5 грудня 2016, понеділок

Історія хвороби СРСР і Єнакієвого в одній пісні Висоцького

коментувати
Оточивши себе ворогами та зачинившись зсередини, Кремль довів до божевілля величезну країну

Травнем 1977-го артист московського театру на Таганці, актор, бард Володимир Висоцький блискуче гастролював у Донецькій області. Після концерту в Єнакієвому він пішов у гостину. Під вікнами зібралася пристойна масовка шанувальників генія Висоцького.

Кумир вийшов на балкон (другий поверх), щоб виконати кілька пісень. Потім повернувся до кімнати та несподівано, замість того щоб трапезувати, взяв папір, ручку і почав строчити, іноді відволікаючись на гітару. В цей час під вікнами кількість шанувальників творчості Висоцького невпинно зростала.


Висоцький дає інтерв'ю газеті "Комсомолець Донбасу" (22 травня 1977 року)

Московський гість вийшов на балкон і виконав щойно народжений шедевр — «Канатчикова дача».

Пісня сповнена гострої сатири. Вона стала відомою за своєю повною назвою: «Лист до редакції телепередачі «Очевидне — неймовірне» з божевільні». «Канатчикова дача» — в народі так називали московську психіатричну клініку ім. Кащенка, оскільки її розташовано на землях, що свого часу належали купцю Канатчикову.

Стислий зміст пісні:

Пацієнти психіатричної клініки пишуть листа до редакції популярної телепрограми "Очевидне — неймовірне", де вчені мужі розповідали про всілякі надприродні явища: від НЛО до таємниць Бермудського трикутника (зрозуміло, не тільки про це).

Передачі зводять божевільних з розуму, і тоді до процесу підключився головний психотерапевт клініки:

«...И тогда главврач Маргулис
Телевизор запретил.
Вот он, змей, в окне маячит,
За спиною штепсель прячет,
Подал знак кому-то значит,
Фельдшер вырвет провода».

Пацієнти скаржаться на це обмеження їхніх свобод. У пісні з'являється куплет, який особливо гостро звучав за тих божевільних часів.

«...Вон дантист-надомник Рудик,
У него приемник Грюндиг,
Он его ночами крутит:
Ловит, контра. ФРГ...».


1977 року німецький приймач Grundig, яким розжився пацієнт «Канатчикової дачі» — дантист Рудик, це не просто черговий дефіцит, це джерело антирадянської крамоли. Це приймач, здатний приймати короткі хвилі радіочастот. Отже, можна слухати західні радіостанції, які говорять зокрема й російською. Із тими, хто праг слухати не тільки Пионерскую зорьку, радянська влада вела війну.

1962 року в Новочеркаську вояки розстріляли акцію протесту робітників, які вимагали зупинити зростання цін на головні продукти харчування. Загинуло багато людей. У СРСР про цей злочин влади дізналися, звісно, не з програми Врємя. Про цей злочин повідомили західні радіоголоси. 1963 року вже у всій країні з прилавків зникли м'ясо, гречка, білий хліб, кондитерські вироби. Вперше в історії аграрної Росії хліб продавали на на експорт, а закуповувати його за кордоном. За 50 років найбільший у світі експортер зерна стає найбільшим імпортером. І західні радіоточки знову зашипіли.

У Кремлі проблему невдоволення мас розв’язали традиційним чином.
25 квітня 1963 року на засіданні президії ЦК надійшла записка секретаря ЦК з ідеології Леоніда Іллічова «про глушіння зарубіжних радіопередач».
— Доручімо товаришеві Устинову (міністр оборонної промисловості СРСР) із тим, щоб з Калмиковим (голова Держкомітету Ради міністрів СРСР з радіоелектроніки) розглянути та розробити питання про те, щоб виробляти радіоприймачі, які працювали б тільки на прийом від наших радіостанцій, — запропонував Микита Хрущов, перший секретар ЦК КПРС.
— Без коротких хвиль, — уточнив Косигін (голова ради міністрів СРСР).
— Швидко любителі пристосовують і практично важко це зробити, — зауважив Борис Пономарьов (заввідділу ЦК зв'язків з іноземними компартіями).
— Пристосовують не всі, — заперечив Хрущов.
— Пристосовують саме тоді, коли короткохвильові випускають, — сказав Іллічов. — Ми їм самі даємо можливість.
— Випустили дев'ять мільйонів одиниць, — гірко зауважив Брежнєв (голова президії Верховної Ради СРСР).
— Чому це зробили? — обурився Хрущов.
— Споживач не бере без коротких хвиль, — переказує Іллічов позицію Мінторгівлі. — Вони розуміють. Не беруть і затоварюються.
— А треба скоротити виробництво, — відрізав Хрущов.
— Інших забракне, ці братимуть, — підтвердив Косигін.
— А подивімося, — раптом запропонував Хрущов, — може, зробити ці, без коротких хвиль, а ті замінити. Звернутися до населення. І замінити. Нехай товариші Устинов і Шелепін (голова КДБ) розберуться, і можливо, тоді відповідатимуть ті люди, які порушили рішення ЦК і уряду.
— Треба побудувати ширшу телевізійну мережу. Треба зайняти людей розумною їжею, і тоді люди не робитимуть цього. У містах треба перевести радіотрансляцію через мережу. Я не знаю, можливо, збільшити податок на індивідуальне використання радіоприймачів, а за репродуктори — менше брати, — фонтанує ідеями Хрущов.
— На середніх і довгих хвилях вони менше зловлять, — впевнено сказав Косигін.
— Отже, — підсумував Хрущов, — треба організувати розумніший наступ на противника та не давати йому можливостей з нашого боку, не полегшувати йому можливість вести пропаганду через радіо на нашу країну.

