23 лютого 2017, четвер

Чому в Росії можливо все, крім реформ

коментувати
Рівно 50 років тому радянська Росія, і з нею вся країна звернули на шлях капіталізму. Не надовго. Чому?

У 1880 році англійський письменник Оскар Уайльд написав п'єсу-фантазію «Віра або Нігілізм». Вона присвячена російської терористці Вірі Засулич. У першому акті п'єси між її героями-змовниками відбувається цікавий бліц.

Віра: Завтра по всій Росії буде оголошено воєнний стан.
Всі: Воєнний стан! Ми пропали! Ми пропали!
Олексій: Воєнний стан? Неможливо!
Михайло: Дурень, у Росії немає нічого неможливого, крім реформ....

Ось ця фраза, вмонтована Уайльдом в уста селянина Михайла: «У Росії немає нічого неможливого, крім реформ», стала крилатою, мінімум на наступні 135 років. А то і довше. Отже, «У Росії немає нічого неможливого, крім реформ».

50 років тому найунікальніший прем'єр-міністр в дорадянській, радянській та пострадянській Росії, Олексій Косигін, здійснив зухвалу спробу зняти з країни це прокляття імені Оскара Уайльда. У Росії немає нічого неможливого, крім реформ? А ми подивимося.

До 1960-х успіхи радянської індустріалізації і разом з ними, якась подоба благополуччя покоїлися на трьох китах. 1. примусова, рабська праця ув'язнених (це ще сталінська спадщина); 2. низький рівень оплати праці робітників, або зовсім безкоштовна праця, наприклад селян; 3. фіксовані ціни, які забезпечувалися державними дотаціями.

Єдиним і найважливішим економічним показником в СРСР був вал. Питання попиту – підприємства не цікавило.

«Ось зараз у нас, наприклад, швейних виробів на три мільярди рублів лежить на складах, не беруть, тому що застаріли фасони, не годяться, - скаржився 29 листопада 1962 року на засіданні президії ЦК КПРС Олександр Шелепін, заступник голови Ради міністрів СРСР (за нинішніми мірками перший віце-прем'єр). - Там все йде по валу: черевики, наприклад, не за фасоном, а за вагою, якщо підметка важка зроблена, значить підприємству краще. Я не знаю, який підхід знайти. Це дуже велике і складне питання».

На 48 році життя країни, що претендує на світове панування, виробництво черевиків, - «це велике і складне питання».

Ще гірше справи в сільському господарстві.

З червня 1962 року, у зв'язку з дефіцитом продовольства урядовим указом були підвищені ціни на олію, молоко, м'ясо. У червні 1962 р. спалахнув страйк на Новочеркаському електровозобудівному заводі, де новина про підвищення цін на продукти харчування збіглася з новиною про зниження розцінок на оплату праці Новочеркаського електровозобудівного заводу імені Будьонного. Робітники вийшли на демонстрацію. Солдати відкрили вогонь. 23 людини загинули на місці.

З виступу Микити Хрущова на тому ж самому засіданні, де виступав Шелепін:

Як були збиткові господарства, як були ідіоти директори радгоспів, так вони і залишилися на місці (Микита Хрущов)

«Ми підняли ціни на м'ясо. Ну і що, виросло м'ясо? Чому? Та порядок залишився той же. Як були збиткові господарства, як були ідіоти директори радгоспів, так вони і залишилися на місці. Отже, ми тільки підняли честь його. Тоді збитки його били, тому було видно дурня й розумного. А тепер ми дали дурневі державну дотацію у вигляді підняття цін, тому він вийшов у розумні. Але він надбавки не дав». (Привіт дотаціям і загороджувальним митам передають українські автовиробники, гірники, нафтопереробники).

Глухий кут комунізму полягав (-є) в тому, що ціни фіксовані, дотації гарантовані, стимулів для розвитку підприємств у радянській економічній моделі – немає.

І ось у лютому 1965 року на обкладинці британського журналу Time з'явився портрет, не дуже відомого широким колам в СРСР, професора економіки харківського інженерно-економічного інституту Євсея Лібермана.

