10 грудня 2016, субота

Возвеличення вождів. Як живуть друзі Путіна

коментувати
Чи є майбутнє у «клубу пострадянських феодалів»

В перші дні січня агентства принесли новину: «Парламент Таджикистану обговорює поправки до Конституції країни, в яких пропонується закріпити за нинішнім президентом Емомалі Рахмоном пост голови держави довічно». Трохи раніше, в останні дні минулого року, Емомалі Рахмон підписав новий закон про себе, який наділяє президента офіційним званням «Засновника миру і національної єдності – Лідера нації». Одночасно в продаж надійшов 80-сторінковий збірник віршів відомих поетів, присвячений Емомалі Рахмону, - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Понад 30 авторів назвали збірку «Пешво» («Лідер»), вихваляючи колишнього директора найбіднішого колгоспу імені Леніна Дангаринського району Кулябської області. Останні 15 років в пресі, програмах радіо і телебачення, при офіційній згадці його називають «чаноби олі» («ваша високість»).

Якщо доповнення до Конституції буде затверджено, Рахмон зможе висунути свою кандидатуру на майбутніх президентських виборах в 2020 році. Він перебуває при владі з 1992 року, 24 роки, вже кілька разів змінював Конституцію, щоб продовжувати своє президентство. За цей час було створено культ особистості, звичайно, скромніший, ніж у Путіна або Туркменбаші-2, але такий же наполегливий у вигляді величезної кількості портретів у всіх містах, селищах та кішлаках. З 1999 року він також має звання Героя Таджикистану, єдиний живий серед шести кавалерів – відомих поетів, письменника, вчених і державних діячів.

Емомалі Рахмон змінив русифіковане прізвище Рахмонов на традиційну – Рахмон – 21 березня 2007 року. Тепер став повноправним членом клубу пострадянських довгожителів, «клубу феодалів», які перебувають при владі понад 20 років. Ветеранами раніше вважаються Іслам Карімов (обраний президентом Узбецької РСР 26 березня 1990 року) і Нурсултан Назарбаєв (24 квітня 1990 року), з 1994 року – Олександр Лукашенко.

У листопаді 1992 року Емомалі Рахмонов був обраний керівником Верховної Ради Таджикистану, в 1994 році – президентом Таджикистану. В цей час в країні йшла громадянська війна, майже мільйон жителів втекли або були вигнані за межі країни, в декількох районах йшли бойові дії. Успіх Емомалі Рахмонова пояснюється дуже просто – беззаперечною і повною підтримкою Росії, чия 201-я мотострілецька дивізія надавала допомогу проросійському Народного фронту. Сценарій створення військових формувань, що діють зараз в Луганській та Донецькій областях України, був випробуваний російськими спецслужбами, насамперед ГРУ, в Карабасі, Придністров'ї, в Абхазії і «Південній Осетії». У Таджикистані Народний фронт російські спецслужби доручили очолити рецидивістові з 23 роками ув'язнення Сангаку Сафарову.

Більшість явних прихильників Путіна почали відвертатися від Кремля

Емомалі Рахмонов на початку громадянської війни був нічим не примітним депутатом Верховної Ради Таджикистану. Кажуть, що хтось бачив його з автоматом в руках, але немає підтвердження того, що він стріляв з автомата. Після більш ніж сімдесятирічного правління вихідців з Північного Таджикистану, які очолювали Таджицьку РСР, Кремль зробив ставку на південців – кулябців, представником яких і був названий Емомалі Рахмонов. Зрозуміти цей вибір було просто – у кремлівського обранця було заочна освіта, ніяких досягнень не мав, працював у колгоспах на дрібних посадах.Скоріше всього, освіта і виховання дозволили тепер Емомалі Рахмону не звертати увагу на заклики до дотримання демократії і призначити себе вічним керівником. Зараз йому 63 роки, і він сподівається, що ще з десяток років йому вдасться бути на чолі найбіднішої країни на пострадянському просторі.

Успіх Емомалі Рахмона обумовлений декількома факторами. По-перше, беззаперечне підкорення кремлівській політиці та отримання карт-бланшу витворяти у себе в країні все, що завгодно – лише б називав Росію старшим братом та запобігливо посміхався Путіну.

