10 грудня 2016, субота

"Великий вождь" Путін

коментувати
Скоро голову Кремля без вагань можна наділяти різними епітетами та офіційними титулами: як у Північній Кореї, наприклад, «великий вождь і учитель»

15 років тому, коли Путін почав зачищати інформаційний простір на виконання підписаної ним же Доктрини інформаційної безпеки, число незалежних медіа в Росії стало різко скорочуватися. Російські журналісти намагалися видавлювати з себе стогін та зойки з приводу свободи слова, але оскільки ця сама свобода була їм подарована, як за неї боротися, ніхто не знав. Зойки стихли роки через два-три, простір було зачищено, нові закони були прийняті, старі прокурори відзначили необхідність моменту. На Росію опустилися сутінки цензури та пропаганди, величезної кількості кримінальних справ, - пише Олег Панфілов для Крим.реалії.

Тоді мало хто здогадувався – навіщо? Зараз, нарешті, здогадалися? У Росії – новий вождь, батько народів. Спочатку Путін залазив у кожен будинок, показуючи на екранах телевізорів чудеса демократії, любові до дітей та спортивної вдачі. Потім проявив себе любителем тварин. Населення після багатьох років спостереження за кремлівськими старцями початло всплескувати руками і лізти цілувати телевізор: «Батечку рідний, як же ми тебе довго чекали...»

Ймовірно, що частина росіян в пориві любові кричали: «Так роби з нами, рідний наш, що хочеш тепер, хочеш – розстрілюй, хочеш – голодом мори». Велика частина населення, ніяк не менше 86 відсотків, полегшено зітхнула й заспокоїлась, надавши новому вождю робити все, що заманеться. Воювати? Будь ласка. Вмирати за «русский мир» – будь ласка. Плювати на портрет Обами? Тільки скажи, рідний. Не їсти їх срані помідори? Дуже треба, діди не їли, і ми не будемо. Раби з неприхованим задоволенням повернулися в минуле, туди, де жили завжди – 99 років за комуністів, ще раніше – за царів-отців.

Судячи з того, що діється в Росії за правління Путіна, бути йому і «грізним» і «окаянним», а далі – як народ скаже

Якщо повільно відмотати назад розвиток культу особи Путіна, то можна відчути запрограмованість подій: спочатку змінюється інформаційна політика телеканалу НТВ, потім закриваються ліберальні видання, потім все те ж саме відбувається в російських регіонах. На тлі другої чеченської війни і наляканого вибухами і трунами з Північного Кавказу населення можна було розправлятися з демократичними інститутами без наслідків і особливих проблем. У підсумку – скасування виборів губернаторів, формування Державної думи з чотирьох кишенькових партій, підтримана населенням війна в Грузії, потім в Україні, і істерія – запекла, агресивна і нахабна.

До свого офіційного третього терміну Путін прийшов готовим диктатором, зі сформованим культом особи, з потужною пропагандою, що по впливу не поступається радянській, з мовчазним парламентом і задоволеним населенням. Суспільство в Росії реально підтримує Путіна – частина абсолютно усвідомлено, частина – за звичкою, за старою традицією любити вождя, який замінює все і всіх.

Через 15 років Путін отримав очікувану і ретельно сформовану масу людей, готових підтримати все, що скаже Путін, лише б самим нічого не робити. Путін насправді врятував населення Росії, перелякане за часів «дерьмократа» Єльцина необхідністю обирати кандидатів, брати участь в альтернативних виборах, розбиратися в тому, чим одна партія відрізняється від іншої. Тепер – все добре, все просто відмінно. Є вождь, він думає про всіх. Важко сказати, кого більше, активних путіноідів або пасивних, вони часто міняються місцями, але в цілому я вірю, що їх 86 відсотків. Ця більшість ніколи не буде звертати увагу на мінливу зовнішність вождя, адже на сухорукість і щербатість особи Сталіна не звертали. Навпаки, ці вади в особі захопленого населення – мало не шрами на обличчі лицаря. Соціологія виявила той бар'єр, коли агресивна та мовчазна більшість диктує умови заляканій меншості.

Тепер про інші 14%. Це така ж сіра маса з тим же вихованням і освітою, але яка не любить Путіна. Оскільки політики в Росії ніколи не було, то політичні пристрасті носять особистісний характер. Вони можуть не любити Путіна, наприклад, як економіста чи політика, але підтримують його зовнішню політику, особливо що стосується недавніх імперських територій. Вони називають Путіна диктатором, але підтримують окупацію України і недавно підтримували війну в Грузії. Путін так ретельно проводив протягом 15 років селекцію опозиції, що зараз вона не представляє для нього ніякої небезпеки – ні фізичної, а вже тим більше – ідеологічної.