 

Над портретом Лібермана, в лівому верхньому кутку обкладинки радянська реформа анонсована заголовком: Комуністичний флірт з прибутком. Тобто британська преса виносить на обкладинку свого передового видання харківського економіста за те, що той запропонував докорінно змінити радянську економічну модель. Фактично Ліберман запропонував скопіювати якусь подобу капіталізму. В СРСР заговорили про прибуток, про самостійність підприємств, лібералізацію всієї економіки. Чи бачена справа? 1965 рік!

Це перший і останній випадок, коли на обкладинку Time потрапив відносно непомітний у своїй країні економіст. Але ж і випадок не рядовий.

Я кажу «відносно непомітний», тому що харків'янин Ліберман раніше вже з'являвся у великій радянській пресі. У 1962 році в газеті Правда вийшла його велика стаття, очевидно санкціонована згори: «План. Прибуток. Премія». У ній Ліберман написав, як за мірками радянського ладу, революційні ідеї: «Нехай самі підприємства... покажуть, на що вони здатні у змаганні за кращі результати». Тобто слід надати підприємствам свободу. Занурити їх у відносно ринкові умови, і нехай доводять свою ефективність у конкурентній боротьбі.

І ось Ліберман здається почутий.

4 жовтня 1965 року, голова Ради Міністрів СРСР Олексій Миколайович Косигін оголосив старт радикальних економічних реформ. Випереджаючи ці реформи, 29 вересня на партійному пленумі Косигін виступив з доповіддю, в якій представив їх план: 1. Головним показником ефективності підприємства ставав обсяг не валової, а реалізованої продукції. 2. Підприємствам дозволяється використовувати частину прибутку на власний розсуд, наприклад на розвиток виробництва, підвищення зарплат робітникам, інженерам і т. д.. Якщо ці кошти поєднати з банківським кредитом, то бюджет звільниться від безоплатної роздачі субсидій. 3. Кількість планових показників, які спускали міністерства зверху, знижувалася з 30 до 9. 4. Ліквідація органів територіального господарського управління та планування.

До цього часу в березні 1965-го колгоспам і радгоспам списали всі їхні борги, підвищено закупівельні ціни. Присадибні ділянки повернули в приватну власність. Колгоспникам вперше в їхній радянської біографії стали виплачувати пенсії, платити зарплати (замість трудоднів у вигляді 200 г пшениці і 2 кг картоплі) видавати паспорти. Власникам худоби дозволили самостійно закуповувати корм, а також скасували податок, що збирався за кожну худобину. (Це найпізніше скасування рабства в Європі, а, можливо, і в світі).

Втілення в життя ліберальних реформ, а саме розширення економічних свобод для промислових підприємств, почалося в січні 1966-го. На нові економічні умови роботи перейшли тільки 43 підприємства. Але вже в 1967-му – 5,5 тисяч. У 1969 – 32 тисячі. До 1970-го в системі самостійної господарської діяльності працювало 41 тисяча промислових підприємств СРСР з 49 тисяч існуючих.

Вже в 1966 році був зібраний небувалий за останні роки урожай – 171,5 млн тонн зерна (Рекорд до цього 147,5 млн). Доходи колгоспників зросли на 4 млрд руб. Виробничі фонди індустрії зросли в півтора рази.

Один за одним карбувалися урядові укази про лібералізацію економіки.

  1. «Про переведення радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств на повний господарський розрахунок» (13 квітня 1967 р.)
  2. «Про переведення підприємств Міністерства цивільної авіації на нову систему планування і економічного стимулювання» (від 7 червня 1967 р)
  3. «Про переведення підприємств річкового транспорту союзних республік на нову систему планування і економічного стимулювання» (7 липня 1967 р)
  4. «Про переведення експлуатаційних підприємств та виробничо-технічних управлінь зв'язку Міністерства зв'язку СРСР на нову систему планування і економічного стимулювання» (8 липня 1968 р.)
  5. «Про вдосконалення планування капітального будівництва і про посилення економічного стимулювання будівельного виробництва» (28 травня 1969 р).

