28 травня 2016, субота

Чому ж реформи йдуть так повільно

коментувати
Завдання нинішньої влади полягає в тому, щоб підготувати країну до мирної та неконфліктної передачі влади новому поколінню українців

У вступному слові на щорічній прес-конференції президент Петро Порошенко зазначив, що в 2015 році в Україні почалися реформи в різних сферах, однак «не всі ще дали результати». В якості причини він назвав згубний вплив війни на розвиток країни, а також «економічну агресію» проти України.

Війна, звичайно, ще ніколи не призводила до чогось хорошого, однак повільності процесів перетворення країни є й інші пояснення.

По-перше, технологічний момент: реформи не дають результати в тому ж році, в якому були запроваджені. Якщо ви робите реформу в 2015 році (тобто, прийнятий весь комплекс необхідного законодавства), то оцінювати перші практичні результати потрібно в наступному році. Зокрема, ті ініціативи української влади, які стосуються дерегуляції, прозорості інформації про власність тощо, дійсно повинні полегшити життя підприємцям. По-друге, цілу низку реформ взагалі не проведено і це, звичайно, неподобство.

Реформи могли б бути й рішучішими. Це, зокрема, стосується питання оновлення суддівського корпусу. Порошенко в ході прес-конференції зазначив, що тотальному звільненню суддів в Україні перешкодила Венеціанська комісія, хоча я в цьому випадку є прихильником радикального шляху. Європейці також були противниками гільйотини регуляції (радикальної дерегуляції) і багатьох інших революційних підходів до проведення реформ. Виходячи з тих документів, які я бачив, Євросоюз схиляється до думки, що потрібно здіюснювати поліпшення, а не знищення регулювання або суддівського корпусу. Мовляв, спочатку перевірте людей на професіоналізм, хоча мені в даному випадку не менш важливою видається перевірка на відповідність цінностей українських суддів цінностям учасників Євромайдана.

Революційні сили в силу своєї молодості і недосвідченості принесли б великі біди

Можна сказати, Європейський Союз заважає нам бути радикальними. Склалося враження, що європейці розглядають Україну з тієї ж позиції, що і посткомуністичні країни Центральної Європи – ту ж Польщу, наприклад. Вони вважають, що потрібно покращити наше законодавство, а не радикально змінити. Однак У Польщі не було таких проблем, як у нас. Вони просто повернулися до Європи, а для нас туди - довгий шлях. І ми не можемо діяти настільки ж помірно, як це робили країни колишнього комуністичного блоку до заходу.

Звичайно, ми повинні узгоджувати свої дії з міжнародними донорами, але це не означає, що ми не можемо діяти рішучіше. Завжди можна знайти компроміс. Тим більше, в основному вони нас, швидше, кваплять, ніж гальмують.

Разом з тим, головна причина повільного процесу перетворення України полягає не в позиції європейців, а в тому, що у владі перебувають помірковані ліберали зі старого політичного прошарку. У них схоже розуміння шляху розвитку країни з революційним шаром суспільства, проте, через свій попередній досвід вони не схильні до рішучості і часто бувають непослідовними. Звідси - повільний темп реформ.

Хтось скаже, чому ж тоді революційний прошарок населення не прийшов до влади? Відповідь дуже проста: вони ще не дозріли. Вони занадто молоді. Згадаймо ту ж Помаранчеву революцію 2004 року – це були старшокласники і студенти, їм було, умовно кажучи, 15-25 років. За останні 10 років вони виросли, і тепер їм 25-35 років. Об'єктивно, до влади вони прийдуть за 10 років.

На моє переконання, завдання нинішньої влади в тому, щоб підготувати країну до мирної та неконфліктної передачі влади цьому новому поколінню українців.

Поки в радикальному середовищі немає ані видатних політиків, ані політичних структур. Тому на сьогоднішній день склався, на мою думку, дуже позитивний союз між помірними старими елітами і радикалами. Населення, звичайно ж, не хоче чути про вищезазначені об'єктивні обставини і готове втопити всіх цих помірних – за їх минулі зв'язки, за їх нерішучість тощо. Але їх ніколи не хвилює альтернатива – їм просто не подобається те, що є, і все тут. Ціла традиція в Україні існує: міняти тих, хто не подобається, не замислюючись над тим, що буде далі.

Революційні сили в силу своєї молодості і недосвідченості принесли б великі біди (згадайте хоча б комісарів 1918-19 років). Це майбутнє країни, але не зараз. Тому на сьогоднішній день відбувається непослідовний і навіть нерішучий рух вперед. Шлях диктатора-героя, який різко змінює країну - як Лі Куан Ю в Сінгапурі або Міхеїл Саакашвілі в Грузії - я для себе внутрішньо виключив. Як мені здається, цей шлях не характерний для України. Населення не терпить не тільки негативного диктатора - воно не терпить ніякого диктатора.

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.