26 березня 2017, неділя

Як Київ руйнував монополію Кремля на Україну

коментувати
Петро Шелест, перший секретар ЦК КПУ 50 років тому викликав істерику в кремлівської верхівки, замахнувшись на святая святих - економічну та етнографічну свободу. Ніхто не хотів поступатися. Ні тоді, ні зараз.

2 серпня 1965 року з Києва у Москву, в президію ЦК надійшов достатньо зухвалий, як на ті часи, лист від першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста. У ньому керівник республіки просив дозволу Кремля на самостійні зовнішньоекономічні контракти:

«Під час перебування делегації Української РСР на різних міжнародних конференціях і сесіях ООН представники ряду країн, що розвиваються, і капіталістичних країн неодноразово піднімали перед нашими представниками питання про можливість організації безпосередньої торгівлі з Радянською Україною», - пише Шелест.

Чолобитна Шелеста підірвала московську політичну верхівку. Анастас Мікоян, член Політбюро ЦК, у бажанні Шелеста самостійно торгувати із закордоном, угледів нечувану антиленінську крамолу. Він заявив, що ще у 1920-х питання про монополію зовнішньої торгівлі було вирішено на користь Центру.

У ці ж дні міністерство зовнішньої торгівлі СРСР прийняло ще одне рішення, яке повинно було показати, хто в домі господар. У Москві прийняли рішення за низькою ціною продати в Швейцарію 450 тис тонн української соняшникової макухи.

Все зацентралізовано гранично, до дурості (Петро Шелест)

Київ ніхто навіть і не запитав. «Все зацентралізовано гранично, до дурості», – така оцінка Шелеста тих економічних реалій СРСР. І він, де можливо, вирішив діяти самостійно. Іноді - підпільно. Часто - тонко. Подекуди - гранично грубо. Наприклад, Шелест попросив у Москви додатково виділити Україні 15 тис тонн сталі для ремонту меткомбінатів. Йому відмовили. Тоді він самовільно передав надплановий прокат українським заводам. Його відчитали.

Почав будівництво київського Палацу Україна. Москва заборонила проект, оскільки в Києві вже був Жовтневий Палац. Мовляв, вистачить з вас. Шелест пішов на хитрість, і написав, що планує звести кінотеатр. В результаті побудував Палац Україна. З цієї нагоди була утворена урядова комісія. Шелесту влетіло.

Брежнєв наказав Шелесту здати в засіки Батьківщини не менше 1 млрд пудів пшениці, той генсеку відмовив: «Ти, Леоніде Іллічу, як хочеш, але я такої команди в Україні не дам».

У 2008-му в Москві я познайомився з сином Петра Шелеста, Віталієм Шелестом. Він мені так пояснив причину відмови виділити Центру мільярд пудів пшениці: «Батько не міг його виконати, оскільки в цьому випадку потрібно було б вимести всі зернові запаси аж до кормових, і приректи тваринництво на вірну загибель».

У підсумку члени президії в один голос заговорили, що Шелест (о, жах!!!!!) підриває ленінський принцип монополії зовнішньої торгівлі, і що в Україні слабо ведеться боротьба проти буржуазного націоналізму. Найбільше обурювався Олександр Шелепін, колишній голова КДБ, а на той момент голова комітету партійного контролю при ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР:

«Справа дійшла до того (о, жах-2!!!!), що в Севастополі при врученні нагороди Чорноморському флоту, флоту російської слави, всі виступи були українською мовою. У Криму росіян більше, але передачі по радіо, по телебаченню ведуться українською мовою. І взагалі українська мова насаджується на шкоду російській. Так що націоналістична лінія проглядається не тільки в питанні про зовнішню торгівлю, але і у політиці, ідеології».

Справа дійшла до того (о, жах-2!!!!), що в Севастополі при врученні нагороди Чорноморському флоту, флоту російської слави, всі виступи були українською мовою. (Олександр Шелепін)

Як же так? - затараторили Михайло Суслов, секретар ЦК КПРС і голова Ради міністрів СРСР Олексій Косигін. - Севастополь – місто російської слави, а написи українською?