У травні 1968-го, накидаючи тези свого виступу на економічній нараді, Олексій Косигін записав: «Вперше, мабуть, питання економічних досліджень стали займати важливе народногосподарське значення... ми можемо сказати, що тільки тепер у нас з'явилися справжні економісти».

Восьма п'ятирічка (1966 – 1970 рр.) тому й була названа – Золотою, бо дала видатний економічний ефект, який ні до неї, ні після неї вже ніколи не повторився. Економіка зростала рекордними темпами.

Олексій Косигін міг би стати радянським Ден Сяопіном, який почав подібну програму переходу до ринку в Китаї в 1978 році і тепер Китай - друга економіка світу.

У Росії немає нічого неможливого, крім реформ (Оскар Уайльд)

І все ж радянська реформа за образом і подобою «загниваючого капіталізму» захлинулася і була стрімко згорнута. Тому було сто тисяч причин, я назву п'ять: 1. Прибуток підприємств дуже слабо впливав на зростання зарплат працівників. Передбачувані премії робітникам не перевищували 3% від зарплати. Робочий клас не відчув змін, і залишався бідним, а значить так і не став зацікавлений у підвищенні своєї продуктивності, на що і ставився акцент Косигіним (низькі зарплати – ключова причина, що стримує зростання економіки України, я так думаю). Бідність також загнала в міста і селян, що прискорило загибель сільського господарства, а також створило додатковий тиск на ринок некваліфікованої праці у великих і малих містах. 2. Консервативна частина ЦК КПРС опиралася розширеним свободам підприємств та їхніх директорів. Адже так недалеко і до питання про приватну власність. А це вже загроза суспільному ладу. 3. Реформу стали називати «косигінською», таким чином, роль «дорогого Леоніда Ілліча» була знівельована. Якби Косигіну прийшла в голову ідея дати перетворенням ім'я Брежнєва, можливо шанси на її просування зросли б. Культ особистості при Брежнєві придбав нову силу. 4. Празька весна. В ЧССР 1968 року чехи вимагали від свого уряду почати будівництво соціалізму з людським обличчям, яке чомусь дуже стало схожим на обличчя капіталістичне. І Москва помітила в цьому «гласі народу» страшне знамення майбутніх змін у всьому соцтаборі. Так що ліберальні реформи ставали прямою загрозою владі кремлівських старців. Так, у серпні в Празі з'явилися радянські танки. 5. Зросла напруженість у міжнародних відносинах. Причому не тільки зі США через В'єтнам, але й прикордонний збройний конфлікт на острові Даманський, з комуністичним Китаєм. Витрати на оборонку стали стрімко зростати. Група лобістів, на чолі з міністром оборони СРСР Дмитром Устиновим, вимагала постійних збільшень фінансування оборонної промисловості. У 1971-му радянська оборонка з'їдала 80 млрд рублів у рік. Це еквівалент всіх пенсійних виплат і студентських стипендій разом узятих. Вперше в історії радянські витрати на оборонку в півтора рази перевищили такі ж витрати в США. На щастя для СРСР, на Близькому Сході, не без участі Москви розгорілося згарище – велика війна між Ізраїлем з одного боку, Сирією та Єгиптом з іншого. В результаті конфлікту ціни на нафту потроїлися. А тут ще і в Тюмені були відкриті величезні родовища «чорного золота». В країну потекла валюта. Відпала гостра необхідність думати про ефективність економіки.

Коли в 1980-х ціна на нафту раптово обвалилася, і раптом виявиться що «радянський король голий, новий генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов оголосив новий етап економічних реформ. Він отримав назву: Прискорення. Гласність. Перебудова. Незабаром стало ясно – прискорювати нічого, перебудовувати – теж. Завіса.

Герой п'єси Оскара Уайльда виявився правим: «У Росії немає нічого неможливого, крім реформ».

P.S. 1961 рік. У кабінет першого заступника радянського уряду Олексія Косигіна входить заступник голови уряду Чехословаччини Оскар Шимунек: «Бачите, в яких кабінетах, і під якими люстрами ми сидимо, - зітхає Косигін.- Але ж ми вже давно живемо "не по средствам". Так можна далеко зайти».

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.