23 липня 2017, неділя

Історія однієї любові

коментувати
Чому чоловіки мають навчитися у генерала Шарля де Голля? У кожного є свій варіант відповіді. Я дам свій

Я люблю свою дочку. Сина я теж дуже люблю. Але тата мене зрозуміють. Любов батька до дочки – ні з чим не порівнянне відчуття. Коли мої діти були малі, мені навіть довелося змінити роботу, щоб проводити з ними більше часу. Не стільки, скільки хотілося, але більше, ніж дозволяли будні репортера новин. Кажу будні, тому що вихідних у мене практично q не було. Але моя розповідь не про мене. Моя розповідь — про куди більш зайнятого татка.

Отже 1 січня 1928 року в родині Шарля та Івонн де Голлів народилася третя дитина. Першим двом — Філіпу та Елізабет — було 6 і 3 рочки відповідно. Новонароджену дівчинку назвали Анною. Але світле свято де Голлів був затьмарене гіркою печаллю. Лікарі поставили дитині діагноз синдром Дауна. Дівчинка ніколи не зможе вимовити зв'язне речення, не зможе без сторонньої допомоги поїсти, через слабкий зір не зможе піднятися по сходах, уникнути небезпеки.

Коли Анні виповнився рік, в одному з листів своєму другові Івонна де Голль написала: "Ми б пожертвували всім: багатством, амбіціями, удачею, якби це допомогло здоров'ю Анни". Багатство і амбіції — це не порожня обіцянка. Всього цього у де Голлів було більш ніж досить. Батько великого сімейства — секретар Вищої військової ради постійного комітету національної оборони Франції. На той момент він був ще полковником, а незабаром стане і генералом. Незважаючи на свою велику зайнятість, він годинами проводив час з маленькою.

Любов батька до дочки  ні з чим не порівнянне відчуття

Покоївка, яка працювала в родині, пізніше розповідала, що де Голль, приходячи зі служби, немов дитя, повзав на колінах по кімнаті, граючи з донькою, і весь час наспівував: "Ви прекрасні, мадемуазель..."
Крістін Клер, дослідник історії сім'ї де Голля, теж відзначала цей зворушливий момент з життя генерала: "Він саджав дитину на коліна, а вона щипала і дряпала його щоки, залишаючи на них червоні мітки. Він же нескінченно терпляче — так, як ніколи не поводився ні зі старшим сином Філіпом, ні з середньою Елізабет, — наспівував їй чи дитячу пісеньку, чи то військовий марш. Як тільки він чув крик Анни, відразу ж відкладав справи, про що б не йшлося, поспішав до неї, брав на руки, заколисував і наспівував: на рубежі сорокаріччя Шарль де Голль став іншою людиною".

Найчастіше спостерігаючи за своєю коханою крихіткою, як вона на самоті грає, далеко не сентиментальний генерал багато разів повторював: "Як би я хотів, щоб вона була така, як всі".
У своїх мемуарах Шарль де Голль зазначив: "Ця дитина була ще й милістю для мене, вона допомагала мені триматися вище людських зривів, дивитися на них іншими очима".

Залізні нерви стали в нагоді генералу. У 1940 році Франція вступила у війну з Німеччиною і дуже швидко капітулювала. 18 червня того ж року Шарль де Голль звернувся по радіо до співвітчизників із закликом продовжувати боротьбу з нацистами. Так було покладено початок опору, а сам де Голль очолив об'єднані сили Вільна Франція. В той же доленосний рік, вже в розпал Другої світової, Шарль де Голль після чергового танкового бою говорив з полковим священиком. "Повірте, для батька це дуже велике випробування, але для мене це ще й справжнє благословення. Ця дитина — моя радість. Анна допомогла мені піднятися і над славою, і над невдачами, навчила бути вище обставин".

У 1943 році де Голль заснував Французький комітет національного визволення, а в 1945-му став главою уряду. В цей же рік його дружина Івонна заснувала фонд імені Анни де Голль для допомоги дітям з синдромом Дауна. У бойового генерала де Голля був жорсткий характер, загартований жахами війни. Проте, спостерігаючи за своєю на той момент 17-річною донькою, він все ще продовжував мріяти: "Як би я хотів, щоб вона була така, як всі". У грудні 1948 року Анні виповнилося 20 років. Тоді ж дівчина захворіла на грип, а потім бронхіт. 6 лютого Анна померла. На похоронах дочки генерал сказав своєму другові: "В цій дівчинці було щось особливе і привабливе, і я завжди думав, що, якби вона не була такою, якою була, вона стала б кимось видатним". Прощаючись зі своєю улюбленою дочкою, де Голль з гіркотою вимовив: "Тепер вона стала такою, як усі".

Жан Лакутюр, автор біографічного тритомника про де Голля, передає слова, сказані генералом своєму лікарю: "Без Анни, можливо, я не досяг би того, чого досяг. Вона давала мені так багато серця, так багато духу". Як люблять говорити мої друзі, завдяки цій нагоді я можу навчитися ось чому. Втім, нехай кожен тато для себе сам вирішить, чому йому навчитися у генерала де Голля, першого президента П'ятої республіки Франції.

Колонку опубліковано в журналі Новое время за 14 липня 2017 року. Републікація повної версії тексту заборонена

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.