1963 року в СРСР сталося те, що так витончено оспівав Висоцький на імпровізованому концерті в Єнакієвому. Ось ще куплет з «Канатчикової дачі»:

«...Больно бьют по нашим душам
Голоса за тыщи миль.
Зря Америку не глушим,
Зря не давим Израиль.
Всей своей враждебной сутью
Подрывают и вредят...»

Інформаційно «підривати та шкодити» кремлівським чинам Захід став одразу ж після завершення Другої світової. Коли між нами та ними опустилася так звана Залізна завіса. 19 квітня 1949 року радянський уряд доручив Мінзв'язку глушити іноземні радіостанції. Що, звісно, порушувало всілякі міжнародні конвенції та права. На радіопридушення в СРСР почали працювати 350 станцій. 1950-го — 600. До кінця 1950-х — 1660 (більше, ніж звичайних станцій-мовників).

Глушилки встановлювалися в Чехословаччині, Угорщині, Болгарії, Польщі, НДР. Із того боку барикад американський Комітет вільної Європи почав будувати свою радіомережу. Програми записувалися в США та пересилалися до Німеччини, Мюнхена, де була штаб-квартира Радіо Вільна Європа. 1 березня 1953-го, в ефірі Радіо Свобода вперше прозвучали російською слова, призначені радянським слухачам: «Говорить радіостанція Звільнення. Слухайте нас на коротких хвилях у діапазоні 31 метри». Тієї ж миті ефір було наповнено радіоперешкодами.

До категорії «найнебезпечніших», тих, кого найбільше глушили, крім радіо Свобода та Вільна Європа, потрапили Голос Ізраїля й албанське Радіо Тирани.

У Києві на його старовинних пагорбах також було розташовано глушилки. Одна стояла на Подолі, на Замковій горі (над Андріївським узвозом) з кінця 1940-х. До початку 1990-х її демонтували. Друга перебувала теж на Подолі, на горі Щекавиця (навпроти Житнього ринку). Там і зараз стоїть активна радіовежа. Ще був радіооб'єкт на Печерську, на так званій Лисій горі. Тут стояли антени, за допомогою яких комуністи глушили радіопередачі «ворожих голосів».

Ідеологічна сутичка в радіоефірі виснажила обидві сторони конфлікту. На початку 1968 року американське ЦРУ навіть пропонувало закрити Радіо Свобода «з фінансових причин». Але Радянський Союз увів до Праги танки, і Захід змінив свою думку. Замість згортання проекту асигнування в «Голоси» збільшувалися. На початок 1970-х років річний бюджет РС та Вільна Європа становив $0 млн, до 1980-го — понад $200 млн.

Приблизно в таку само суму виснаженому радянському бюджету ставало утримання «глушилок».

Я колись писав велику статтю про історію глушіння західних радіостанцій, і тоді, готуючись до матеріалу, познайомився і поспілкувався з культовим радіоведучим ВВС, Всеволодом Лівенштейном, більш відомим під ім'ям Сєва Новгородцев. Дивну річ він мені тоді розповів, про так званий зворотний зв'язок. Через іноземців, які навчалися в СРСР, радянські радіослухачі передавали йому свої листи. Таким чином до нього надійшло близько 15 тисяч послань. «Рекорд моєї діяльності — це лист, кинутий у пляшці з борту пароплава, що проходив Ла-Маншем, — розповідав мені Всеволод. — Пляшку прибило до берега, і її мені доставили».

Рекорд моєї діяльності — це лист, кинутий у пляшці з борту пароплава, що проходив Ла-Маншем. Пляшку прибило до берега, і її доставили. Сєва Новгородцев

(Ви, друзі, зрозуміли, до якого середньовіччя довели радянських радіослухачів. Наступний етап — голубина пошта, кам'яні скрижалі, наскельні малюнки).

1983 року США виділили $1,3 млрд на технічне переоснащення станцій, які ефірували на Схід. У відповідь Москва пригрозила побудувати станції дальнього захисту в Сирії та В'єтнамі. Однак 1986 року голова КДБ Віктор Чебриков визнав, що «забезпечення якісного глушіння на всій території СРСР є важко здійсненним у технічному плані завданням і вимагає значних матеріальних витрат». Проект тимчасово (!) заморозили. Як виявилося, назавжди. 1987 року перешкоди з BBC та Голосу Америки було знято. У ніч з 29 на 30 листопада 1988-го було відключено всі глушилки СРСР. За три роки СРСР помер. Пацієнти «Канатчикової дачі» розбрелися різними кутами своєї неосяжної батьківщини.

Фінал сатиричної пісні Висоцького:

«...Лектора из передачи
Те, кто так или иначе
Говорят про неудачи
И нервируют народ.
Нас берите, обреченных-
Треугольник вас, ученых
Превратит в умалишенных,
Ну, а нас — наоборот».

P. S. Минуло 25 років. І ось тепер на батьківщині четвертого президента України, президента-втікача, в Єнакієвому знову актуальні рядки з пісні Висоцького:

«...главврач Маргулис
Телевизор запретил».

А ще Володимир Семенович виявився пророком:

«...Мы не сделали скандала
Нам вождя недоставало:
Настоящих буйных мало
Вот и нету вожаков».

Тепер «настоящих буйных» у тамтешніх землях більш ніж достатньо. З ватажками — чисте лихо.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.