20 серпня 2017, неділя

Талан Путіна закінчився. Про кризу майбутнього в РФ

коментувати
Попереду у росіян ще багато розчарувань. Санкції ще в повну силу і не запрацювали, а криза розвивається з величезною швидкістю

Ви, звичайно ж, пам'ятаєте радянський анекдот про японську делегацію і радянських дітей? Це коли японці знайомилися з досягненнями народного господарства, а потім сказали, що в СРСР діти хороші. На питання про те, при чому тут діти, відповіли: «Все, що ви робите руками, у вас погано виходить». У Росії почалася найжорстокіша криза: не економічна, вона то якраз цілком передбачувана, почалась цілком очевидна криза майбутнього, - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Підбиралася криза давно, практично відразу, як тільки Путін вирішив зробити кримський Херсонес «сакральним», маючи намір з'єднати схід і південь України в дугу «русского мира», злитися з Придністров'ям, а далі – як карта ляже. Нахабство, з якою Путін з товаришами почав здійснювати операцію «Русская весна» зовсім не передбачало поразки. Тільки вперед, тільки до перемоги, тільки двоголовий орел, нинішній символ колишніх комуністів, повинен парити блідою тушкою над Східною Європою.

Нахабство, як головний поведінковий настрій кремлівських правителів, часто рятувало їх від швидкого покарання. У радянський час стримуючим фактором була ядерна зброю і закритість країни, коли дізнатися про те, наскільки сильна Радянська армія, було складно. Періодичні наскоки в Африку, Латинську Америку та Азію іноді призводили до короткочасного успіху, часто – до поразок, які відклались в архівах військових аналітиків у вигляді звітів про недієздатність Радянської армії. Війна в Афганістані була останньою краплею, коли світ вже не міг спокійно спостерігати кремлівське нахабство. Через 9 з невеликим років радянська армія ганебно втекла, залишивши півтора мільйони вбитих афганців і кілька мільйонів тих, які втекли від «визволителів». Росіяни люблять стверджувати, що «без нас стало гірше», не підозрюючи, що насправді без них стало набагато краще.

Росіяни будуть голодувати, стояти в чергах, не забуваючи проклинати Захід і прославляти Путіна

Є один аргумент, який повинен зупиняти любителів «сильної Росії» та її духовних скрепів – приклади щасливих країн, в які уперлися запилені чоботи вічних любителів насильницької любові. Дійсно, розкрийте карту і покажіть країну, в якій стали жити краще, ніж в Росії чи, принаймні, краще, ніж до кремлівських обіймів. Не треба далеко ходити – поводіть пальцем по карті СРСР. Вірменія? Таджикистан? Киргизстан? Невже Білорусь? Далі і не треба шукати – ні Північна Корея, ні Венесуела, ні Нікарагуа. Куба після 60 років соціалістичного вакууму повертається до своєї американської історії, до достатку і надії на розвиток. Іран, який так довго мучив Кремль обіцянками про дружбу, теж став повертатися до статусу країни з величезним економічним потенціалом.

Окрім провалів у зовнішній політиці та утримуванні колишніх друзів, Кремль почав втрачати і колишніх «молодших братів». Здавалося б, нічого не віщувало такої активності в Молдові, яка шість років тому відмовилася від провідної ролі молдавських комуністів та захотіла стати європейською країною нарівні з Грузією та Україною. У Тбілісі ніколи не любили радянську владу і послідовників «вічної дружби», завжди шукаючи можливість заявити про власну історію, культуру і небажання йти в ногу з російською любов'ю, яка за всю історію відносин більше нагадувала зґвалтування. Спроба врятувати хоча б частину пострадянського простору призвела до створення Євразійського економічного союзу, який через кілька місяців став розвалюватися на початку через російські заборони на білоруські продукти, а потім через казахське ембарго на російські продукти.

Зовні відбувається пристойно: Лукашенко, Путін і Назарбаєв при зустрічі посміхаються, говорять приємні слова, але, здається, всі прекрасно розуміють, що цей союз – вимушений, створений за примхою Путіна, такий, що не має жодних перспектив для розвитку. Нові члени, Вірменія та Киргизстан – всього лише бідні родичі, прийняті «до купи», без надії на економічні дивіденди від Росії, їх просто в найближчі роки не передбачається. Цілком можливо, що Путіну більшого й не треба, йому хочеться, як в часи КПРС, зателефонувати в Бішкек і запитати: «А чому ви в Ошській області досі не засіюєте бавовняні поля?» Вірменський анклав – взагалі дивна примха, виключно з бажання тримати військову базу - для шантажу Баку та Тбілісі.