Багатьох експертів турбувало одне і те ж питання: до якої міри диктаторських повноважень дійде Путін? Здається, він встиг підкорити собі все – парламент і суд, більшість населення і МВС, армію і огризки зовнішньополітичної діяльності. Його обожнюють інші диктатори, яких стає все менше і менше, і вони намагаються триматися один одного, з надією на взаємодопомогу, якщо доведеться тікати. Як і будь-який інший диктатор, Путін не рахує кількість жертв – покалічених і вбитих на розв'язаних ним війнах. Навіть позасудові страти опозиції та інакомислячих не стали великою проблемою, список жертв вже величезний. Залишилося останнє – беззаперечне підпорядкування.

Тепер буде і це – покарання за погану думку про вождя, за слово на адресу вождя, за погляд в бік вождя. У Держдумі готується законопроект «Про захист честі і гідності президента Росії». Автор – лідер ЛДПР Придністров'я, депутат Державної думи Росії Роман Худяков, за його визнанням, орієнтувався на закон 1990 року «Про захист честі і гідності президента СРСР». Депутата обурили відеоролики, які він виявив на порталі YouTube і які, на його думку, «містять прямі образи на адресу президента Росії». Худяков також звернувся до генпрокурора Юрія Чайки та голови слідчого комітету Росії Олександра Бастрикіна з проханням порушити кримінальну справу за фактом розміщення роликів, що його обурили. На думку депутата, подібний контент безпосередньо підпадає під дію ст. 319 Кримінального кодексу Росії «Образа представника влади».

Нарешті, настав час, коли Путіна можна і потрібно не просто любити, але і карати тих, хто любити не хоче. У нормальних країнах є таке поняття «священна корова», тобто ніякий публічний діяч, а тим більше, політик та державний чиновник не має права бути «священною коровою», навпаки, повинен піддаватися критиці, тому що це – природний процес конкуренції. Тільки публічне обговорення може проводити відбір політиків, які потім обираються, а точніше наймаються населенням, виборцями на роботу. Обрання президента або прем'єр-міністра – це процес визнання і найму на роботу протягом певного терміну, 4, 5 або 7 років. Але тільки не в Росії, де давно звикли владу захоплювати і утримувати до смерті, за рідкісним винятком.

На пострадянському просторі є кілька країн, в кримінальних кодексах яких прописані статті, що дозволяють карати за «образу», тобто за критику вищих керівників країни, у Білорусі, наприклад, в Туркменістані, Казахстані, Таджикистані. Кримінальні кодекси передбачають терміни чималі – до трьох і п'яти років. У Росії стався казус – правоохоронні органи широко використовують статтю 280 Кримінального кодексу Росії – «Публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності», в тому числі й проти тих, хто «ображає» Путіна. Тепер депутат Худяков пропонує заповнити пробіл – садити так садити, по повній програмі. Любити Путіна до посиніння, а той, хто не хоче, той повинен сидіти.

Якщо так трапиться, і Державна дума прийме ініціативу Худякова, то лик Путіна буде виблискувати краще і яскравіше сонця. Тепер його без вагань можна наділяти різними епітетами та офіційними титулами: як у Північній Кореї – «великий вождь і учитель», як в Туркменістані – «сердар» – вождь, «аркадаг» – покровитель, як у Таджикистані – «пешвоі міллат» – лідер нації, як у Казахстані – «елбаси» – голова. Можна, звичайно, попросити Дугіна чи ще якихось «експертів», вони знайдуть що-небудь підходяще в російській історії. Правда, Володимир «Ясно Сонечко» вже був, до того ж, той був іноземцем, князем київським. Володимир «Грізний» теж був, ще й Рамзан може образитися. Прізвисько «Найтихіший», як у царя Олексія Михайловича, Путіну навряд чи сподобається. Над прізвиськом «Мудрий», як у князя Ярослава, буде весь світ реготати. Іван II був «Прекрасним», Іван I – «Калитою» (кишенею), князь Святополк – «Окаянним».

Судячи з того, що діється в Росії за правління Путіна, бути йому і «грізним» і «окаянним», а далі – як народ скаже. Не нинішній, а потім, інший, який перестане брехати соціологам, забуде, що таке пропаганда російського телебачення, який буде сприймати знищення продуктів бульдозерами як справжній християнин – з обуренням і прокльонами до тих, хто наказав знищувати створене Богом і руками працьовитих людей. А поки Путін насправді думає, що він «сонцеликий». Кім Чен Ин, до речі, теж про себе так думає.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.