святкові маніфестації з артилерійським салютом.

В радянській пресі не те, що хід поєдинку,його результат або зовсім не повідомляли, або, як у газеті Советский спорт, затисали мікроскопічним абзацом всередину великої статті про епічні перемоги радянських спортсменів на Олімпіаді у Фінляндії.

Ну от як у цьому випуску Радянського спорту:

Тренер збірної СРСР, Борис Аркадьєв був терміново викликаний до Москви, куди він вилетів без команди першим же рейсом. Перші московські ночі він провів поза домом. Ось після них він і сказав на кухні своїй дружині Олександрі: "Не знаю, що робити. Хіба, накласти на себе руки?"

18 серпня 1952 року Кремль добрався і до команди. З мемуарів Миколи Романова:

Його до себе в кабінет викликав Георгій Маленков. І там член Політбюро ЦК ВКП(б) запитав Романова, які заходи покарання ми хочемо застосувати до цієї команди (ЦБРА – основа збірної СРСР)

- А як ви дивитеся, якщо Комітет за програш на Олімпійських іграх розпустить команду ЦБРА?- запитав Маленков.

Романов сказав, що це немислимо. Тим більше, що в збірній виступають гравці різних клубів.

- Якщо ви відмовляєтеся самі вирішувати це питання, то він все одно його вирішать, але вже без вас. – закрив тему розмови Маленков.

Так і сталося. Романов був відсторонений від займаної посади, а чемпіон країни ФК ЦБРА – розформований.

40 років цей наказ Федерації футболу СРСР містився в строгому секреті.

ПРИКАЗЫВАЮ

1. За провал команды на Олимпийских играх, за серьезный ущерб, нанесенный престижу советского спорта команду ЦДСА с розыгрыша первенства СССР снять и расформировать.

2. За неудовлетворительную подготовку команды, за ее провал на Олимпийских играх старшего тренера команды ЦДСА товарища Аркадьева Б.А. с работы снять и лишить звания заслуженного мастера спорта.

3. Рассмотреть на очередном заседании Комитета вопрос о безответственном поведении отдельных футболистов во время матчей с Югославией, что привело к провалу команды на Олимпийских играх".

Через два тижні з'явився другий наказ №808.

І ось в ньому є те саме слово, яке, якщо не все, то багато чого пояснює:

«…Футбольная команда, принимавшая участие в Олимпийских играх, выступила неудовлетворительно. Провал наших футболистов на Олимпийских играх нанес серьезный ущерб советскому спорту.

Проигрыш нашей команды объясняется безответственным поведением отдельных футболистов. Из-за недопустимого поведения защитников команды Башашкина и Крижевского, которые грубо нарушили данные им указания, проявили нерешительность в борьбе с противником (!) (не суперником, а противниками ,виявляється, були нам югослави - як на війні), в результате чего югославские футболисты, используя их грубые ошибки, легко забивали мячи в наши ворота..».

ПРИКАЗЫВАЮ

1. За безответственное поведение, в результате чего команда проиграла матч югославам, чем нанесла серьезный ущерб престижу советского спорта, лишить т.т. Башашкина и Крижевского званий мастеров спорта и дисквалифицировать их сроком на один год.

2. За безответственную игру, трусливое поведение на поле лишить тов.Бескова звания заслуженного мастера спорта и дисквалифицировать его сроком на один год.

3. За неправильное поведение во время матчей лишить тов. Николаева звания заслуженного мастера спорта, а тов. Петрова за недисциплинированность лишить звания мастера спорта".

Незмивна краплями поту провина центрального захисника збірної СРСР, Анатолія Башашкіна полягає в тому, що в запалі боротьби, у штрафному майданчику м'яч влучив йому в руку. Англійський арбітр, Артур Елліс призначив пенальті, і югослави повели в рахунку. Третій гол збірна Югославії забила з зони відповідальності, іншого центрального захисника Костянтина Крижевского.

До речі, ту злощасну гру Крижевський догравав з серйозною травмою. В результаті якої він навіть втратив на полі свідомість, але після того, як лікарі збірної вміло поворожили над його тілом, гравець повернувся в гру.

Хтось тоді з великого начальства зронив фразу, яка миттєво пішла в народ: «Краще б ми програли болгарам». Але у болгар ми, на жаль в 1/16 виграли 2:1.


Борис Аркадьев (на фото в центре), Анатолий Башашкин (слева) и Валентин Николаев

Борис Аркадьєв (на фото в центрі), Анатолій Башашкін (ліворуч) і Валентин Миколаїв


Незрозуміло як далеко зайшла б справа футболістів. Але,на щастя, через півроку Сталін помер. Відносини з Югославами негайно налагодилися. У 1955 році Микита Хрущов приніс Тіто вибачення за «фашистів», «політичних вбивць» і т. д. Подальшій дружбі Хрущова і Тіто могли б позаздрити Ромео і Джульєтта, Давид та Йонатан, Том Сойєр і Гекльберрі Фінн, Ла Моль і Коконас, Леонід Брежнєв і Ерік Хонеккер. Втім і їй судилося тривати вічно. Менше ніж через 40 років обидві величезні країни розвалилися на дрібні шматочки. І ці шматочки з великими синцями досі розповзаються в різні боки.


Тито, в гостях у Хрущева, а рядом с югославским лидером. улыбчивый Маленков, тот что принял участие в расформировании ФК ЦДСА, за поражение сборной СССР в матче с противником из

Тіто в гостях у Хрущова, а поруч з югославським лідером стоїть усміхнений Малєнков, той, що зовсім нещодавно взяв участь у розформуванні ФК ЦБРА, за поразку збірної СРСР у матчі з противником (!) з "фашистською" Югославією.

Не знаю як ви, мій терплячий читачу, але я готовий сто разів повторити перефраз великого Миколи Озерова: «Ні, такий футбол нам не потрібен».

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.