18 серпня 2017, п'ятниця

Чому радянські фільми досі дуже популярні

коментувати
Чому ми досі з насолодою дивимося радянські комедії та інші легкого жанру фільми? Бо в них відчувається перший подих свободи в країні, яка майже захлинулася в терорі

14 квітня 1976 рік, генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв нагороджує орденом Леніна акторку театру і кіно Фаїну Раневську. 

- Муля, не нервируй меня! – вітає Брежнєв вихід на сцену 80-річної акторки.
- Леоніде Іллічу, - щиро обурюється Раневська, - так до мене звертаються або хлопчаки, або ж хулігани.
- Вибачте, - зніяковів генсек, - але я вас дуже люблю.


Кадр из фильма ПодкидышКадр з фільму Підкидьок


Фразу "Муля, не нервируй меня", в 1939 році під час зйомок фільму Підкидьок придумала сама Раневська. Це її імпровізація. Так її героїня Ляля, відчитала свого чоловіка Мулю.

Раневська згадувала, що на початку війни, під час евакуації в Ташкенті пішла разом з поетесою Анною Ахматовою на місцевий ринок. «За мною бігли діти і хором кричали: "Муля, не нервируй меня!". Це дуже набридало, заважало мені слухати Ганну Андріївну. До того ж я гостро ненавиділа роль, яка принесла мені популярність".

Брежнєв не образився на зауваження легенди. Генсек був великим шанувальником кіно, яке в роки його правління досягло нечуваних висот.


Леонид Ильич любил побалагурить Леонід Ілліч любив пожартувати


За 10 років до того пам'ятного бліцу між Раневської і Брежнєвим у 1966 році ЮНЕСКО опублікувало дані, згідно з якими СРСР вийшов на перше місце в світі за відвідуванням кіно на душу населення. В середньому кожен радянець щорічно 19 разів відвідував кінотеатр. У деяких республіках (РРФСР і Казахська РСР) – до 22 разів. Для порівняння в США – 12, Франція – 8 разів.

У 1966 році в СРСР розпочалася восьма, так звана "Золота п'ятирічка". Тобто економічно найуспішніша в історії Радянського Союзу, зважаючи на відносно ліберальні реформи,  впроваджені урядом Олексія Косигіна. Плюс до цього післявоєнний бум народжуваності дав свій результат. Тим, хто народився у другій половині 1940-х, у середині 1960-х виповнювалося 18-20 років. Це перше неполохане покоління не знало демонічних сталінських порядків. Воно було вільним. Відлига дала поштовх вільному мистецтву.

Героями фільмів стають не передовики виробництва, доярки, трактористи або партійні працівники, а люди "з сусіднього двору", відважні і смішні.

І хоча кожен фільм проходить крізь суворих цензорів, як наприклад чиновників від Держкіно, а то і вище, все ж часи великого страху вже позаду.

У 1937-му Григорій Козінцев і Леонід Трауберг зняли фільм Юність Максима. Про революціонера Бориса Чиркова. Музику до фільму писав Дмитро Шостакович. Актори грали блискуче.

Фільм приймав особисто Йосип Віссаріонович. Під час перегляду в зал входить Олександр Поскребишев, завідувач канцелярією секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна і передає вождю записку. Той під світлом ліхтарика мовчки читає записку, після голосно вимовляє: «Погано».

Козінцев чує це, і непритомніє.

"Коли цей тюхтій прокинеться - сказав Сталін, - передайте йому, що "погано" не стосується фільму. Товаришеві Сталіну весь світ каже: "погано", не втрачає ж Сталін від цього свідомість".

Вождь часто переглядав кінострічки, перед тим як пустити їх в народ.

Після смерті Сталіна кіноцензура нікуди не поділася. Вона все ще була досить жорсткою. Фільми пачками лягали на полиці.

У 1964 році, молодий режисер Елем Клімов здавав дипломну роботу – дитячий фільм "Ласкаво просимо або Стороннім вхід заборонено". Чудову комедію, де голову роль зіграв Євген Євстигнєєв.


Чиновникам от Госкино показалось что эпизод Чиновникам від Держкіно здалося що епізод "похорону" бабусі головного героя фільму "Ласкаво просимо або стороннім вхід заборонений", це натяк на Хрущова, так як бабуся підозріло схожа на першого секретаря


Фільм показали в Держкіно. Повний зал редакторів. Клімов згадує: "Анітрохи сміху. Весь фільм йде при крижаному мовчанні. Лише іноді якісь дивні звуки лунають. Потім запалюється світло і все з кам'яними обличчями йдуть. І тут один з редакторів, роблячи вигляд, що хоче прикурити, підходить і шепоче мені на вухо: "Приголомшливо смішна картина. Я обсміявся". І миттю йде геть".