У 1970-му Шелест видав книгу Україно наша Радянська. У цій праці він допустив наступний ідеологічний промах, він приділив занадто велику увагу дореволюційній Україні та ідеалізації Запорізької Січі, яку фактично знищила імператриця Катерина II.

- Архаїзм – ці ваші козаки – сказав Суслов Шелесту.

- Якби не козаки, то й тебе б тут не було – козаки грудьми закрили кордони країни від кочівників, від турків. Козаків ще царі використовували для захисту батьківщини. Ми перед ними повинні голови схилити, - відповів Шелест Суслову.

У 1970-му Андропов і Брежнєв почали готувати грунт під «уход» «буржуазного націоналіста» Шелеста. В першу чергу вони змінили керівництво КДБ України. З літа 1970 року це стратегічне відомство очолив Віталій Федорчук. Як розповідав мені свого часу Леонід Кравчук, у Києві Федорчук був єдиним, хто не боявся Шелеста. Всі інші перед керівником республіки тремтіли. Він був величезного зросту, потужної статури. Зрозуміло, не фізичні дані робили позицію Шелеста в українській столиці непорушною. Шелест був тут у справжньому, а не штучному авторитеті. І саме це дозволило йому забезпечити Брежнєву підтримку української партноменклатури при скиданні в 1964-му Микити Хрущова (про що потім Шелест сильно шкодував, це мені вже розповідав його син Віталій Петрович).

Шелест, звичайно, плоть від плоті – партійний функціонер, комуніст зі всіма похідними більшовицькими перегинами. При ньому в Україні і дисидентів ловили і судили В'ячеслава Чорновола. Тим не менше, років сім тому його син, Тарас Чорновіл, ось що мені сказав: «Батько мені казав, що Шелест був більшим націоналістом, більшим патріотом, ніж більшість тих, хто сьогодні рве на собі сорочку».

Загалом, широка людина. ;) Шелест – комуніст, та занадто далеко від лінії партії він, звичайно, не ухилявся.

Але те, що почалось відбуватися в Києві з приходом Федорчука, це вже зовсім вийшло з берегів. 19 вересня 1970 року Шелест зробив ось такий запис у щоденнику: «Федорчук займає явно екстремістську позицію, виявляє надто велику «активність і сміливість». Безумовно, робить все це не самостійно, а з санкції і підтримки Москви ... «Докопується», чому не було справжньої боротьби проти націоналістів і «праці» Дзюби. На його думку, боротьба тоді, коли просто без розбору садять у в'язницю».

Перед XXIV з'їздом КПРС, у березні 1971 року, він зайшов у кабінет до Брежнєва. Генсек цікавився першим секретарем Донецького обкому Володимиром Івановичем Дегтярьовим.

– Ми на нього маємо деякі види. – І ніби пожартував: – Ні, нехай залишиться на Україні, хоч один буде перший секретар росіянин.

– На Україні сімдесят національностей. Ми нікого не ділимо, тим більше комуністів, за національностями, - пояснює Шелест. - Що стосується росіян, то їх у складі ЦК компартії України 40%. Серед керівного адміністративного складу республіки росіян 58%. Національне питання ми часто створюємо самі. Це питання гнилої інтелігенції і надто «ідейних» діячів. Простий робочий народ цього не відчуває, для нього такого питання немає.

– Я просто мав на увазі, що за національним питанням треба дивитися, - закрив тему Ілліч.

Вже 26 лютого 1972 року Шелест записав у своєму щоденнику: «Підбираються до відомого письменника Віктора Некрасова, вже викликали його на допит. Про художника Гончара кажуть, що він у себе на квартирі має колекцію старовинних ікон, великий любитель мистецтва, але й дещо «вільнодум», хоча і член партії. КДБ домагається всю цю колекцію «прикрити» через побоювання, що на квартирі у Гончара збирається інтелігенція. Ставлять всі ці питання, а за моєю реакцією «придивляються». Ну що ж, нехай. Але я не можу такі питання сліпо, тим більше тупо вирішувати».