І ось новий, хоча й очікуваний удар – Рада з безпеки Нідерландів опублікувала доповідь щодо катастрофи малайзійського Боїнга. У Києві, Амстердамі, Куала-Лумпур, Сіднеї та інших столицях країн, чиї пасажири загинули в небі над окупованою частиною України, чекали цю доповідь, щоб припинити російські спекуляції. Чекали і в Москві – нетерпляче і з заздалегідь приготовленим обуренням. Воно й не змусило себе чекати: у Росавіації ознайомилися з доповіддю і заявили, що автори розслідування підганяли документ під заздалегідь обрану версію, а якість виявилась незадовільною.

Можна очікувати, що по всій Росії пройдуть мітинги з вимогою не визнавати нідерландську доповідь і затаврувати ганьбою західних поплічників. В Афінах, як не дивно, вже готуються до проведення такої акції, хоча складно зрозуміти, при чому тут малайзійський Боїнг, голландські та австралійські пасажири, російські терористи і окупована Україна. В Афінах в організації мітингу бере участь керівник спортивного товариства «Ахіллеас» Марк Іліадіс, який насправді політичний діяч, приймавший участь на останніх виборах від АНЕЛ, правоцентристської партії «Незалежні греки». Марк Іліадіс відомий своєю проросійською позицією та інтерв'ю в березні цього року, в якому, зокрема, сказав: «Так, ми в Греції солідарні з Росією, тим більше в цей важкий момент, в зв'язку з подіями на Донбасі. З гордістю греки одягли георгіївську стрічку. Ми пишаємося цим, ми завжди з Росією».

Марк Іліадіс – лише один із сучасних героїв, на яких рівняються розгублені росіяни. Секрет «спортсмена» дуже примітивний – етнічний грек, народився в Казахстані, колишній офіцер спецназу. Що стосується інших героїв, обвішаних фальшивими орденами та медалями, які сидять зараз в президіях численних патріотичних конференцій та форумів, то частина з них почала розповідати про таємниці війни в Донбасі, а раніше – про захоплення Криму. Моральному задоволенню росіян ці мемуари вже не приносять ніякої користі, розгубленість тільки наростає.

Останні дослідження «Левада-Центру» продемонстрували рівень невпевненості. На питання «Якщо б ви могли вибирати, ви б хотіли чи ні жити, працювати на Заході?» 36 відсотків респондентів відповіли «точно ні», ще 30 сказали, що «скоріше ні». «Скоріше так» заявили 18 відсотків учасників дослідження, «точно так» — 5. Вагалися з відповіддю 11 відсотків. При цьому росіяни не приховують, що їх приваблює на Заході: вони заявили про кращу облаштованість побуту (20 відсотків), про бажання забезпечити дітям найкраще та надійне майбутнє (15), про кращі можливості для самореалізації та кар'єри і про більш надійну роботу (14), про гарантії гарного соціального забезпечення (14). Ще 13 відсотків повідомили про «погані умови» роботи та ведення бізнесу в Росії, а 10 назвали відсутність надійного захисту від свавілля влади та чиновників на батьківщині. Ніби як і люблять росіяни свою країну і без розуму від свого Путіна, але вже розуміють, що жити стає все важче і важче.

У тому ж дослідженні «Левада-Центру» є цікаві результати опитування, які пояснюють консерватизм росіян: тільки 14 відсотків росіян говорять більш або менш вільно хоча б однією іноземною мовою, 86 – не розмовляють жодною. Окрім того, з'ясувалося, що 71 відсоток жителів Росії ніколи не проводив відпустку за кордоном. Це частина тих знаменитих 86 путінських відсотків, решта п'ятнадцять відсотків – чиновники, які без проблем виїжджають на Захід і не тільки у відрядження, але і в свої вілли, квартири та маєтки. Вони не люблять Захід з обов'язку служби, публічно заявляючи про це, але потім купують квитки і летять провідати своїх дружин, дітей та коханок.

Попереду у росіян ще багато розчарувань. Санкції ще в повну силу і не запрацювали, а криза розвивається з величезною швидкістю. Росіяни будуть терпіти – голодувати, стояти в чергах, не забуваючи проклинати Захід та прославляти Путіна. Так було завжди, принаймні останні кілька десятиліть. А Путін буде їх добивати. Як у минулу середу, коли офіційний представник МЗС Росії Марія Захарова заявила, що «Росія не підтримує президента Сирії Башара Асада — вона лише виступає за збереження сирійської державності». Реакції росіян покищо немає, але почекаємо – росіяни рано чи пізно повинні зрозуміти, в якій кризі їм жити найближчі 10-15 років.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.