Не дивлячись на те, що найвище кінематографічне керівництво ставить фільму діагноз: "Антирадянська картина", стрічка таки пішла в прокат. Фільм подивився Микита Хрущов. Перший секретар ЦК КПРС над картиною сміявся як дитя. Після чого дітище Климова було допущено до широких мас.

Так чи інакше, було багато фільмів, які і суворо забороняли, або штучно обмежували. Але головне що тепер у сценаристів, режисерів вже не було тваринного страху. Страху не так за свій продукт, як за власну долю. А значить, тепер їм творилося хоч і не легко, але значно легше, ніж тому ж Козинцеву.

Ось чому шедеври виходили легкими. Герої кінострічок – рідними. Фільми розбиралися на цитати.

Мій товариш, чех, приїхавши в середині 1990-х в Україну, говорив мені: "щоб вас розуміти, мені потрібно було переглянути всі радянські кінокомедії". Так і є, ми всі досі спілкуємося і жартуємо заготовками з тих фільмів.

Тільки наша людина посміхнеться від, начебто, беззмістовної фрази: "шляпу сними!".


Шляпу снимиШляпу сними!

Це не єдина іронія з комедії Кавказька полонянка, що вийшла на широкі екрани 1 квітня 1967 року, яка стала пішла в народ.

Досі, тут і там я чую:

"Будь проклят день, когда я сел за баранку этого пылесоса!"

АБО

- Вы меня не так поняли. Я совершенно не пью. Понимаете? Не имею физической возможности.
- Вот по этому поводу - первый тост.

АБО

- Птичку жалко!

ТАКОЖ

- Простите, часовню тоже я развалил?
- Нет, это было еще до вас, в 14 веке.

АБО ЦЯ:

- Чей туфля?

І т. д.

Блискуча комедія Леоніда Гайдая Кавказька полонянка не пропала в держархівах зовсім випадково, завдяки Брежнєву.

Фільм брав голова Держкіно Олексій Романов. Під час сеансу він чув, як кіномеханіка і його помічника розбирав сміх. Романова ж у кінострічці все дратувало, в тому числі і кіномеханік.

- Ця антирадянщина вийде тільки через мій труп, - резюмував свій перегляд великий чиновник, не посміхнувшись жодного разу.

- Теж варіант, - прошепотів на вухо Морісу Слободському Яків Костюковський, обидва - автори сценарію.

Романів в тиші жарт розчув.

- А ось це вже хуліганство, - відреагував він.

Що в цій комедії було антирадянського? Твіст, якому навчає Бувалий курортників? Може бути. Твіст в СРСР - танець з поганою репутацією.

Це ж непристойно такі жести робити певними частинами тіла (Микита Хрущов)

Микита Хрущов, перший секретар ЦК КПРС про твіст говорив: "Це ж непристойно такі жести робити певними частинами тіла". На зустрічі з інтелігенцією керівник великої країни іронізуючи назвав цей стиль "свист", а тих, хто його танцював - "секта трясунів". Коли в 1962 році заарештували полковника зовнішньої розвідки Олега Пеньковського, який був завербований Заходом і результативно на нього спрацював, в газеті Правда про шпигуна написали: "Він вивчав не лише азбуку Морзе, але і па модних західних танців і чарльстон твіст".

Так чи інакше, Романов Кавказьку полонянку заборонив до показу.

Це було в п'ятницю. А в понеділок Романов уже обіймав режисера фільму Леоніда Гайдая, вітаючи того з вдалою картиною.

Секрет полішинеля полягав у тому, що на вихідних Леонід Брежнєв, генсек ЦК КПРС забажав собі на дачу будь-новий фільм, щоб розвіяти нудьгу. Через брак нових стрічок дали Кавказьку полонянку.

Костюковський в одному з інтерв'ю газеті Факти згадував: "Кажуть, що генсек сміявся так, що стіни ходили. За вихідні Леонід Ілліч подивився фільм кілька разів, а коли дізнався, що він заборонений, розпорядився негайно випустити стрічку в прокат. Брежнєв дуже любив цей фільм, особливо епізод, де Нікулін каже: "А ще в сусідньому аулі наречений вкрав члена партії".

Загалом, здорове почуття гумору Брежнєва стала благословенням для сплеску добротної радянської кінокомедії. Та й інших фільмів легкого жанру. Без зайвої героїки і партійного пафосу.

Один за одним народжувалися прекрасні фільми, частина з яких досі успішно рвуть на частини телевізійний прайм-тайм.

Актори нарівні з космонавтами стали народними героями, чиї портрети, наприклад у вигляді календарів, висіли у всіх конторах, гуртожитках, книжкових магазинах і т. д.

По всій країні масово почали будується кінотеатри, і навіть кінопалаци. Цим спорудам за будь-якої економічної і політичної погоди в ті роки в СРСР був наданий нечуваний картбланш.