30 березня 1972 року в Москві почалося засідання політбюро.

– Кажуть, на заході України подекуди піднімають голову бандерівці і оунівці, а їх там проживає п'ятдесят тисяч чоловік, – заводить Брежнєв стару платівку про головне.

– В республіці багато вивісок та оголошень українською мовою. А чим вона відрізняється від російської? Тільки спотворенням останньої. Так навіщо це робити? – підхоплює Михайло Соломенцев, голова Ради міністрів РРФСР.

.... Обговорення, у якому бере участь голова радянського уряду Олексій Косигін, шеф КДБ Юрій Андропов, а також партійні керівники радянських республік, затягується до глибокої ночі.

– У нашому мистецтві, театрах, кіно дуже багато відступів від нашої ідеології. – підводить підсумок Брежнєв. - В мемуарній літературі, особливо воєнній, слабо висвітлюють роль партії, її організаторську силу. Незрозуміло, чому на Україні в школах повинні вивчати українську мову? Твори Шевченка подекуди використовуються в націоналістичних цілях.

У 1972-му в Україні починають масово арештовувати дисидентів. З Комітету Глибокого Буріння (як тоді іронічно називали КДБ) прийшли люди за «неправильними» українськими письменниками, поетами, «гнилою інтелігенцією» такими як Євген Сверстюк, Василь Стус, Леонід Плющ, Семен Глузман. Десятки, сотні арештів.

Ввечері товариші з Луб'янки (КДБ) йому [Шелесту] настійно порекомендували більше не відвідувати Україну.(Віталій Шелест)

У травні 1972 року, як висловився Віталій Шелест (син Петра Шелеста), «Брежнєв наказав батькові протягом 24 годин зібрати речі і з'явитися в Кремль». Формальна причина – перехід на нову посаду. «Ввечері товариші з Луб'янки (КДБ) йому [Шелесту] настійно порекомендували більше не відвідувати Україну», - розповідав Віталій Петрович.

Норовливого Шелеста Брежнєв замінив на свого покірного земляка з Дніпропетровська, Володимира Щербицького. В Україні народився жарт: історія країни ділиться на три етапи: 1. Допетровський; 2. Петровський; 3. Дніпропетровський.

У 1984-му старий Шелест завершив свою кар'єру в Росії в конструкторському бюро автоматики військового заводу. У 1989-му він вперше після вигнання офіційно відвідав радянську Україну. Вона вже тоді кипіла антибільшовицькими пристрастями. У 1989-му я повернувся зі служби в радянській армії, і добре пам'ятаю, як був вражений написом, виведенимї українською мовою, фарбою, на пам'ятнику Леніна в оточенні революціонерів, що стояв у центрі на площі Революції, нині Майдан Незалежності. На постаменті хтось великими літерами вивів - Кат.

Через два роки 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі українці 90,3% голосів обрали самостійний від Москви шлях розвитку. Понад 90% голосів за це рішення віддали у 20 областях з 26 існуючих в УРСР плюс Севастополь.

Менше всіх голосів за відділення від СРСР дали Кримська АРСР і Севастополь – 54,2% та 57,1% відповідно. По 83,9% за смерть СРСР і за Незалежність України дали в Луганській і Донецькій областях. 85.4% - в Одесі. «Чемпіон» по відділенню Тернопільська область - 98,7% та Івано-Франківська обл. – 98,4%.

Іншими словами, на захист життєздатності СРСР виступила абсолютна меншість у всіх регіонах України. Американський політолог Збігнєв Бжезінський запитав тоді у зовсім старенького Шелеста, як він ставиться до цього факту. І хоча колишній комуніст жалкував про розвал СРСР, він сказав: «Це вибір народу».

 

 

 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.