У цих відносинах є економічний нюанс: понад півтора мільйона таджиків живуть і працюють на території Росії, заробляючи невеликі гроші, щоб прогодувати свої сім'ї, які залишилися в Таджикистані. Основні доходи Таджикистану – продукція сільського господарства, переважно бавовна, виробництво алюмінію. Інвестицій майже немає, до Таджикистану ставляться з підозрою через грубі порушення прав людини, переслідування опозиції, придушення свободи слова, недосконалого законодавства. В цих умовах було б доцільно змінювати систему і розвиватися, але для цього треба отримати згоду Кремля і відмовитися від непотизму та корупційних схем, вже давно створених сім'єю, родичами і друзями Емомалі Рахмона.

Таджикистан 25 років тому міг похвалитися тим, що в країні був політичний плюралізм, виходила велика кількість незалежних газет, в числі перших в СРСР був прийнятий закон «Про державну мову», було перейменоване найдавніше в Центральній Азії місто – з радянського Ленінабаду в колишній історичний – Худжанд. 21 вересня 1991 року на центральній площі Душанбе був знесений пам'ятник Леніну, люди вимагали вільних демократичних виборів президента і парламенту. Кремль так злякався втрати впливу, що не придумав нічого кращого, як розпалити громадянську війну. У країні не було навіть свого міністерства оборони, Росія не передала офіційній владі жодного автомата, але російська дивізія почала забезпечувати зброєю проросійський Народний фронт.

Емомалі Рахмон став хорошим виконавцем волі Кремля. Поступово після переслідування та репресій в країні встановився авторитаризм, почала розвиватися цензура, а пропаганда стала частиною суспільного життя, перетворюючи колишнього директора радгоспу на «його високість». Рахмон прагнув бути схожим спочатку на Єльцина, потім на Путіна, про нього писали книги, знімали фільми, всі знають, чим живе його сім'я, як дорослі діти прилаштовані на державні посади, хто із земляків отримає важливі місця – стане дипломатом або міністром. В принципі, до Емомалі Рахмона і так вже відносилися, як до падишаха, парламент лише узаконив існуюче становище. І потім, він не перший, хто підносить себе в ранг святих.

Ще в 2010 році титул «лідера нації» присвоїв Назарбаєву парламент Казахстану. За цим законом президент Казахстану отримав гарантії недоторканності – Назарбаєв і після відставки з поста президента не може бути затриманий, заарештований, притягнутий до адміністративної або кримінальної відповідальності. Іншою країною, де існують офіційні титули, є Туркменістан. Покійний Сапармурат Ніязов був основоположником пострадянського феодалізму, наділивши себе титулом Туркменбаші – «очільника всіх туркменів». Його також називали «Сердар» – «Вождь», населення цілувало йому руки, а телевізійні репортажі були схожі на фільми про часи фараонів, коли Туркменбаші, радісний від того, як його вітає народ, розкидав доларові купюри в натовп. Другий президент Туркменістану Гурбангулі Бердімухамедов офіційно носить статус «Аркадаг» («Покровитель»).

Олександра Лукашенка за очі називають Бацькою, а узбецького президента Іслама Карімова можуть називати різними прізвиськами, в тому числі і неприємними, особливо після андижанських подій 2005 року, коли загинуло кілька сотень людей. У 2012 році, коли прем'єр-міністром Грузії був обраний російський олігарх Бідзіна Іванішвілі, його публічно називали «месією», другим Ісусом. Але це було зроблено швидше в пориві підлабузництва, ніж щиро, а тим більше офіційно. Навіть за часів Шеварднадзе того могли назвати «білим лисом» – через спритність та сиву шевелюру, але грузини ніколи не дозволили б чиношанування, подібного туркменському або таджицькому. Можливо, що всі шанси отримати титул вождя були у Януковича, але навряд чи надовго.

Чи є у «клубу пострадянських феодалів» майбутнє? Після того, як Путін став відчувати подих економічної кризи та найближчої катастрофи, то навряд чи. Більшість явних політичних та ідеологічних шанувальників Путіна почали відвертатися від Кремля, насамперед, Лукашенко і Назарбаєв. Швидше за все, вони вичікують фіналу. Що ж стосується більш дрібних «інтеграторів» – Вірменії, Таджикистану і Киргизстану, то їх ставлення буде прагматичним: не буде грошей – любов закінчиться. Днями заступник секретаря Ради безпеки Росії Рашид Нургалієв, коментуючи оновлену Стратегію національної безпеки Росії, заявив, що «ключовим напрямком зовнішньої політики Росії є розвиток співробітництва з державами СНД, Абхазією і Південною Осетією». Зараз це звучить як огидний анекдот.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.