Наприклад, в кінці 1960-х Москва виступила проти зведення у Києві концертного Палацу України, вважаючи це зайвою витратою грошей. Тоді перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест пішов на хитрість і доповів у Кремль, що в Києві зводиться не концертний зал, а величезний кінотеатр. "Інша справа", сказали в Москві. А вже коли в 1970-му Палац Україна був зведений як концертний зал, забороняти відкриття вже не було сенсу. Шелесту дісталося, але він деякий час був фігурою майже недоторканною.

На масове будівництво нових кінотеатрів у уряду Олексія Косигіна не вистачало бюджетних коштів. Аж до того багато їх почали зводити. Тоді було прийнято рішення: будувати кінотеатри за рахунок трирічних банківських позичок. Щоб ці позики було легко повернути в перший рік податки з таких кінотеатрів були четверо нижче, ніж у кінотеатрах, побудованих за кошти казни.

Але вже в середині 1970-х маятник хитнувся в іншу сторону. Причому не лише в СРСР. Розвиток телебачення дозволяло дивитися кіно не встаючи з дивана.

У новорічну ніч з 1975 на 1976 рік, 40 років тому на телеекрани виходить головна зимова комедія країни – Іронія Долі або з легким паром. До нього всіх приголомшив серіал Сімнадцять миттєвостей весни і т. д.

Це зовсім не означає що Держкіно припинило цькування режисерів і сценаристів. Полиці справно заставлялись кілометрами знятих фільмів. Інші просто забороняли знімати. Як наприклад заборонили Василю Шукшину знімати Степана Разіна, а того ж Елену Клімову – Агонію (про царського фаворита Распутіна). Потім. щоправда, дозволять.

Втім, у країні щороку знімали близько 150 картин. З них десятки – пережили саму країну. А ще близько 800 картин у рік тоді ж знімала Індія. Болівуд затулив собою всі кіно - і телеекрани СРСР. Плюс кінематограф соцкраїн. Всій цій індустрії стало тісно в кінотеатрах і, як співав мультяшний кіт Матроскін: "Телевізор мені природу замінив".

До 1977 році показник відвідуваності у кінотеатрах впав до 16 відвідувань на рік. До 1987-го – 14 відвідувань на рік. У 1980-х із-за відсутності замовлень перестала працювати Київська кінокопіювальна фабрика, яка друкувала 70-мм копії. Перестали будуватися широкоформатні кінотеатри, а тим понад 8 тисячам, які були по всій країні, вже нічого було показувати.

І все одно - 14 відвідувань у рік це вище, ніж у країнах Заходу. Правда, в цих країнах люди вже користувалися відеомагнітофонами, яких в Союзі не було, а коли вони з'явилися, то коштували не менше за гарний автомобіля.

Відеомагнітофону Андрій Макаревич навіть присвятив окрему пісню:

…Я очень собрался – задаче отдался,
Полгода не ел и не пил.
Копил, экономил на шмотках, на доме,
Но "видео" все же купил.

Ни кофе, ни сыра, - пустая квартира
И джинсы сносились до дыр.
Но вижу запретный, такой разноцветный
Капиталистический мир

До 1984 році половина всіх знятих фільмів не подолала межу в 5 млн. глядачів. До 1987-му – вже 2/3 фільмів отримували менше 5 млн глядачів. Доходи кінотеатрів, а це спочатку 1 млрд рублів (дуже багато) скоротилися вдвічі, потім втричі.

Тепер же, коли є інтернет, а в ньому youtube, ex.ua, megogo і неймовірна кількість різноманітних платних, безкоштовних, піратських відеотек, заманити людей у кінотеатри дедалі складніше. Але я думаю, по-справжньому гарна картина, хороший фільм зібрати пристойну касу все ще в змозі.

Навіть радянський, авторитарний, неживий режим показав, що кіно може бути дуже успішним ринковим продуктом. Йому потрібно лише вікно свободи, і вікно можливостей. Чого я всім нам і бажаю.

Найкасовіші ФІЛЬМИ в СРСР

 

  1. Єсенія (1974 рік) мексиканська мелодрама – 91,4 млн
  2. Пірати XX століття (1979 рік) радянський бойовик – 87,6 млн
  3. Москва сльозам не вірить (1979 рік) лірична мелодрама – 84,4 млн
  4. Діамантова рука (1968 рік) кінокомедія – 76,7 млн
  5. Кавказька полонянка (1967 рік) кінокомедія – 76,5 млн
  6. Весілля в Малинівці (1967 рік) кінокомедія – 74,6 млн
  7. Екіпаж (1979 рік) радянський бойовик – 71,1 млн
  8. Операція И та інші пригоди Шурика (1966 рік) кінокомедія – 69,6 млн
  9. Щит і меч (1968 рік) – військовий фільм, спільний з Польщею та НДР – 68,3 млн
  10. Чудова сімка " (1968 рік) – американський пригодницький бойовик – 67 млн

 

 

 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.